У столиці Латвії підбито підсумки Міжнародного фестивалю документального кіно Artdocfest/Riga. У двох конкурсних програмах – Baltic Focus та Artdocfest Open – було представлено понад 30 документальних фільмів.
У журі першої програми входили польський режисер-документаліст, оператор та продюсер Павло Лозінський, співзасновник Української кіноакадемії та член Європейської кіноакадемії Юлія Синкевич та режисер-документаліст Ілзе Бурковська-Якобсен. Переможцем програми було визнано фільм Леї Глоб «Аполлонія, Аполлонія» з формулюванням за «гарний та зворушливий подвійний портрет двох молодих художниць. Це фільм, який досліджує боротьбу з дорослішанням, мистецтвом та жіночністю, оновлюючи нашу віру у дружбу та свободу».
Журі програми Artdocfest Open, до складу якого увійшли актриса театру та кіно Інгеборга Дапкунайте, головний редактор і директор журналу Rīgas Laiks Улдіс Тіронс, письменник і публіцист Дмитро Глуховський присудили Гран-прі фільму Енджі Вінчіто «Маніфест» за «надзвичайну силу, з якою показано зла та безнадійність, з якою йому пручається невідоме покоління».
Журі присудило нагороду за кращу режисуру дісталася Саші Кулак за фільм «Яструб розміром з коня» з формулюванням за «відкритий та усвідомлений спосіб роботи режисера під час створення фільму на раніше невідомій психологічній території».
Крім того, спеціальна нагорода дісталася датському режисеру Саймону Леренгу Вілмонту – автору фільму «Будинок з осколків» за «історію, повну дивовижних персонажів, у житті яких ми бачимо і світле, і трагічне водночас. Це чудово продумана історія, яка точно розкриває деталі та викликає емоції».
Також члени журі особливо відзначили режисера Марусю Сироїчківську за фільм «Як врятувати мертвого друга» з формулюванням за «пошук близькості, кохання та сенсу у спільному житті молодих людей». І українського режисера Алісу Коваленко, яка представила фільм «Ми не згаснемо» про молодих людей зі східної України, чиї мрії про подорож до Гімалаїв перетнулися з війною.
Спеціальний приз журі отримав документальний фільм фінського режисера Ейнарі Паакканена “Караоке-рай”, а премію за найкращу режисуру у програмі “Балтійський фокус” отримав Макс Голомідов з Естонії, який представив картину “Йойоги”. Журі відзначила вміння режисера «терпляче спостерігати за різноманітними чудесами світу та спостерігати за ними у замкнутому просторі парку».
«Ми розуміємо, що росіяни або не знають, або не хочуть знати, що йде путінська війна»
Своїми враженнями про фестиваль із кореспондентом Російської служби «Голосу Америки» поділився режисер, оператор та продюсер, автор понад 20 документальних фільмів, випускник режисерського факультету Кіношколи у Лодзі Павло Лозінський.
На його думку, протягом фестивального тижня глядачі побачили дуже багато добрих картин. «Є картини про війну, але є й картини про звичайне життя, про кохання – добре хороше кіно. І у конкурсі “Балтійський фокус” перемогли саме фільми про нормальне життя. В іншому конкурсі ArtDocFest Open є лауреати, фільми яких розповідали про війну. Але всі програми були дуже добрі», – вважає Павло Лозінський.
І наголошує, що документальне кіно говорить про життя з погляду автора. «Якщо є автор, то виходить чудовий фільм, якщо ж його немає – буде дещо гірше. Чи були авторський погляд та биття у тих фільмах, які побачили журі та глядачі фестивалю? Іноді було, іноді ні. Нам сподобалися фільми, в яких є автор і він пояснює своє розуміння та свій шматок життя», – додає польський документаліст.
Фестиваль ArtDocFest вимушено залишив Росію, але член журі програми «Балтійський фокус» переконаний, що саме росіяни насамперед мають побачити фільми, в яких звучить тема війни. «Адже ми розуміємо, що вони або не знають, або не хочуть знати, що йде путінська війна. Вони знають, про що повідомляє пропаганда, а ми в Польщі бачимо і відчуваємо все з іншого погляду. Було б дуже добре, якби вони змогли переглянути ці фільми в Інтернеті. Побачити інший погляд не путінської пропаганди, а тих, хто перебуває в Україні і чиє життя зруйнувала війна», – наполягає Павло Лозінський. І як приклад наводить фільм Віталія Манського «Східний фронт».
«Наше журі – самостійні, цілісні люди, що відбулися»
У свою чергу директор фестивалю Віталій Манський вважає, що 7 днів «Артдокфесту» показали глядачам різноманітність світу, заради якого бореться Україна, і дали енергію для опору злу, розуміння природи цього зла, дали надію на перемогу добра і дали нормальні людські емоції для розуміння. світу.
На думку Манського, у Латвії фестиваль набув місця. «Тут все відбувається ґрунтовніше, спокійніше, вдумливіше. Ми це робимо, йдемо цією дорогою і бачимо, які до нас приходять аудиторії, і ми отримуємо розуміння, що продовжуємо робити якусь важливу для себе та для інших справу», – зазначив він у коментарі для Російської служби «Голосу Америки».
Але питання, як фільм йому найбільше запал у душу, директор фестивалю Artdocfest/Riga відповів: «Відверто кажучи, оскільки ми ніколи не були під начальством, ми завжди обираємо картини, принаймні, до конкурсу, які нас надихають. І це не кокетство – справді, коли ми вручаємо кожній картині приз від дирекції перед показом, вона варта перемоги. Це показує й рішення журі, бо ось і цього року рішення журі не таке, як я припускав, але від цього воно не погане, а просто інше. Наше журі – самостійні, цілісні люди, що відбулися, які приймають рішення. І виходить, що будь-яке рішення журі – чудове, бо немає провальних чи неулюблених картин, від нагородження яких стає некомфортно. Все дуже здорово».
«Ми з народу, який вважався народом-визволителем, перетворюємося на народ-агресор»
Член журі програми Artdocfest Open письменник Дмитро Глуховський зізнався, що перед початком фестивалю він думав, що його головною темою буде війна в Україні. «Але фестиваль виявився багатограннішим і глибшим, загальнішим і менш особистим, ніж я припускав. Не можна назвати одну магістральну тему, хоча, безумовно, коли відбуваються такі трагічні події, і вони можуть торкнутися тебе будь-якої миті, звичайно, про це неможливо не думати і не говорити. Але недостатньо фіксувати лише ті події, які відбуваються на лінії фронту, треба фіксувати, як ці події виглядають з російської сторони – чому і як ми прийшли до цього, який стан розумів і душ», – зазначив Глуховський у розмові з кореспондентом Російської служби «Голосу Америки».
Він також наголосив, що останнім часом однією із тем його постійних роздумів став розпад Радянського Союзу як колоніальної імперії. І те, як ця подія вплинула на всі країни пострадянського простору.
Зі всіх фільмів програми Artdocfest Open письменник виділив картину «Маніфест».
У короткій інструкції до цього фільму написано, що він повністю складається з шокуючих відеороликів, які російські підлітки розміщують у соціальних мережах. «Невинні ранкові ритуали на YouTube або TikTok розміщені поряд з кадрами молодих людей, які панікують, рятуються від стрілянини в школі. Школярі по всій Росії потай записують агресивних вчителів, які не можуть тримати себе в руках. У класі їм кажуть, що жінка має займатися сексом зі своїм чоловіком, коли він захоче; крім того, студентів називають ідіотами та б’ють. Підліткам загрожують, що буде складено протокол про їхні політичні погляди. Мобільний телефон служить своєрідним щитом між молоддю та цим жорстоким світом, перетворюючи його не лише на спостерігачів, а й на обвинувачів».
Отримуючи Гран-прі за цей фільм, режисер Енджі Вінчіто був стислим: «Якби в моєму дитинстві був такий фільм, то я задумався б про моє майбутнє».
А Дмитро Глуховський дав «Маніфесту» таку характеристику: «Це про майбутнє Росії, про сьогоднішніх дітей. Українці і жертви, і герої вони захищають свою батьківщину, і тут все зрозуміло. А Росія цю війну почала, і як ми з народу, який вважався народом-визволителем, цілком очевидно перетворюємося на народ-агресор, як ми раніше дійшли, як ми собі це пояснюємо, як ми терпимо конформізм і готовність вірити брехні. Усе це необхідно зрозуміти, хоча, здавалося б, це здається незбагненним».
