У міру наближення 12 березня, коли в Голлівуді пройде церемонія вручення премій «Оскар», голосніше на підтримку одного з номінантів – епічної військової драми «На Західному фронті без змін» (All Quiet on the Western Front).
Машина для вбивства
Картина німецького виробництва, профінансована стрімінговим гігантом Netflix (вона доступна для передплатників), є новітньою екранною адаптацією класичного роману Еріха Марії Ремарка “На Західному фронті без змін”, випущеного у 1929 році. А через рік з неймовірною оперативністю знята американським режисером Льюїсом Майлстоуном перша екранізація роману на третій церемонії «Оскар» отримала дві ключові нагороди – за кращий фільм і за кращу режисуру. Стрічка, визнана тоді вершиною голлівудського реалізму, була номінована також на премії за кращу операторську роботу та кращий сценарій, але не отримала їх. На цей раз нова версія може їх отримати.
53-річний німецький режисер Едвард Бергер, який працював переважно на ТБ, написав сценарій за романом Ремарка спільно з британцями Йеном Стокеллом та Леслі Патерсон. Головний герой роману і фільму Пауль Бойман (актор Фелікс Каммерер, що запам’ятовується) відправляється з друзями на фронт, в зону активних бойових дій між німцями і французами під час Першої світової війни. Час дії – 1918 рік, війна на вильоті, але продовжує пожирати людські життя.
У заслугу Бергер ставлять вміння поєднувати батальний розмах і нюансовані характери героїв. Коли вчорашні школярі, і серед них Пауль, вперше потрапляють на передову, їхнє наївне захоплення, з яким вони вирушали воювати, змінюється страхом, жахом і розгубленістю. Вони ховаються від ворожого артилерійського обстрілу в бункері, який фактично є смертельною пасткою. Ласкаво просимо в пекло!
Один із найбільш вражаючих епізодів фільму – танкова атака французів. Величезні броньовані чудовиська повзуть спотвореною рівниною. Пауль та його товариші по службі виявляють дива героїзму, що багатьом критикам нагадало аналогічні епізоди у фільмі Спілберга «Врятувати рядового Райана».
В інший шоковий момент німецький солдат просить пощади у француза, але той, не вагаючись, спрямовує на нього полум’я вогнемета. А сцена, коли друга головного героя смертельно ранить синочок французького фермера, бажаючи помститися за мародерство, нагадує фільми жахів про глушину.
У фільмі вражаюче показаний процес поступового розлюднення героя, який перетворюється на машину для вбивства. І лише одного разу, опинившись у гігантській вирві від вибуху поряд із вмираючим від його ж багнета французом, він болісно гостро усвідомлює кричущу неправильність війни та насильницької смерті. Адже цей агонізуючий «воріг» має, вірніше, сім’ю, дітей, моменти щастя.
Темна конячка
Сьогодні кіноексперти сходяться на думці, що врожай нагород на майбутніх «Оскарах» для цього фільму «На Західному фронті…» може виявитися вагомішим, ніж у його легендарного попередника майже сторічної давності.
Премії BAFTA (Британської академії кіно) зазвичай вважають провісником премій “Оскар”, що присуджуються голосуванням членів Американської кіноакадемії. «На Західному фронті…» забрала сім нагород BAFTA із 14 номінацій. Картина Бергера має 9 номінацій на «Оскара», – стільки ж, скільки у екзальтованої ірландської драми «Банші Інішеріна», і на дві менше, ніж у лідера перегонів, фантастичної комедії «Все скрізь і одразу».
У категорії «найкращий адаптований сценарій» головним фаворитом донедавна вважався авторський проект сценариста та режисера Сари Поллі, феміністська ретродрама «Говорять жінки». Але після оголошення призів BAFTA голлівудські букмекери різко підняли ставки фільму Бергера, який вважається тепер одним із фаворитів у головній номінації «найкращий фільм» та абсолютним лідером у категорії «найкращий міжнародний фільм» (так з недавніх пір називається категорія фільмів іноземними мовами).
Втім, буквально повторити успіх фільму 1930 року нова версія не зможе хоча б тому, що її немає серед номінантів у категорії «кращий режисер», де був першим Льюїс Майлстоун. Але можливі сюрпризи в інших категоріях. Деякі експерти вважають, що «На Західному фронті…» може виявитися тим самим темним конем, який вирветься в лідери на самому фініші. Вони нагадують недавню сенсацію, коли невибаглива сімейна драма «CODA: Дитина глухих батьків» випередила значно солідніших конкурентів на 94-й церемонії «Оскар».
Цікава, наприклад, ситуація у категорії «найкраща операторська робота». Після того, як операторська гільдія прокотила Топ Ган: Маверік, який критики вважали одним з фаворитів у цій категорії, шанси картини Бергера підскочили. Ні «Елвіс», ні «Тар», ні «Імперія світла», ні «Бардо», на думку ряду спостерігачів, не можуть тягатися з віртуозною камерою Джеймса Френда, який зняв війну як гіпнотичну криваву феєрію. Його стиль нагадує «апокаліптичний реалізм» Елема Клімова та його оператора Олексія Родіонова в «Іди та дивись».
Перемир’я та круасани
Відомо, що антивоєнна книга Ремарка, яка мала величезний успіх у читачів, причому, не тільки в Німеччині, а й у багатьох інших країнах, стала відразу ж об’єктом нападок нацистів. А коли Гітлер прийшов до влади, книгу нова влада країни визнала антинімецькою, вилучили з продажу та з бібліотек і спалювали на багаттях.
Як вважає оглядач газети «Гардіан» Ніколас Барбер, сьогоднішні німці можуть обуритися тим, що їхні предки показані у новому фільмі добрими хлопцями, гідними співчуття.
«Вносити зміни до класичного роману завжди справа сумнівна, – пише Барбер. – але чи може бути гірший час, ніж зараз, щоб прославляти загарбників?»
Він цитує німецьких кінокритиків, які здивовані тим, як далеко Бергер пішов від першоджерела Ремарка. Режисеру та його співавторам звинувачують, що вони не включили до наративу ряд важливих епізодів книги, додавши епізоди, яких у книзі немає.
Як зауважує Барбер, французи показані брутально жорстокими, а німці найчастіше постають жертвами. Це обурило б Ремарка, наголошує він.
Критик вважав банальним показ кричущого «класового» розмаїття між убогим побутом солдатів в окопах і розкішшю їхніх воєначальників, яким у штабних вагонах розпивають чаї з круасанами.
Порівнюючи те, як показані військові лідери Франції та Німеччини напередодні та під час підписання документа про перемир’я, що фактично завершив війну, Барбер зауважує, що німецька сторона зображена з помітним співчуттям.
Німецький політик (актор Даніель Брюль) намагається пом’якшити низку вимог союзних військ, озвучених суворим маршалом Фошем. Але маршал не йде на поступки, вимагаючи, щоб усі пункти договору були задоволені. Німецький політик благає маршала: «Будьте справедливі до ворога. Інакше він зненавидить такий світ». Власне, хід думки не новий. Версальський світ виявився лише перемир’ям на двадцять років, після чого Німеччина розв’язала ще страшнішу війну.
Як і низка інших критиків, Барбер згадує у своїй рецензії реальну війну, що вирує в Україні.
“Месидж фільму такий, – пише оглядач “Гардіан”, – якщо ви вторгаєтеся в іншу країну, будьте готові до того, що ваші браві хлопці зазнають жорсткого поводження як з боку військових, так і з боку мирних жителів”.
Звук та образ
Оглядачі віддають належне високому рівню таких компонентів мистецтва кіно, як робота художника-постановника, костюми та грим. У цих номінаціях фільм «На Західному фронті…» має кращі шанси здобути премії «Оскар».
Творці фільму знайшли компанію у Польщі, яка підрядилася пошити величезну кількість військових уніформ, виготовити сотні касок та пар взуття як для героїв, так і для масовки. Крім того, вони відкрили на час зйомок пошивальну майстерню в Празі, де було виготовлено багато костюмів та інших предметів одягу. Для головних героїв шили по кілька комплектів уніформ різного ступеня зношеності.
Бергер і його соратники розуміли, що в бойових умовах солдат не може залишатися чистеньким, гладкоголеним, з добре покладеною зачіскою. За цей знімальний «фронт» відповідала стиліст і візажист Хейке Меркер, яка працювала насамперед над такими фільмами, як «Божевільні багаті азіати» та «Гранд Будапешт готель».
Те, як виглядають у бойових умовах герої фільму – це відображення «окопної правди», яка багато років у європейському та американському кіно не знаходила виходу на екрани. Меркер розповідала, що ретельно вивчала фотографії та хроніку Першої світової, і дуже була вражена документальним фільмом-реконструкцією Пітера Джексона «Ми ніколи не постаріємо».
І, звісно, фільм дуже багато виграв, отримавши вкрай незвичайну звукову доріжку від композитора Фолькера Бертельманна. Композитор розповів у одному з інтерв’ю, що режисер, пояснюючи йому задум, попросив його своєю музикою «зруйнувати фільм». Вони погодилися, що музика не повинна педалювати та емоційно дублювати те, що відбувається на екрані, як це зазвичай відбувається з кіномузикою. Бертельман придумав зловісний утробний звук, який покликаний передавати фізіологічне відчуття жаху, яке відчуває Пауль, потрапляючи в окопи. Його доповнює короткий як постріл і дещо незграбний звук маршового барабана. Композитор також розповів, що використав для звукової доріжки старовинну гармоніку, яку зберегла його прабабуся.
