Як США дійшли перегляду справи «Роу проти Уейда» у той час, як щонайменше шість із десяти громадян країни підтримують право на аборти, а кожна з чотирьох жінок має намір перервати вагітність?
На це ключове питання сьогоднішнього загальнонаціонального порядку денного автор нового документального фільму «Поле битви» (Battlefield) Синтія Лоуен (Cynthia Lowen) вирішила шукати відповідь, знайомлячи глядача із трьома активістками руху Pro-Life (За життя), націленого на заборону та обмеження абортів. Цей рух отримав потужний імпульс від недавнього сенсаційного перегляду Верховним судом США рішення у справі «Роу проти Уейда», який проіснував майже п’ятдесят років. Це рішення 1973 гарантувало конституційне право на аборт.
Лоуен вважає, що для кращого розуміння мотивів та філософії учасників Pro-Life потрібно ближче з ними познайомитися, вслухатися в їхню аргументацію, зрозуміти, як влаштована їхня організаційна структура і які цілі вона переслідує.
У цьому добротному фільмі-дослідженні на глядача чекають сюрпризи. Наприклад, як пояснити, що антиабортні настрої підтримують багато молодих освічених жінок і навіть прихильників Демократичної партії, які традиційно підтримували рух Pro-Choice (За вибір), який виступає за право жінки самої розпоряджатися своїм тілом, у тому числі й приймати рішення про переривання вагітності. .
Як зазначається у фільмі, рішення Верховного суду щодо скасування «Роу проти Уейда» має величезне значення. Воно сигналізує про різкий крен вищої судової влади в країні праворуч, що матиме довготривалі наслідки для всієї країни. На думку експертів, щонайменше 26 штатів заборонять аборти на своїй території, причому у половині з них заборонні заходи набудуть чинності негайно. 200 клінік, де роблять аборти, буде закрито. Приблизно 36 мільйонів жінок дітородного віку втратять можливість перервати вагітність.
Світова прем’єра фільму «Поле битви» відбулася на нещодавньому міжнародному кінофестивалі Трайбека у Нью-Йорку, де він демонструвався у секції документалістики.
«Сильний та своєчасний фільм, – пише у фестивальній інструкції відбірниця Трайбекі Карен Макмаллен. – Дотримуючись стриманості та об’єктивності, режисер Синтія Лоуен прагне пояснювати, а не засуджувати, і відкриває нові ракурси цієї болючої теми. Перед обличчям репродуктивних прав жінок, що стрімко скорочуються, цей хвилюючий фільм неодмінно підігріє дискусію на одну з найгостріших тем нашого часу».
Синтія Лоуен була номінована як продюсер та режисер на премію «Еммі» за документальну стрічку Netizens про онлайн-харасмент жінок, зняту для каналу HBOMax. Вона також виступила продюсером і сценаристом документального фільму-дослідження «Кридник» (Bully) про кількох хлопців, які стали жертвами залякування, знущань та побиття. Ця робота була номінована на «Еммі», потрапила в шорт-лист премії «Оскар» та отримала кілька нагород від професійних спільнот кінематографістів. Резонанс на «Кридачі» був величезний. Його показали в Білому домі, і президент Обама оголосив про підтримку законопроекту про зміцнення безпеки учнів в американських школах. Про фільм та його сприйняття в країні розповів у спеціальній годинній програмі ведучий телеканалу CNN Андерсон Купер.
Синтія також відома як поет, добірки її поезій принесли їй визнання. Так, колекція віршів «Хмара, що огорнула блискавку» (The Cloud That Contained the Lightning), має одного героя, «батька атомної бомби» Роберта Оппенгеймера. У віршованому жанрі Синтія розмірковує у тому, чим загрожує всім нам ядерну зброю.
Режисер фільму «Поле битви» Синтія Лоуен відповіла на запитання кореспондента Російської служби «Голосу Америки» із сервісу Zoom.
Олег Сулькін: Синтію, ви зняли фільм до рішення Верховного суду про перегляд справи «Роу проти Уейда», але ви наче все передбачали. Неймовірно! Коли та чому ви взялися за цей проект?
Синтія Лоуен: Це розпочалося влітку 2019 року. Алабама стала першим штатом, губернатор якого підписав закон про тотальну заборону абортів. Мене вразило, з якою безрозсудною легкістю і, я б сказала, нахабством вони ухвалили це антиконституційне рішення. Я поїхала до Алабами, збираючись розмовляти переважно з адвокатами руху Pro-Choice та працівниками сфери охорони здоров’я, щоб вони пояснили, що і чому. Але поступово прийшло усвідомлення того, що треба б розібратися, яким чином завідома меншість нав’язала свій порядок денний більшості і проштовхнула в Алабамі, а потім і в інших штатах, непопулярне рішення про заборону абортів. І я вирішила придивитись до особистості лідерів руху проти абортів, зрозуміти, що ними рухає, чому вони такі пасіонарні та непереборні. І ось у грудні 2019 року у мене визріло остаточне рішення – сконцентрувати увагу на консервативній стороні конфлікту, на трьох їхніх лідерах.
О.С.: Як ви вийшли на них?
C.Л.: Кандидатура Марджорі Данненфелзер, президента організації імені Сюзан Ентоні, знаменитої захисниці прав жінок на рубежі 19-20 століть, не викликала в мене сумнівів. Можливо тому, що сама Марджорі радикально еволюціонувала у своїх поглядах від Pro-Choice до Pro-Life. Без перебільшення сьогодні вона одна з найвпливовіших персон у керівництві руху проти абортів. Показово, що коли померла Рут Бейдер Гінзбург, стовп лібералізму у Верховному суді, Марджорі відразу засіла за телефон і дзвонила президенту Трампу, віце-президенту Пенсу, сенатському лідеру Мітчу Макконнеллу, наполегливо рекомендуючи їм підтримати Емі Барретт, Верховний суд. Тобто всім стало очевидно, що вона має велику політичну силу. Не викликала сумнівів і Крістан Хокінс, президент організації “Американські студенти – за життя”. Вона уособлює інші, ніж Марджорі, суспільні сили, інше свідомість, інший стиль. Мета Крістан – завоювати підтримку молоді через соціальні мережі, насамперед Facebook та Instagram, обстоюючи ідеали соціальної рівноправності та взагалі дотримуючись прогресивних ідей. Таким же суцільним лібералом, лише з одним винятком – у позиції з абортів – можна вважати Терісу Буковинак, засновницю офісу Pro-Life у Сан-Франциско. Вона ідентифікує себе як демократ, феміністка та атеїстка. Марджорі, Крістан і Терісса – дуже різні люди, але їх відрізняє невгамовне бажання завойовувати нових і нових однодумців з питання репродуктивних прав. Зазвичай, коли ми говоримо про типових активістів антиабортного руху, ми уявляємо собі літніх білих чоловіків. А тут у лавах його прихильників бачимо, наприклад, зовсім юних представників ЛГБТ-громади.
О.С.: Можна легко заплутатися.
С.Л.: Звичайно, зрозумійте мене правильно – більшість тих, хто підтримує Pro-Choice, – прихильники Демократичної партії. Винятки лише підтверджують правило.
О.С.: І все ж таки неминуче питання: чому ви таку значну частину екранного часу приділили супротивникам абортів? Чому ви не захотіли піти второваним шляхом і дотриматися балансу між «за» і «проти»?
С.Л.: Ви знаєте, вже є кілька чудових документальних фільмів, присвячених руху Pro-Choice, зокрема за участю лікарів із клінік, де роблять аборти. У мене виникло почуття, що треба зробити щось інше, поговорити із противниками абортів. Так, ми адресуємося захисникам права на аборти, але набагато більше розповідаємо в ньому про їхніх опонентів. Адже захисникам важливо знати, чим живуть та дихають їхні противники, що рухає ними, про що вони думають. Захисникам корисно знати, наскільки впливовим є рух їхніх противників, чому вони так легко домагаються контакту з президентом країни та видними законодавцями, і чому їх підтримують десятки мільйонів людей. Ми намагаємося зрозуміти, чому в нас запанувала тиранія меншості, адже за право на аборти виступають щонайменше шість американців із десяти.
О.С.: Контроль за зброєю у зв’язку з епідемією масових вбивств, поліцейська жорстокість щодо кольорових, розслідування атаки на Капітолій 6 січня 2021 року, і, нарешті, допомога США Україні, яка відбиває російську агресію, – ось далеко не повний список найпекучіших проблем, які стоять перед Америкою сьогодні. Але часом виникає враження, що всі вони тьмяніють перед битвою навколо абортів. Чому це відбувається?
С.Л.: По-перше, напруження боротьби за і проти абортів завжди підігрівалося штучно. Це сфабрикована, роздута проблема. У роки правління Рейгана республіканці заручилися підтримкою євангельської Протестантської церкви та використали тему абортів для консолідації порядку денного правих сил. Цю тему зробили політичною, вона не мала стати частиною великої політики, адже у нас держава і церква відокремлені. Що ми бачимо тут? Релігійні уявлення меншої частини суспільства виявилися нав’язаними більшості американців. Внаслідок цього країні загрожує криза охорони здоров’я небачених масштабів, що неминуче викличе соціальний вибух. Люди помиратимуть через побоювання лікарів перервати вагітність, яка загрожує смертельними ускладненнями для жінки. Лікарів фактично змушують обирати між медичною необхідністю та небезпекою опинитися у в’язниці.
О.С.: Якісь історичні аналогії вам приходять на думку? Коли заборона чогось призводила до прямо протилежного результату, як, наприклад, Сухий закон 20–30 років?
С.Л.: Ми повертаємося до ситуації, коли в деяких штатах країни у людей набагато менше свобод, ніж у інших. І тут можна побачити аналогію з історією рабовласництва, коли міра особистої свободи людини залежала від штату проживання. Сьогодні окремі штати збираються максимально ускладнити можливість для жінки, яка планує аборт, перетин кордону штату, де їх дозволено. Ми робимо кроки в невідоме.
О.С.: Дещо у цьому невідомому ми вже знаємо. Знаємо, наприклад, що Америка відстає від більшості цивілізованих країн у соціальному захисті материнства, у державній допомозі, зокрема, у наданні оплаченої відпустки у зв’язку з вагітністю та доглядом за дитиною тощо. Багато хто вважає лицемірством позицію прихильників Pro-Life у світлі явно недостатньої допомоги держави у догляді за дітьми, що неминуче призведе до зростання бідності, особливо серед небілих американців. Ви погоджуєтесь з цим аргументом?
С.Л.: Безперечно! Це кричуще лицемірство з боку консерваторів виступати за права ненароджених дітей, одночасно скорочуючи соціальні програми допомоги матерям, незаможним та багатодітним сім’ям, виступаючи проти збільшення відпустки для догляду за дитиною, оптимізації системи…
