Вночі азербайджанські війська атакували Вірменію. Зіткнення відбулися на кордоні обох країн. За даними Міноборони Вірменії, азербайджанці атакують військову та цивільну інфраструктуру з використанням артилерії та безпілотників.
Прем’єр-міністр Нікол Пашинян телефонував зі світовими лідерами і вимагав “належної реакції”. У його офісі повідомили, що Пашинян спілкувався з президентом Франції Еммануелем Макроном, президентом Росії Володимиром Путіним і держсекретарем США Ентоні Блінкеном. Напад з боку Азербайджану стався приблизно через два роки після закінчення нагірно-карабахського конфлікту в 2020 році. Про причини конфлікту та можливу реакцію союзників обох країн розмовляємо з Аркадіушем Леґєнцем із PISM.
Arkadiusz Legięć, PISM *: Все залежить від того, які сили Азербайджан відправить до Вірменії. До цього часу, тобто за останні десятки годин, Азербайджан вів артилерійський вогонь і атакував позиції за допомогою безпілотників. Чітко підкреслимо: азербайджанці атакують територію Вірменії, а не Нагірного Карабаху. Якщо агресія Азербайджану обмежиться цими силами, то можна буде говорити в першу чергу про посилення військового тиску і спробу змусити поступитися в переговорах, які ведуться вже багато місяців між двома країнами.
Основним питанням є розмежування т. зв Зангезурський коридор, тобто сполучення з Азербайджану через територію Вірменії до Нахічевані. Нахічеванська Автономна Республіка є ексклавом. Адміністративно належить Азербайджану, але відділений від країни територією Вірменії. Коридор, що дуже важливо, також забезпечить пряме сухопутне сполучення з Туреччиною, яка є найважливішим союзником Азербайджану. Азербайджанці хочуть, щоб це сполучення пролягало через південь країни, біля кордону з Іраном, було екстериторіальним і було звільнено від будь-якого контролю з боку Вірменії. Це мінімальний сценарій для азербайджанців. Якщо вони не залучать додаткові сили, можна очікувати, що нинішній військовий тиск буде використано в переговорах з Вірменією, можливо, під егідою Росії. Не виключено, однак, що Азербайджан має ширші плани.
Вони можуть передбачати введення сухопутних військ на територію Вірменії. Поки у нас були лише спроби з азербайджанської сторони перевірити готовність вірмен до оборони, насправді штурму не було. Якщо це станеться, метою Азербайджану може бути, наприклад, витіснення згаданого вище Зангезурського коридору шляхом захоплення південних провінцій Сюнік і Вайоч Дзор. Ми також можемо уявити більш широку операцію, яка б передбачала примушення до поступок самого Нагірного Карабаху. Нагадаємо, що статус цієї території офіційно не врегульований і переговори з цього приводу ще тривають. Азербайджан хоче включити весь Нагірний Карабах до своєї території, і цьому також має служити військовий тиск. Крім того, конфлікт з Вірменією дуже важливий для влади в Баку.
Пам’ятаймо, що Азербайджан не є демократичною державою, а авторитарною. За відсутності демократичного мандату влада повинна створити інструменти заміни. Одним із них є конфлікт, який використовується для мобілізації та формування своєї позиції – як на міжнародній арені, так і в самому Азербайджані. Якщо конфлікт інструменталізований, то, на жаль, він не має меж, тому що територіальні амбіції неможливо задовольнити.
Та ще й після можливого придбання Нагірного Карабаху. Влада в Баку продовжить шукати привід для конфлікту з Вірменією. Він є основою цих урядів, без яких було б важко виправдати його легітимність правління. Варто нагадати про важливу подію грудня 2020 року. Після закінчення тодішньої війни в Баку був організований парад перемоги, в якому взяв участь і головний союзник президента Ільхама Алієва Реджеп Таїп Ердоган. З вуст обох політиків пролунали слова, які навряд чи можна трактувати як чисте святкування перемоги. Вони показали, що амбіції Азербайджану, а опосередковано й Туреччини, незадоволені.
В останні місяці ми були свідками досить дивної ситуації, коли, з одного боку, Вірменія та Азербайджан розмовляли між собою. І Росія, і Європейський Союз були залучені до мирного процесу. Відчутного ефекту це не дало, оскільки Азербайджан фактично симулював своє бажання йти на мирні переговори. Насправді сильніша сторона конфлікту зосередилася на посиленні військового тиску на Вірменію. Цьому тиску фактично слугували всі дії, які здійснював Азербайджан після 2020 року. Серпнева ескалація була елементом цього, а азербайджанська операція, яку ми спостерігаємо сьогодні, є безпрецедентною.
У нас в історії були більш серйозні вірмено-азербайджанські сутички, але вони завжди відбувалися в Нагірному Карабасі. Якщо говорити про безпосередній кордон цих двох країн, то ніколи Азербайджан не здійснював наступальних дій такого масштабу.
Я думаю, що Туреччина може вступити в конфлікт, якщо Азербайджану буде потрібна «братня допомога». Зрештою, це найважливіший політичний і військовий союзник. Якщо будуть якісь рішення – військові чи дипломатичні – Анкара буде залучена.
Росію пов’язує з Вірменією безпековий союз як в рамках Організації Договору про колективну безпеку, так і на основі двосторонніх відносин. Вірмени вже звернулися за допомогою до росіян і ОДКБ у зв’язку з азербайджанською агресією. Це фактично перший випадок, коли Вірменія звернулася за допомогою. Раніше, коли загострення стосувалося Нагірного Карабаху, країни ОДКБ не мали жодних підстав для підтримки, оскільки регіон не визнаний на міжнародному рівні територією Вірменії. Зараз все по-іншому, тому теоретично треба задіяти союзницькі інструменти. Поки лише звернення та розмови.
Російська Федерація перебуває у складній ситуації. Саме залучення Росії до України, а зокрема успішний контрнаступ українців і відсутність успіхів росіян, відкрили для Азербайджану вікно можливостей. Тепер у азербайджанців є можливість перевірити, чи виконає Росія свої союзницькі зобов’язання щодо Вірменії. Росія не захоче запускати військові інструменти, які вона все ще має, на Кавказі, а лише використає їхній потенціал для проведення дипломатичних переговорів. Уряд у Москві намагатиметься використати конфлікт, щоб зберегти свій вплив у регіоні та зберегти свої позиції, можливо, з невеликою корекцією. Проте можливий сценарій, за якого Азербайджан не дивитиметься на Москву та її спроби домогтися припинення вогню чи підписати новий договір. Тоді Росія буде змушена не тільки погрожувати своїм військовим потенціалом у регіоні, а й використовувати його. Питання в тому, чи готова до цього сама Росія, враховуючи ситуацію в Україні. Водночас, якщо це не дозволить ефективно розв’язати нинішню кризу, це буде чітким сигналом – не лише на Кавказі, а й на всьому пострадянському просторі – що вплив Росії руйнується.
—
* Аркадіуш Леґінь – аналітик з питань Кавказу та Центральної Азії Польського інституту міжнародних відносин та секретар редакції «Polish Diplomatic Review».
