Починати нову справу ніколи не пізно. Цю істину підтвердив метр американської кінодокументалістики Фредерік Уайзман (Frederick Wiseman). Протягом шести десятиліть він знімав неігрові стрічки та вважається класиком у цьому жанрі. А у віці 92 років дебютував як режисер ігрового кіно, знявши ігрову драму Пара (A Couple). У Нью-Йорку цей фільм тривалістю трохи більше години демонструється в артхаусному центрі Film Forum.
«Нерівний» шлюб
Втім, твердження Уайзмана про «Пару» як про його перший наративний досвід деякі коментатори заперечують. Так, оглядач «Нью-Йорк таймс» Бен Кенігсберг нагадав про фільм-монолога Уайзмана «Останній лист» (The Last Letter), знятий ним у 2002 році. Кіноадаптація сценічного монологу ґрунтується на пронизливому листі матері до сина з роману Василя Гроссмана «Життя і доля». Вистава під тією ж назвою отримала прем’єру в 2000 році на сцені театру Комеді Франсез. У кіноверсії французька актриса Катрін Самі читає прощальний лист із гетто приреченої на смерть радянської матері-єврейки своєму синові.
У новій стрічці фігурує лише один протагоніст. Це Софія Андріївна Товста, дружина великого письменника, яку грає Наталі Бутфо (Nathalie Boutefeu). 54-річна французька актриса, письменник і кінорежисер, вона раніше вона вже співпрацювала з Уайзманом, але не на знімальному майданчику, а на театральних підмостках. Уродженка Діжона, вона виросла у Парижі. Навчалася у консерваторії у Страсбурзі. Грала у театрі, знімалась у кіно, у тому числі у чотирьох картинах режисера Жерома Боннеля.
Спеціально для показів у Film Forum після кількох сеансів демонструвалася записана на відео бесіда з Уайзманом кінокритика сайту Vox Аліси Уїлкінсон. Режисер розповів їй, що Наталі Бутфо запропонувала йому свій оригінальний сценарій, натхненний щоденниками та листами Софії Андріївни. Уайзмана дуже захопила ця історія, і він із ентузіазмом взявся за незвичайний проект. У фільмі «Пара» Бутфо зіграла головну роль і значиться у титрах як співавтор сценарію.
Як відомо, шлюб письменника був далеко не безхмарним. Його затьмарювали взаємні звинувачення та образи, нерідкі сварки та скандали. Чи не найзнаменитіший вислів Толстого, яким починається «Анна Кареніна», – «Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму», – очевидно, апелює і до його власного сімейного досвіду.
І письменник, і його дружина неодноразово визнавали, що палко люблять одне одного. Софія Андріївна вийшла заміж за графа Толстого 18-річною дівчиною. Лев Миколайович був старший за неї майже вдвічі. Вона народила йому 13 дітей (п’ятеро з них померли у дитячому віці). Довгі періоди щастя та миру в сім’ї перемежовувалися любовними аферами чоловіка, що кидало Софію Андріївну в глибоку депресію. Якщо судити з її щоденниках і листів, до гріхів письменника його дружина відносила вітряність, ревнивість, запальність. За її визнанням, він був непомірно вимогливий до дружини, тоді як сам за тридцять років, як вона стверджує, жодного разу не присів біля ліжка хворої дитини. І навіть коли він спілкувався з дружиною та дітьми, то часто думками відлітав кудись далеко.
Графіня вела щоденники, як і він. Вони писали один одному листи, нерідко дуже докладні, навіть перебуваючи під одним дахом у маєтку графа Ясна Поляна.
Усі роки шлюбу Софія Андріївна служила письменнику секретарем та помічником. Вона переписувала по кілька разів його книги, включаючи «Війну та мир» та «Анну Кареніну». Генія, як водиться, мав поганий почерк, і тільки Софія Андріївна могла в ньому розібратися. Вона вела всі господарські справи у маєтку, і, звичайно, багато часу та сил присвятила вихованню дітей.
«Яка б я не була, більше того, що я дала чоловікові, дати не можна, – записала Софія Андріївна у щоденнику на рік смерті письменника. – Я гаряче, самовіддано, чесно та дбайливо любила його, оточувала всякою турботою, берегла його, допомагала; не зраджувала жодним словом чи рухом хоча б пальця; що ж може жінка дати більше найсильнішого кохання?».
Монолог на пленері
У «Парі» ми побачимо головну героїню спочатку в напівтемній кімнаті, де вона при світлі свічки пише листа. Після цього тлом для неї буде дуже мальовничий ландшафт. Темні алеї саду, що розрісся, густі зарості, що коливаються на вітрі, ставок з дикими качками, квіти і бджола крупним планом, грізні прибережні скелі, величний океанський простір.
Шляхом йде Софія Андріївна. Це жінка середніх років зі строгим, випробувальним і сумним поглядом, з акуратним проділом і покладеною у вигляді корони косою, з кольоровою хусткою, кинутою на плечі. Вона читає чи вимовляє напам’ять листи чоловікові та фрази зі свого щоденника. Декламує або прямо на камеру, або звертаючись до невидимого слухача.
Наявність на екрані з перших кадрів океанського берега відкидає припущення, що це якийсь вільний парафраз Ясної Поляни. Фоном для роздумів та ламентацій Толстой американський режисер вибрав умовний мальовничий простір. Зйомки проходили на острові Бель-Іль біля узбережжя Бретані, яке називають «французьким Капрі».
Як розповів Уайзман Аліссе Вілкінсон, зйомки мали розпочатися в 2020 році, але через ковід були відкладені, і проходили в травні 2021 року. Знімальна група складалася із 6-7 осіб. Цією землею, включаючи парк, володіє добрий знайомий Уайзмана, ім’я якого він не називає. Усі жили в гостьовому будиночку, і щовечора збиралися за вечерею, обговорювали зйомки, обговорювали плани на наступний день. Рано вранці режисер сам виходив у сад, доходив до океанського берега, вибираючи цікаві ракурси для зйомки.
“На відміну від документальних фільмів, – сказав Вайзман, – тут все було заздалегідь обдумано, ми обирали та обговорювали кожен кадр”.
Вілкінсон зауважила, що побачене на екрані схоже на «діалог із примарою».
«Мені хотілося показати дисфункціональне подружнє подружжя через одну людину, – сказав режисер. – Діалог, поданий у форматі монологу. Ми з Наталі ставилися до текстів із щоденника Софії Андріївни, до її листування з чоловіком як до сировини, з якої вибудовували сценарну основу. Ми всі тексти переклали зараз. Її монолог торкається великого тимчасового відрізку – від їхнього весілля до останніх днів життя письменника».
Як відбиралися листи та щоденники?
Відомо, що Софія Толстая написала кілька книжок та збірок оповідань, було видано її щоденники. Як розповів Уайзман, вони з Наталі Бутфо відібрали 90-100 сторінок її прози, щоденників та листування із чоловіком, які могли стати сценарною основою 3-4-годинного фільму. Автори зробили необхідні скорочення, внесли зміни, допустивши деякі імпровізації.
«Може здатися дивним, що графиня вимовляє монолог, – зауважив він. – Ну, ви знаєте, я сам частенько розмовляю із собою, і це дуже цікаво».
Кінокритик Метт Золлер Зайц у рецензії на кінокритичному сайті RogerEbert висловив думку, що «Пару» можна підверстати до списку інших стрічок майстра, які вивчають діяльність різних інституцій. У разі, вважає критик, через образ дружини російського письменника Уайзман вивчає сам інститут шлюбу.
«Пара», – пише Метт Золлер Зайц, – це знятий на кіноплівку театр, схоплений та інтерпретований документалістом, який працює за методом «муха на стіні».
«Якби дія фільму відбувалася в наші дні, – зазначає критик, – ми могли б очікувати на історію, яка закінчувалася б тим, що дружина залишає чоловіка, щоб почати нове життя, і в результаті все обертається найкращим для неї чином. Але ця історія залишається вірною правді характерів і часу, в якому вони жили, і тому нічого подібного не відбувається».
Тут критик відсилає до знаменитого відходу Толстого з Ясної Поляни і до драматичних подій, що послідували за ним. Лев Толстой важко захворів у дорозі та помер на станції Астапово у листопаді 1910 року.
Критик Бен Кенігсберг пише, що цей короткий фільм, який триває трохи більше години, йому було важко дивитися. І зізнається, що йому довелося дивитися його тричі, щоб увійти в поетику фільму та відчути його нюанси.
«Дуже незвичайна жінка»
Життя російського письменника та його дружини неодноразово викликало інтерес у кінематографістів різних країн. У німому короткому фільмі Якова Протазанова та Єлизавети Тиман «Догляд великого старця» (1912) Софію Андріївну зіграла американська актриса Мерієл Хардінг, у фільмі вона знялася під псевдонімом «Ольга Петрова». Фільм був заборонений до показу в Росії на прохання родини Толстого. В епізоді, що розповідає про спробу дружини письменника накласти на себе руки, кинувшись у ставок, на екрані виникає титр «Графіня з обличчям, що змінилося, біжить до ставка». Його, трохи підкоригувавши, використали Ільф та Петров у сатиричному романі «Золоте теля».
У двосерійному радянському фільмі Сергія Герасимова «Лев Толстой» (1984), добротній розповіді про останні місяці життя письменника, режисер віртуозно зіграв Льва Толстого, у ролі Софії Андріївни виступила його дружина Тамара Макарова.
Британська актриса російського походження Хелен Міррен виконала роль Софії Андріївни у стрічці американського режисера Майкла Хоффмана «Остання неділя» (російський варіант назви The Last Station), знятої в 2009 році. Роль Льва Толстого темпераментно зіграв Крістофер Пламмер. Обидва актори за свої ролі здобули номінації на премію «Оскар».
У фільмі «Історія одного призначення» (2017) режисера Авдотьї Смирнової роль Софії Андріївни виконала актриса Ірина Горбачова. На думку Смирнової, Горбачова грає Софію Андріївну «дуже сучасно». Фільм розповідає про участь графа Толстого у судовому захисті рядового солдата, який ударив офіцера.
«Софія Андріївна була дуже непересічною, дуже незвичайною жінкою, з бронебійною чарівністю, з приголомшливим почуттям гумору», – говорила мені в інтерв’ю Авдотья Смирнова, коли фільм показувався в Нью-Йорку в 2018 році, в рамках Тижня російського кіно.
Невтручання як принцип
Фредерік Уайзман народився 1930 року в Бостоні в єврейській родині. Його сім’я неодноразово відчувала у собі прояви антисемітизму. Його батька, юриста, який емігрував до США з Росії, не затвердили на посаду муніципального судді, ймовірно, через його єврейське походження. Під час навчання у Вільямс-коледжі в його рідному штаті Массачусетс Фредерік неодноразово зазнав образів з боку однокурсників, членів елітних студентських братств.
Уайзман закінчив юридичний факультет Єльського університету. Почав кар’єру 1963 року з фільму «Паралельний світ», де виступив продюсером. У 1967 дебютував як режисер скандальним фільмом «Божевільні Тіттіката» (Titticut Follies)…
