У віці 87 років пішов із життя Джеррі Лі Льюїс – американський музикант, який стояв біля витоків рок-н-ролу. Льюїс був одним з останніх піонерів цього жанру: він пережив майже всіх своїх колег за добою класичного рок-н-ролу – Роя Орбісона, Елвіса Преслі, Карла Перкінса, Чака Беррі та Літл Річарда.
Він увійшов в історію як віртуозний піаніст, який запам’ятався не тільки епатажною поведінкою на сцені і стилем, але й скандальним життям. Незважаючи на безліч складних та суперечливих епізодів у його біографії, Льюїс продовжував будувати успішну кар’єру навіть після відходу рок-н-ролу з музичної сцени – проте саме цей жанр зробив його справжньою легендою в історії американської та світової музики.
На згадку про знаменитого музиканта згадуємо лише деякі з його пісень, якими можна простежити насичений кар’єрний шлях Джеррі Лі Льюїса.
Crazy Arms, 1956
Хоча ім’я Джеррі Лі Льюїса міцно асоціюється саме з рок-н-ролом, своєю першою успішною композицією музикант завдячує зовсім іншому жанру – кантрі. Завдяки пісні Crazy Arms, що вийшла 1956 року на базі лейбла Sun Records, ім’я Льюїса вперше зазвучало в американській музичній індустрії.
Раніше ця композиція запустила кар’єру музиканта Рея Прайса. Хоча і для Прайса, і для Льюїса Crazy Arms стала дебютним хітом, згодом обидва виконавці пішли різними музичними шляхами: Прайс став відомим кантрі-співаком, а Джеррі Лі повністю пішов у рок-н-рол. Втім, лише тимчасово – згодом, як ми розповімо далі, йому довелося повернутись до цього жанру.
При цьому Льюїс – далеко не єдиний представник рок-н-ролу, який виконував кантрі. Ці два жанри дуже тісно пов’язані історично: саме кантрі-музика стала одним із прабатьків рок-н-ролу у 1950-х роках – докладніше про це ми розповідали у проекті «Місяць афроамериканської музики».
Whole Lotta Shakin Going On, 1957
“Квитком” у світ рок-н-ролу для Льюїса стала пісня Whole Lotta Shakin’ Goin On, записана в лютому 1957 року. Вона мало була схожа на його попередній хіт Crazy Arms – тепер це був рок-н-рольне звучання у чистому вигляді.
Першопрохідником жанру Льюїса назвати складно: на той момент з радіо вже кілька років звучали Rock Around the Clock Білла Хейлі, Tutti Frutti Літл Річарда та Blue Suede Shoes Карла Перкінса. Але навіть у такій компанії Льюїсу вдалося створити власний, відомий стиль – і Whole Lotta Shakin’ Goin On є його характерним прикладом. Повне драйву, енергетики та танцювальних ритмів, звучання пісні доповнювалося епатажною поведінкою на сцені самого Льюїса. Будучи піаністом, він не міг дозволити собі відійти далеко від інструменту (і робити те, що творив на сцені, наприклад, Чак Беррі), але навіть не відходячи від клавіш йому вдавалося заряджати енергією весь зал.
Пісня мала величезну популярність під час концертів: під час першого виконання публіка просила повторити її 22 рази (щоправда, якщо вірити самому Льюїсу). А ось у ротацію пісню брали неохоче: керівництво радіостанцій бентежив непристойний, на їхню думку, характер пісні. Деякі з них також висловлювали побоювання, що публіка прийме виконавця за афроамериканця, а в 1950-х роках не так багато радіостанцій пускали в ефір пісні чорношкірих виконавців.
Great Balls of Fire, 1957
1957 року на американські екрани вийшов мюзикл «Джамборі». Фільм зміг похвалитися участю в ньому іменитих представників рок-н-ролу того часу: серед них музиканти, як Карл Перкінс, Фетс Доміно та зірка «філадельфійської школи рок-н-ролу» Френкі Авалон. Але головним музичним одкровенням фільму стала пісня Great Balls of Fire, яка після прем’єри стала головним хітом Джері Лі Льюїса.
При цьому «Великі вогняні кулі» могли зовсім не з’явитися на світ. Як не дивно – але через релігійність самої зірки рок-н-ролу. Назва пісні відсилає до південного вигуку, що означає подив, а воно у свою чергу ймовірно сягає корінням до Біблії. Виходець їхньої релігійної сім’ї, Льюїс не хотів записувати пісню, в якій згодом багато хто почує непристойний, на їхню думку, контекст. Переконати музиканта записати пісню вдалося главі Sun Records Сему Філіпсу.
Згодом Great Balls of Fire стали візитною карткою Льюїса та безперечною класикою жанру. Її переспівували Доллі Партон та Aerosmith, про неї із захопленням висловлювався Ерік Клептон, і саме вона дала назву однойменної кінобіографії самого Джеррі Лі.
Breathless, 1958
1983 року Річард Гір ефектно з’явився на кіноекранах у нуарній стрічці «На останньому подиху». У фільмі, що ґрунтується на картині Жана-Люка Годара, музичною темою є однойменна пісня Джеррі Лі Льюїса – Breathless, записана ним ще у лютому 1958 року.
Пісня продовжила переможний шлях Льюїса до американських музичних чартів, розпочатий минулим хітом Great Balls of Fire. Композиція стала одним з його останніх рок-н-рол хітів та закінчення «зіркового» етапу його кар’єри.
Слова пісні були написані Отісом Блеквеллом, який створив для Льюїса і текст «Великих вогняних куль». Блеквелл відомий створенням хітів і для інших колег Льюїса за жанром: наприклад, саме йому належить авторство таких відомих пісень Елвіса Преслі, як Don’t Be Cruel та All Shook Up.
High School Confidential, 1958
Так само, як і Breathless, пісня High School Confidential стала великою темою однойменної кінострічки. У фільмі, чия назва в російській мові іноді перекладається як «Таємниця середньої школи», зіграв і сам Льюїс, що стало одним із кількох десятків кіноепізодів, у яких музикант зіграв самого себе.
Примітно, що High School Confidential виявився одним із небагатьох хітів Льюїса, який він написав сам (щоправда, у цьому йому допомагав музикант Рон Харгрейв). Наприклад, авторство вищезгаданих хітів – Crazy Arms, Great Balls of Fire або Whole Lotta Shakin ‘Goin’ On – належить іншим людям.
Період активної ротації High School Confidential збігся з початком кар’єрної паузи Льюїса. Саме в цей час стало відомо про скандальний шлюб музиканта зі своєю 13-річною сестрою. Цей шлюб (у період якого Льюїс ще навіть не розлучився зі своєю попередньою дружиною!) надовго призупинив кар’єру Джеррі Лі і став найсуперечливішим епізодом у його репутації.
Million Dollar Quartet, 1981
Записи, відомі під назвою Million Dollar Quarter, не є гучними хітами Джеррі Лі, і загалом звучання на них самого Льюїса серед інших голосів не завжди вдається розрізнити. Однак «Квартет на мільйон доларів» є абсолютно епохальним явищем в історії раннього рок-н-ролу.
У 1956 році керівництво Sun Records зібрало для запису чотирьох своїх підопічних – Елвіса Преслі, Карла Перкінса (який вже обзавівся на той час хітом Blue Suede Shoes), що вже набирав популярності Джонні Кеша і маловідомого на той момент Джеррі Лі Льюїса. У результаті вийшла збірка пісень – імпровізованих, сирих, але важливих з погляду складу виконавців.
У сучасній музичній індустрії такі колективи називають супергрупами; але тоді, на зорі рок-н-ролу, ніхто ще не припускав, що кожен із цих музикантів стане музичною легендою.
Згодом Million Dollar Quartet збирався ще кілька разів. Наприклад, у 1977 році, коли Льюїс, Кеш і Перкінс виконали разом із Роєм Орбісоном пісню на згадку про Елвіса Преслі.
Another Place Another Time, 1968
Після того, як скандал, пов’язаний із шлюбом Льюїса, призупинив кар’єру музиканта, у 1960-х Джеррі Лі зробив кілька спроб повернутися на сцену. Частина з них була невдалою – наприклад, співпраця зі Smash Records, які так і не зуміли реанімувати кар’єру Льюїса. Частина мала певний успіх – наприклад, знаменитий виступ у Гамбурзі 1964 року, де Льюїс вийшов на сцену з британськими рокерами The Nashville Teens. А одна із спроб – яка здавалась найнеординарнішою – змогла перезапустити кар’єру музиканта.
Іронія в тому, що зірку рок-н-ролу врятувала кантрі-музика. У 1968 році вийшла Another Place Another Time – пісня та однойменний альбом, що ознаменували кардинальні зміни у звучанні Льюїса. Це був кантрі у чистому вигляді, але саме воно дозволило музиканту вперше за десятиліття розпочати записувати комерційно успішні композиції. Так, з моменту випуску Another Place Another Time 17 пісень Льюїса змогли дістатися вершин кантрі-чартів Billboard.
Chantilly Lace, 1972
Хоча кантрі-музика справді врятувала його кар’єру, вже на початку 1970-х Льюїс спробував повернутися до свого музичного коріння. І в нього це вийшло: 1971 року вийшла успішна рок-н-рол композиція Me and Bobby McGee, а наступного року – кавер на пісню гурту The Big Bopper під назвою Chantilly Lace.
Повернення до рок-н-ролу пройшло абсолютно безболісно: виявилося, що за десятиліття слухачі встигли скучити за цим жанром, і рок-н-рол, що на той час став вінтажним, виявився затребуваним. Нові композиції Джеррі Лі виявилися дуже своєчасними: Льюїс продемонстрував, що за кілька років він не втратив свого рок-н-рольного епатажу та енергії, яка й зробила його улюбленцем публіки.
Over the Rainbow, 1980
Можливо, ви не очікували побачити в репертуарі «Вбивці» Льюїса (саме таке прізвисько він отримав у музичному середовищі) цю знамениту баладу із «Чарівника з країни Оз». Вона увійшла до складу альбому Killer County 1980 року, який належить до його пізньої творчості. Over the Rainbow у виконанні Льюїса не досягла висот у чартах, але вона помітно вирізняється на тлі інших пісень альбому.
На Killer County ви не знайдете інших подібних балад (та й балад там не так багато – максимум, кантрі-«медляки» I’d Do It Again і Thirty-Nine and Holding). Більше того – у творчості Джеррі Лі таких пісень не дуже багато. Замість динамічного та грайливого, сповненого зухвалої сміливості веселощів та оптимізму, ми чуємо зовсім іншого Льїса: тут його звучання більше схоже на типових крунерів (так називають представників американської естради зі специфічною, ліричною манерою виконання – серед них, наприклад, Френк Сінатра ).
Хоча Over the Rainbow переспівували сотні різних музикантів, версія Льюїса, що став раптово ліричним, явно заслуговує на увагу: мелодійна і в чомусь сентиментальне виконання Джеррі Лі мало схожа на класичний варіант Джуді Гарланд або відомий кавер Ізраїлю Камакавіволі.
До речі, Over the Rainbow далеко не єдиний чудовий кавер з Killer County. Альбом відкриває Folsom Prison Blues – кавер Льюїса на хіт Джонні Кеша, його колеги з жанру-кантрі.
It Was the Whiskey Talkin’ (Not Me), 1990
«Я не хотів влаштовувати сцену, це справді не мій стиль […], Якщо я занадто голосно хвалюся і занадто гордий собою, не звинувачуйте старого Джеррі Лі», – співає Льюїс у пісні It Was the Whiskey Talkin’ (Not Me). Пісня стала саундтреком до фільму «Дік Трейсі» 1990 року, і її можна назвати типовою композицією для пізньої творчості музиканта. Незважаючи на характерний Льюїсу ентузіазм, який все ще присутній у його пізніх записах, у 1990-х він уже не міг похвалитися.
