П’єса «Ангели в Америки» здобула загальне визнання критиків та численні нагороди, у тому числі Пулітцерівську премію та кілька премій «Тоні». Її прем’єра на Бродвеї в 1993 році справила ефект бомби, що розірвалася. Кушнер став першим автором, який написав про епідемію СНІДу у 80-х роках минулого століття відверто, емоційно, відкрито, при цьому відобразивши у п’єсі гострі політичні, соціальні та екологічні проблеми. Через 30 років знаменита постановка дебютує на вашингтонських підмостках у новій захоплюючій та навіть провокаційній інтерпретації.
«Я хотіла, щоб людина з зовсім іншої культури – не американської – подивилася на одну з наших класичних п’єс та інтерпретувала її, пояснює художній директор театру Arena Stage Моллі Сміт. – Янош Саз – кінематографіст та театральний режисер з Угорщини. У нього глибока уява. У його голові народилося безліч образів, які глядачі не звикли бачити у класичних “Ангелах в Америці”. Я називаю цю постановку гарячковим сном. Це нічний жах. Це все те, що відбувалося під час епідемії СНІДу. І, відверто кажучи, все, що трапилося нещодавно під час пандемії КОВІДу. І все це об’єдналося у абсолютно приголомшливих образах на сцені, які вражають уяву».
Ці образи часто проявляються у вигляді надприродних істот – ангелів та привидів. Ця складна постановка, наповнена метафорами та символізмом, порушує безліч серйозних питань.
«Причини такої тривалої затримки у розробці методів лікування та відсутності фінансування досліджень у галузі ВІЛ та СНІДу полягали у ненависті до гей-спільноти з боку тодішньої адміністрації, – вважає актор Нік Вестрат, що виконує у спектаклі роль Прайора – Пройшло кілька років, перш ніж Рональд Рейган навіть вимовив слово “СНІД”. Гомофобія вирує по всій країні і зараз – це і заборони на драг-квінс, і законодавство проти транс-людей. І все це ускладнює життя людей, які живуть із ВІЛ та СНІДом, тому що вірус насамперед вражає наймаргіналізованіших. І ми знову побачили це у випадку з КОВІДом. У цій п’єсі є багато персонажів – люди з психічними захворюваннями, нетрадиційними релігійними переконаннями чи безпритульні – які знаходяться на задвірках суспільства. Саме в цьому полягає універсальність цієї історії. Вона не лише про геїв, які страждають від ВІЛ та СНІДу. Вона про всіх втрачених та самотніх».
У центрі сюжету – дві нью-йоркські пари, які з різних причин чимось пов’язані. Луї кидає свого хлопця Прайора, дізнавшись, що той хворий на СНІД, і захоплюється колегою по роботі, Джо, одруженим мормоном, який виявляється прихованим геєм.
«Я б описав Джо, як людину, сутність якої прагне вирватися назовні, щоб жити справжнім життям. Однак Джо укладений у смиренну сорочку очікувань, обіцянок і життів інших людей так міцно, що свобода для нього здається недосяжною. Джо, будучи мормоном, має власну думку. І багато з його уявлень про світ перевертається з ніг на голову, піддається сумніву, заперечується різними обставинами та ситуаціями, в яких він виявляється», – розповідає про свого персонажа актор Джон Остін.
Дружина Джо, домогосподарка Харпер, через брак уваги з боку чоловіка підсідає на валіум і починає жити в іншій реальності, де вона перетинається з Прайором, хоча вони ніколи не зустрічалися в реальному світі.
Харпер переповнюють протиріччя. Вона має вроджене почуття того, що правильно, а що ні, – каже актриса Дебора Уолл. – При цьому вона вихована у межах певних переконань. Вони й створюють у ній ці внутрішні зіткнення. А коли справа доходить до її особистих стосунків та спроб зрозуміти, як їх виправити чи розірвати, вона приходить до висновку, що іноді краще дозволити людям бути такими, якими вони є, а не намагатися їх змінити».
При цьому в спектаклі багато гумору, тому більш ніж тригодинна постановка виглядає легко.
Це роль, яку я ніколи не хотів грати. Ця п’єса завжди мене надто лякала, – згадує актор Майкл Кевін Дарналлграє в п’єсі Луї. – Вона навіювала стільки болючих спогадів. Будучи першокурсником, я працював над цією виставою як асистент, і я пам’ятаю, як я сидів за лаштунками в темряві і слухав ці діалоги, відчуваючи себе самотнім і ізольованим, тому що я ще не був готовий прийняти себе тим, ким я був насправді справі. Проте, з того часу я подивився на неї кілька разів. А потім мені запропонували цю роль. І вона з’явилася на той момент мого життя, коли я був до неї готовий».
2003 року канал HBO зняв однойменний міні-серіал за п’єсою, який отримав п’ять «Золотих глобусів». Тоні Кушнер написав сценарій, а головні ролі зіграли Аль Пачіно, Меріл Стріп, Патрік Вілсон та інші.
