За кілька днів до початку агресії Росії в Україні газета «Уолл-стріт джорнел» опублікувала в рубриці «думку» статтю мистецтвознавця, історика та куратора виставок Костянтина Акінші (Konstantin Akinsha). Він попереджав про серйозну небезпеку, яка загрожує пам’ятникам архітектури та музеям України внаслідок неминучого нападу Росії, та закликав до негайної евакуації музейних цінностей.
Він нагадував у статті сумну долю обласного краєзнавчого музею Донецька, який у листопаді 2014 року був обстріляний російськими протитанковими снарядами, внаслідок чого третину зі всіх 150 тисяч експонатів було знищено.
Як і попереджав Акінша, широкомасштабна війна, що почалася 24 лютого, призвела до серйозних пошкоджень і знищення багатьох видатних пам’яток архітектури та музеїв на території України.
61-річний Костянтин Акінша – мистецтвознавець, історик мистецтва, куратор виставок. Народився у Києві. Закінчив 1986 року Московський університет імені Ломоносова за спеціальністю «історик мистецтва». Експерт із виявлення підробок російського та українського авангарду. Автор ряду книг, у тому числі «Красивий видобуток: Радянське пограбування скарбів мистецтва Європи» , спільно з Григорієм Козловим) та «Похорон революції» («The Funeral of the Revolution, 2008»). Працював редактором журналу ARTnews. Займався проблемами реституції при адміністрації Клінтона, входив до комісії з повернення художніх цінностей жертвам Голокосту. Довго жив у Америці. Нині мешкає в Італії.
Костянтин Акінша докладно описує у своєму блозі руйнування пам’яток архітектури та пограбування музейних цінностей України в результаті війни, що триває.
Кореспондент Російської служби «Голосу Америки» по телефону взяв інтерв’ю у Костянтина Акінші, який зараз перебуває в Італії.
Олег Сулькін: Костянтин, газета “Уолл-стріт джорнел” на початку березня опублікувала ще одну вашу статтю про загрозу руйнування пам’яток архітектури. Ви пишете про Собор св. Софії як символ української нації, видатний приклад київської архітектури Раннього Середньовіччя, в якому вражає мозаїчне зображення Богоматері-Оранти, чудотворної захисниці народу. «Собор пережив усі історичні трагедії, – йдеться далі у статті, – від татаро-монгольської навали 1240 року до нацистської окупації. Питання: чи захистить Богоматір Україну від Володимира Путіна?».
Костянтин Акінша: Так, у всьому, що відбувається, бачиться глибока символіка. Як і в бомбардуванні російськими військами телевежі в Києві на самому початку агресії, внаслідок чого було пошкоджено Меморіал «Бабин Яр», де 1941 року під час окупації було вбито 34 тисячі євреїв. Зла іронія ще й у тому, що Путін стверджує про «денацифікацію» України, а його війська знищують архітектурні пам’ятки, що вціліли в роки війни з нацистами.
О.С.: Деякі спостерігачі називають обстріли окупантами пам’яток старовини та музеїв та розграбування колекцій мистецтва «культурним геноцидом». Інші схильні вважати ці дії попутним, тобто ненавмисним збитком від бойових дій. Якої точки зору ви дотримуєтеся?
К.А.: Я не дотримуюсь ні першої, ні другої точки зору. Коли ми говоримо про руйнування архітектурних пам’яток, це, поза всяким сумнівом, військовий злочин. Всім очевидно – яких наслідків можуть принести багатоденні обстріли та бомбардування другого густонаселеного міста країни. Я говорю про нескінченні обстріли центру Харкова. Насамперед страждає мирне населення і руйнуються пам’ятники архітектури. Казки російської сторони про нібито точкові удари по військових об’єктах нічого, окрім обурення та гіркого сарказму, викликати не можуть. Центр Харкова, багатий на архітектурні пам’ятки, поступово стирається з лиця землі. Якимось дивом окупанти поки що не зруйнували знаменитий Держпром, але вже серйозно постраждали Палац культури залізничників, інші визначні конструктивістські споруди 20–30 років минулого століття. Постраждали також будинки у стилі Ар-нуво, деякі настільки серйозно, що їх уже неможливо буде відновити.
Тепер про «культурний геноцид». Словом “геноцид” сьогодні стали легко розкидатися. Багато говорять, що Росія в Україні повторює свою сирійську тактику, мультиплікуючи Алеппо в інших умовах. Я не знаю, чи це геноцид чи ні, але, як і в Сирії, це злочин проти людяності. У новій війні виникають ситуації, які просто не піддаються раціональному поясненню.
О.С.: Можете навести приклад?
К.А.: Атака на музей видатного українського філософа Григорія Сковороди у селі Сковородинівці Харківської області. Він був знищений прямим попаданням російської ракети в ніч проти 7 травня. Музей стоїть у парку, жодних військових об’єктів поряд немає. Резонно припустити навмисний характер цієї атаки. Але навіщо?! Ось питання.
О.С.: Якщо розглядати весь обсяг збитків, завданих до сьогодні пам’ятникам та музеям на українській землі, що б ви виділили як найболючіші втрати?
К.А.: З погляду архітектури це, безумовно, Харків. Якщо ж говорити про музеї, то ситуація така. Спочатку ми не могли зрозуміти, що «визволителі» збираються робити із захопленими музейними колекціями. Коли надійшла перша інформація про розграбування музейних зборів, це явно була чиясь особиста ініціатива. Група російських солдатів увірвалася в садибу Попових і забрала все, що не було пригвинчено до підлоги.
О.С.: Що це за садиба?
К.А.: Досить дивна та кумедна архітектурна пам’ятка – музей-садиба “Замок Попових” у селі Василівці Запорізької області. Він належав катерининському генералу Попову, онук якого наприкінці 19-го століття збудував абсолютно фантастичну споруду, такий український варіант абатства Даунтон, у якому використано, мабуть, усі стилі архітектури. Коли під час революції 1917 року владу захопили більшовики, садибу розграбували і значною мірою зруйнували. У наступні роки багато в чому зусиллями місцевих ентузіастів її відновили і навіть частково обставили оригінальними предметами меблів, які зберігали місцеві жителі. Серед предметів, які не без урочистості повернули до садиби, що стала згодом музеєм, фігурував італійський мармуровий унітаз кінця 19-го століття. І ось іронія історії – він виявився вкрадений вдруге!
О.С.: За вашими даними, більшість випадків викрадення історичних цінностей схвалено командуванням збройних сил РФ чи це мародерство з ініціативи знизу?
К.А.: Не хотілося вірити, але ми стали свідками реалізації гасла «можемо повторити» у всьому його обсязі. Масове мародерство за, мабуть, свідомого потурання командирів, трофейні бригади, що нишпорять серед руїн у пошуках цінностей, – усе це відбувається зараз на українській землі, повторюючи радянську практику Другої світової війни. У випадку з садибою Попових це була, ймовірно, ініціатива знизу.
О.С.: Приходять на думку докладно описані випадки, коли російські солдати, багато хто родом із жебраків, депресивних регіонів РФ, грабують житло заможних українців, викрадають електроніку, побутові прилади, цінні речі. Ви говорите про інциденти того ж ряду, лише щодо предметів мистецтва?
К.А.: Давайте розділимо ці інциденти. Перша категорія – організований вивіз культурних цінностей. Два приклади із цього ряду. Місто Маріуполь та місто Мелітополь. У Маріуполі музеї були зруйновані внаслідок нескінченних бомбардувань та ракетних обстрілів. Наприклад, було повністю зруйновано невеликий, але дуже симпатичний музей Архіпа Куїнджі. Від його будівлі нічого не лишилося. Говорили різне, зокрема, що більшість музейної колекції загинула. Але ми дізналися, що сталося насправді. Три найцінніші роботи Куїнджі, включаючи ескіз його відомої картини «Червоний захід сонця на Дніпрі», що зберігається в Нью-Йорку, в музеї Метрополітен, були перевезені співробітниками музею Куїнджі в якесь секретне місце. Крім того, вдалося врятувати картину Айвазовського. Коли Маріуполь був окупований російськими військами, ці роботи, а також багато інших експонатів краєзнавчого музею було вивезено окупантами до Донецька за безпосередньої участі Наталії Капустникової, директора краєзнавчого музею, яка виявилася колаборантом. Що з ними відбуватиметься у Донецьку, де зараз активізуються бойові дії, не зовсім зрозуміло.
О.С.: А що сталося з музеями Мелітополя?
К.А.: Там стався скандал. У краєзнавчому музеї Мелітополя була невеличка колекція скіфського золота. Чому там? Неподалік Мелітополя проводилися археологічні розкопки. Не можу сказати, що там зберігалися невимовні шедеври скіфського золота. У радянські часи до місцевих музеїв надходили речі другорядні, а найцінніші передавалися головним музеям країни. Співробітники музею намагалися золото сховати від окупантів, але їх, як розповідають, хтось зрадив. Російські золото знайшли. З українських джерел надходили суперечливі відомості щодо долі цього золота. Відомо, що українці його евакуювати не встигли. Скоріш за все, окупанти його вивезли. Незабаром, якщо українській армії вдасться відбити Херсон, нам доведеться дізнатися про долю музеїв цього міста. Новини очікуються найсумніші, я боюся. Це найважливіший музейний центр, який потрапив під окупацію російської армії. Художній музей імені Олексія Шовкуненка включає доволі цікаву колекцію – роботи західноєвропейських майстрів, гарну добірку російського живопису, у тому числі вже згаданих Айвазовського та Куїнджі, український живопис початку 20-го століття. Плюс декоративно-ужиткове мистецтво та графіка. Другий за важливістю музей Херсона – краєзнавчий, що має давню історію. Він починався наприкінці 19 століття як музей історико-археологічної спрямованості. У ньому зберігаються великі археологічні колекції, включно з унікальною колекцією монет грецьких полісів Північного Причорномор’я, зібрану ще до революції. Що з нею станеться, ми не знаємо. У Херсоні також є своя колекція скіфського золота, дуже цікава колекція декоративно-ужиткового мистецтва, рукописи футуриста Бурлюка, інших відомих художників та письменників. У музеї також зберігаються меморіальні предмети, пов’язані з фельдмаршалом Суворовим. Поки Херсон окуповано, ми не можемо отримати об’єктивну інформацію. За даними української військової розвідки,…
