Північноамериканська прем'єра на фестивалі у Торонто фільму «Російські на війні» (Russians at War) режисера Анастасії Трофімової викликала протести української громадськості. Світова прем'єра документальної французько-канадської стрічки раніше відбулася на фестивалі у Венеції, де з її приводу також виникли суперечки.
Анастасія Трофімова, яку у фестивальних виданнях називають канадкою російського походження, сім місяців як хронікер провела в бойових порядках армії РФ на окупованій території України, розмовляючи до душі з солдатами та військовими медиками, ставлячи їм питання на різні теми, у тому числі неприємні.
Багато солдатів зізнаються, що ризикують життям через обіцяні великі суми. Інші сповнені духом братства і помсти, готові боротися на згадку про загиблих товаришів. Один зізнається, що головним мотивом для нього є почуття патріотизму. Інший співрозмовник каже журналістці, що “пішов воювати, щоб мої діти не воювали завтра”. Тим самим він, мабуть, виправдовує «превентивний» характер російської агресії.
Солдати, з якими розмовляла на камеру Трофімова, невпевнено та по-різному відповідають на її запитання щодо цілей війни, або, як її називають у Кремлі, – «спеціальної військової операції». Документалістка приходить до висновку, що багато хто з них став жертвами масштабної політичної маніпуляції.
Як зауважує у прес-досьє на сайті кінофестивалю в Торонто головна відбірниця фільмів Аніта Лі, «у міру посилення несправедливої війни Росії проти України стає критичним знання багаторічної історії колонізації (України), яка й призвела до сьогоднішнього моменту». Як зауважує Лі, Трофімова показує, що серед (російських) військових з кожним днем боїв, зі зростанням числа вбитих та поранених зростає розгубленість та сумніви.
За словами режисера, ідею фільму підказала випадкова зустріч у поїзді московського метро із мешканцем України на ім'я Ілля. Чоловік середніх років сказав їй, що збирається на фронт воювати за Росії. Заінтригована його історією, режисер вирушила за ним слідом у небезпечну подорож на передову. За її словами, жодних дозволів вона не мала. Більшість солдатів та медиків батальйону, які їй зустрілися на шляху, дуже молоді. Деякі з них повторювали наративи російської пропаганди, стверджуючи, що мають намір викорінити в Україні «нацизм». «Російські та українці – братні народи», говорили інші, і мета вторгнення – зміцнити цю єдність та захистити права російськомовних.
Продюсерами фільму виступили Саллі Блейк та Філіп Левассер із паризької компанії Capa Presse та канадка Корнелія Прінсіпе з компанії Raja Pictures, яка була номінована на «Оскара» за фільм «Вбити тигра» (To Kill A Tiger).
Прінсіпе розповіла журналістам, що вступила в контакт з Трофімовою, щоб обговорити з нею ідею зйомки фільму про те, як самі росіяни ставляться до війни. «Я живу в Канаді і читаю новини про війну… Ми дуже мало дізнаємося про Росію, бо знову опускається залізна завіса».
Анастасія Трофімова народилася у Москві, здобула освіту в Канаді. Як документаліст-репортер висвітлювала збройні конфлікти в Іраку, Сирії та Демократичній Республіці Конго. Працюючи у тісній співпраці з канадським монтажером-ветераном Рональдом Шлімме, вона, як зазначила Аніта Лі, зібрала сумні історії, в яких російські солдати «з'являються пішаками в підлій грі».
Як наголошує Лі, фільм «Російські на війні» нагадує нам про людську ціну, яку платять обидві сторони. І цитує Трофімову: «Туман війни настільки густий, що його видно історії конкретних людей».
Опоненти фільму вважають, що фільм Трофімової «гуманізує» російську армію, яка вторглася у лютому 2022 року до суверенної України.
Описуючи характер відносин документалістки та російської армії, західна преса вдається до слова embedded, що можна перекласти як «приписана» і що акцентує наявність офіційного, часом довгострокового дозволу на репортерську роботу в тих чи інших армійських підрозділах. У той же час, закадровий голос Трофімової повідомляє, що вона спочатку не отримувала офіційного дозволу військового відомства РФ на зйомку, а домагалася дозволу на рівні окремих командирів.
В інтерв'ю лондонському інтернет-радіо Fred під час фестивалю у Венеції, режисер відкинула звинувачення у упередженості. «Я зовсім не дотримувалася упереджень, – сказала вона. – Звичайно, у моїй голові крутилися всі ці стереотипи, які я зустрічала у російських та західних медіа. Але я не ґрунтувалася на них».
Критики фільму вважають, що надаючи слово солдатам РФ, автор фільму тим самим озвучує найпоширеніші фальшиві наративи. «Росія та Україна завжди були разом. Я сумую за нашим братським союзом», – каже один співрозмовник, тим самим підтримуючи брехливу тезу Кремля про політичну та державну неспроможність України.
Дуже красномовно і те, що кілька фільмів Трофімова зняла для державних медіа Росії. Декілька її фільмів спродюсував державний канал Russia Today (RT).
Скандал набув нового виміру, коли до преси надійшла інформація, що Канадський медіа-фонд виділив на цей проект 340 тис. канадських доларів.
Канадський медіа-фонд є змішаним суспільно-приватним партнерством, яке підтримує департамент канадської спадщини. Те, що зазначену суму фонд виділив, джерела підтверджують. У останніх титрах фільму фігурує логотип уряду Канади.
У листі до керівництва TIFF від 19 серпня Українсько-Канадський Конгрес (UCC) виступив проти запланованого фестивального показу фільму Трофімової. Автори листа висловили сумнів, що його творці отримали дозвіл влади України на перебування на українській території, окупованій Росією.
«Виходить, що (Трофімова) нелегально перетнула міжнародного визнаний українсько-російський кордон, порушила українські закони і, можливо, порушила канадські санкції, – йдеться, зокрема, у листі. – UCC вимагає скасування показів та зверне увагу Королівської канадської кінної поліції (КККП) на ці порушення.
Українські кінематографісти, включно з учасниками кінофестивалів, висловили занепокоєння тим, що цей фільм отримав легітимну міжнародну підтримку.
Як вважає українська продюсерка Дар'я Бассель, непідготовлений глядач може подумати, що «Російські на війні» – антивоєнний фільм. Документальний фільм про війну самої Дарії «Пісні Землі, що повільно горить» (Songs of Slow Burning Earth) також показувався на фестивалі у Венеції.
«Режисер, також як Путін та його режим, грають у цікаву гру з цими людьми, – пише Дар'я Бассель на своїй сторінці у Facebook. – Вони заперечують (за росіянами) просту здатність мати гідність та самостійно мислити. Для неї ці люди, по суті, безпорадні об'єкти».
Як вважає Бассель, фільм представляє спотворену картину реальності та поширює фальшиві наративи. До них продюсер відносить те, що російське вторгнення та анексія Криму називаються у фільмі «громадянською війною», як і твердження, що російські агресори не скоюють військових злочинів.
«Якщо ви вирішите подивитися цей фільм, – зазначає Бассель, я рекомендую також подивитися інший документальний фільм, «Перехоплено» (Intercepted) режисера Оксани Карпович, який відчиняє двері у житті простих росіян, що воюють у цій війні. Ви також можете додати «20 днів у Маріуполі», і тоді туман, про який говорить режисер «Російських на війні», розсіється».
Трофімова стверджує, що за час перебування на передовій ніколи не була свідком будь-яких військових злочинів, скоєних російськими солдатами.
За даними генеральної прокуратори України, з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році російськими військовослужбовцями було скоєно понад 141 тисячу військових злочинів.
На прес-конференції у Венеції Трофімову запитали, чи вважає вона етичним гуманізувати російських солдатів у світлі великої кількості військових злочинів, скоєних ними на окупованій території України.
«Я знаходжу питання трохи дивним, – відповіла вона. – Кого ми можемо гуманізувати, а кого ні? Чи існують такі списки? Звісно, треба всіх гуманізувати. Ми є свідками величезної трагедії для всього нашого регіону та світу».
Її також запитали, чи є її фільм спробою побілити образ російських солдатів. Вона сказала, що сама жодного разу не бачила прояву жорстокості до мирного населення з боку російської армії.
«У Росії вони (російські солдати) – безсмертні герої, – зауважила Трофімова. – А на Заході вони лише військові злочинці, військові злочинці… Для мене найбільшим шоком стало усвідомлення того, що це звичайні сімейні хлопці з почуттям гумору, зі своїм розумінням війни, що йде».
«Зброя у них застаріла, – пише про фільм кореспондент Рейтер Кріспіан Балмер, – солдати пересуваються на транспортних засобах, які практично не захищають від обстрілів, а ось ми бачимо, як оператор дрону помилково дає команду скинути бомбу на підрозділ своїх солдатів. Таке враження, що в достатку (на передовій) лише цигарки та алкоголь».
У головного фестивального малтіплексу Scotiabank у день прес-показу фільму «Російські на війні», який передував публічній прем'єрі, пройшла маніфестація протесту. У ній взяли участь канадці українського походження. Канадська продюсер Ганна Паленчук, уродженка Києва, яка мешкає в Торонто, ознайомила кореспондента «Голосу Америки» з листівкою, що має назву: «Гроші канадських платників податків використано для фінансування російської пропаганди».
У листівці наголошується, що раніше Анастасія Трофімова багато працювала для прокремлівського телеканалу Russia Today (RT), який включений до списку санкцій уряду Канади.
«Не існує «іншого боку війни», – йдеться далі у листівці. – яка служить можливістю висловитись солдатам армії агресора, що атакувала сусідню країну, щоб перетворити її на російський анклав… Це спроба «гуманізувати» солдатів армії агресора, яка скоїла жахливі військові злочини в Бучі та інших українських містах, що задокументовано та знято на відео» .
Некомерційне медіа-агентство TVO, яке раніше підтримало фільм «Російські на війні», що працює під егідою міністерства освіти Онтаріо, оприлюднило заяву, яка роз'яснює його позицію.
«Ми вислухали відчутне та зважене…
