111 відібраних кінофільмів із 16 тисяч переглянутих відбірниками. Такою є пропорція прискіпливої селекції фільмів до програми міжнародного кінофестивалю «Санденс». Найбільший огляд американського незалежного кіно, улюблене дітище актора Роберта Редфорда відкрився 19 січня в Парк-Сіті, штат Юта. Ці цифри були озвучені першого дня фестивалю.
Останні два роки фестиваль працював у віртуальному форматі через пандемію коронавірусу. Цього разу організатори вважали за можливий перехід на гібридний формат, що поєднує стрімінг із традиційними показами у кінотеатрах. Характерно, що всі стрімінгові пакети квитків були швидко розпродані.
Правосуддя всім
На прес-конференції з нагоди відкриття фестивалю директор Інституту Санденс Джоана Вісенте, директор програм Кім Ютані, головний програміст Джон Найн та новоспечений директор фестивалю Юджин Ернандес, колишній бос Нью-Йоркського кінофестивалю в Лінкольн-центрі, розповіли журналістам про те, що буде запропоновано до уваги глядачів у рамках огляду, що триватиме до 29 січня.
Як завжди трапляється, в останній момент в програму «влітають» майбутні сенсації. Так, Кім Ютані оголосила, що в останній момент документальну секцію доповнить новий фільм-розслідування Дага Лаймана «Правосуддя» (Justice). У ньому розповідається про звинувачення на адресу Брета Кавано, який став членом Верховного суду США, незважаючи на звинувачення у сексуальних домаганнях.
“Ми завжди щось ховаємо в рукаві”, – сказала Ютані. Вона висловила впевненість, що покази “Правосуддя” викличуть дискусію.
Минулого року таким сюрпризом став документальний фільм «Навальний» про історію отруєння кремлівськими спецслужбами головного опозиціонера Олексія Навального. Він був знятий молодим канадським режисером Денієлом Роєром. «Навальний» включений у шорт-лист премії «Оскар» у категорії документалістики та придбаний CNN та HBO Max.
Режисер «Правосуддя» Даг Лайман зробив заяву, в якій висловив упевненість у важливості чесної та відкритої розмови про звинувачення на адресу Кавано. За словами Лаймана, завдяки «фантастичній команді та хоробрим душам» фільму вдалося підхопити і розвинути розслідування ФБР, яке, як багато хто вважає, було неправомірно припинено.
«Фільм розглядає судову практику та юридичні процеси, – продовжував Лайман, – висвічуючи бюрократичні помилки та грубий політичний тиск, що продовжує дуже впливати на наше суспільство. “Санденс” дуже допоміг мені і великій кількості незалежних кінематографістів у нашій роботі, тому приїзд сюди з моїм першим документальним фільмом має для мене таке важливе значення».
Прем’єра за прем’єрою
Одинадцять фільмів різних жанрів у перший же день огляду стали світовими прем’єрами.
Найдовше прощання (The Longest Goodbye) – документальна стрічка про психолога НАСА, який готує майбутніх астронавтів до соціальної ізоляції під час планованого польоту на Марс.
Інша документальна картина «Літл Річард: Я най-най» (Little Richard: I Am Everything) висвітлює екстравагантну особистість легендарного піонера рок-н-ролу, все життя якого було боротьбою за право на самовираження.
Багато років відеомагазин Kim’s Video був богемною пам’яткою Грінвіч-Вілліджа. Куди зникла колекція із 55 тисяч відеофільмів – спробували з’ясувати автори документального фільму «Відео Кіма».
У центрі ігрової австралійської мелодрами «Шайда» (Shayda) стосунки між молодою матір’ю-іранкою та її 6-річною дочкою, які на два тижні іранського Нового року опинилися у стінах жіночого притулку в Австралії.
Такий улюблений у «Санденсі» жанр трилера/хоррору представлений прем’єрою жахів «Народитися знову» (birth/rebirth) про робітницю моргу, що пожвавлює дівчинку, дочку медсестри. Режисерка Лора Мосс явно надихалася класичним міфом про Франкенштейна.
Офісну історію кохання зняла Рейчел Ламберт у картині “Іноді я думаю про смерть” (Sometimes I Think About Dying). Стрічка з Дейзі Рідлі у головній ролі включена до конкурсної секції американського ігрового кіно.
У конкурсній секції світового ігрового кіно глядачі побачать литовський фільм “Повільно” (Slow) режисера Марії Кавтарадзе. Танцівниця Олена знайомиться з Довідасом, який служить перекладачем з мови жестів для її танцкласу глухонімих учнів. Їхнє зближення швидко проходить платонічну фазу, але несподіване визнання Довідаса змушує шукати компроміс, який покликаний врятувати їхні стосунки.
Марію Кавтарадзе вважають одним із найяскравіших молодих талантів Литви. 2014 року вона закінчила кіновідділення Литовської академії музики та театру Її дебютний фільм «Пережити літо» (Summer Survivors) показувався у 2018 році на фестивалі в Торонто.
Український ракурс
Вперше на фестивалі «Санденс» у конкурсній програмі світової документалістики беруть участь одразу два фільми, які представляють Україну.
«20 днів у Маріуполі» (20 Days in Mariupol) знято групою українських документалістів та журналістів на самому початку повномасштабної війни Росії проти України. Режисер Мстислав Чернов разом зі своїми колегами Євгеном Малоліткою та Василісою Степаненком безстрашно вели хроніку облоги та захоплення Маріуполя російськими агресорами. Вони виявилися єдиними літописцями-репортерами, кому вдалося відобразити на камеру жахи війни в цьому українському портовому місті, фактично знищеному варварськими російськими ракетними обстрілами та бомбардуваннями.
Як зазначається на сайті міжнародної журналістської мережі IJnet, Кремль різко відреагував на репортажі знімальної групи Чернова, звинувативши журналістів в інформаційному тероризмі. Повідомляється, що російські солдати полювали на Чернова, Малолітку та Степаненка, щоб змусити їх відмовитися від своїх репортажів. Журналістам довелося залишити місто після того, як снайперські та танкові обстріли загнали їх до будівлі лікарні.
Цей фільм – спільний проект агентства «Ассошіейтед Прес» та програми PBS «Frontline». Мстислав Чернов – військовий кореспондент, режисер, фотограф та літератор. Він відомий своїми репортажами про Євромайдан, про воєнні дії в Іраку, Сирії, Нагірному Карабаху та Афганістані, а також арт-інсталяціями та виставками. Чернов є президентом Української асоціації професійних фотографів.
Другу українську стрічку “Залізні метелики” (Iron Butterflies) зняв режисер Роман Любий. Він реконструює аварію малайзійського «Боїнга-757», збитого на Донбасі російським «Буком» у 2014 році. У катастрофі всі пасажири та члени екіпажу, 298 людей із різних країн, загинули.
Роман Любий починав як хронікер Майдану у групі «Вавілон’13», його короткометражки увійшли до альманахів “Сильніше, ніж зброя” та “Євромайдан. Чорновий монтаж”. Повнометражний дебют Романа «Зошит війни» (War Note, 2020) визнано однією з найкращих неігрових картин про війну Росії проти України.
«Наш фільм відбиває багато чого, – заявив Роман Любий телеканалу «Євроньюс». – Він не лише про саму подію, про катастрофу (лайнера), а й про її наслідки, про те, як ця подія змінила інформаційно-медійну екосистему всього світу».
