У п'ятницю, 14 червня в кінотеатри Нью-Йорка, Лос-Анджелеса та інших міст США вийшов документальний фільм «Queendom» про долю російської квір-артистки Дженни Марвін. Фільм режисера Агнії Галданової показувався на багатьох міжнародних кінофестивалях і удостоївся захоплених відгуків преси та глядачів. На фестивалі SXSW в Остіні фільм отримав одну із нагород. Компанія Greenwich Entertainment також забезпечує стрімінговий прокат картини.
Уродженка Магадана, яка виросла в будинку своїх дідуся та бабусі, Дженна носила ім'я Геннадій Чеботарьов і пережила багато випробувань, перш ніж утвердилася у розумінні себе як небінарної людини та радикальної творчої особистості.
Коли Росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, Дженна в екстравагантному костюмі влаштувала своєрідне шоу протесту на вулицях Москви. Насилу їй вдалося уникнути репресій, вирвавшись з Росії. Вона влаштувалася в Парижі, де намагається вибудувати свою кар'єру як дрэг-квін.
Продюсером стрічки виступив Ігор М'якотін, відомий по роботі над документальним фільмом «Ласкаво просимо до Чечні!» про операцію з порятунку геїв із Північного Кавказу.
Режисер Агнія Галданова протягом тривалого часу спостерігала за становленням особи Дженни, її поглядів на життя та мистецтво. Її публічні перформанси викликали скандал, чи то в Магадані, чи в Москві. Сутички з поліцією відбувалися все частіше, а реакція влади посилювалася, так що від'їзд за кордон вона почала розцінювати як єдиний шлях до порятунку.
“Екстренне нагадування, що заняття мистецтвом може виявитися небезпечною справою”, – пише Empire Magazine. Журнал Time Out назвав стрічку Галданової «одним із найкращих фільмів року». Кінознавче видання Sight and Sound вважає фільм «екстраординарним як візуально, так і політично».
Режисер Агнія Галданова та продюсер Ігор М'якотін відповіли на запитання кореспондента Російської служби «Голосу Америки» із сервісу Zoom.
Олег Сулькін: Ваш фільм показувався на кількох впливових фестивалях незалежного та авторського кіно, включаючи огляди в Остіні та Роттердамі, отримав кілька нагород. Як у різних країнах приймають картину? Чи є відмінності у сприйнятті?
Агнія Галданова: Можна сказати, нам пощастило із фестивалями. Реакція глядачів просто феноменальна. Люди в Південній Кореї, Греції, Італії та інших країнах палко висловлювалися на підтримку фільму та його головної героїні. Позитивно висловлювалися різні глядачі, чи то представники громади ЛГБТQ+, чи люди мейнстриму.
О.С.: До речі, як краще перекласти назву фільму Queendom російською мовою?
А.Г.: Важке питання. Я вигадала цю назву, коли збиралася знімати мінісеріал про субкультуру дрэг-квін. І зберегла його, коли ідея серіалу відпала. Є англійське слово kingdom – королівство, воно походить від слова король (king) чоловічого роду, а я використовувала як вихідне слово королева (queen) жіночого роду (У Південній Кореї у 2019-2022 рр. було знято для ТБ серіальне реаліті-шоу Queendom). – О.С.).
О.С.: Агніє, як ви знайшли Дженну?
А.Г.: Я познайомилася з Дженні – тоді Геннадієм, Геною, – коли збирала матеріал для документального серіалу і шукала відповідного протагоніста. До неї ми вже переглянули кількох кандидатів. Але коли я вперше зустрілася з Дженні, щось клацнуло, і я зрозуміла, що подальший пошук можна припинити. Я впізнала в ній саму себе, тільки в молодшому віці. Ми проводили час разом, зовсім не думаючи про те, що робитимемо кіно. Мене спочатку приваблювали риси її особистості, її вміння надавати артистизму всьому, чого вона стосувалася. Ми сиділи у її квартирі, розмовляли. Вона збирала на вулиці якесь сміття, і за кілька годин у її руках народжувався немислимий головний убір.
О.С.: Як на вас і ваших друзів вплинула широкомасштабна війна Росії проти України?
А.Г.: Війна вплинула прямим чином. Ми були змушені виїхати з Росії. Ми почали думати, як діяти за нових умов, як не розгубити досягнуте. Коли ти живеш у Росії, то розумієш усе до найменших нюансів. Живучи в Європі, багато в чому втрачаєш це глибинне бачення. Проте я продовжую вірити, що моя доля – розповідати історії, цікаві для наших глядачів у Росії та світі.
О.С.: Ігоре, чи важко було знаходити фінансування для такого незвичайного проекту? Чи турбували вас питання безпеки учасників знімальної групи?
Ігор М'якотін: Нам допомагали кілька культурних та медійних організацій із різних країн. Щодо безпеки, то її забезпечення нас дуже турбувало зі зрозумілих причин. Ненависників секс-меншин у Росії вистачає. Ми намагалися все заздалегідь планувати. Але Дженна настільки неймовірна і магнетична, що вона одразу збирала навколо себе юрби людей. Ми продумували запасний план на випадок непередбаченого розвитку подій. Наші адвокати завжди були під рукою, якщо могла бути потрібна їхня допомога. Ми намагалися забезпечити Дженну запасним комплектом одягу – на випадок потреби швидко переодягнутися.
О.С.: Світ трансгендерів і дрэг-квінс – це своєрідне перехрестя екстремального мистецтва і не менш екстремального способу життя. Можна сказати, що Дженна втілює найрадикальніше з'єднання цих двох початків. Перед очима стоїть зображений вашою камерою перформанс у день початку війни, коли висока оголена фігура Дженни була обмотана сіткою, що нагадує колючий дріт. На вашу думку, чого у всьому цьому більше – епатажного мистецтва чи різкої політичної заяви?
А.Г.: Важко робити певні висновки. Напевно, є і те, й інше. На самому початку нашої співпраці акцент на мистецтві був помітнішим. Але поступово в її інсталяціях та арт-акціях наростала та посилювалася політична складова. Достатньо поглянути на сторінку Jenna Marvin у Instagram, щоб побачити, наскільки для неї важливий меседж. Вона вся в розвитку, вона змінюється, вона рухається вперед і ми спостерігаємо її зростання як артиста і як людини. Перебувати поруч із нею було надзвичайно цікаво.
О.С.: Я згадую кінець 1990-х, свої перші роки життя у США, коли я вперше побачив гей-парад на П'ятій авеню. Це був справжній карнавал – веселий, гордий, різнобарвний і шокуючий для незвичних очей. Дивився ваш фільм і на мить допустив неможливе – гей-парад у Москві. У фільмі є виразний епізод, коли російський морпіх радить Дженні забиратися подобру-поздорову з району, де його п'яні, агресивно налаштовані товариші по службі відзначають своє професійне свято. Можна сказати, що Дженна опинилася в найгіршому місці в найгірший час, адже так?
І.М.: Так, натовп радикалізованих морпіхів не найкраща публіка для зустрічі з Дженною. Але, погодьтеся, і в Америці можна зустріти схожий натовп. І не тільки в Америці, а й скрізь у світі. Такі настрої особливо посилюються у країнах із автократичними режимами, які підштовхують людей до атак на представників громади ЛГБТQ+. Якщо замислитись, Дженна лише висловлювала свої погляди відповідно до конституційного права на свободу слова. У Росії це зараз зробити дуже важко і загрожує побиттям та в'язницею.
А.Г.: З боку Дженни це була своєрідна провокація. Дуже небезпечна для неї провокація. У своє свято ці хлопці (морпіхи) сильно напиваються і стають дуже буйними та схильними до насильства. Я аплодую Дженні, її мужності та готовності відстоювати свої переконання. Ціною великого ризику вона вчила російське суспільство толерантності та критичного мислення, чого суспільство дуже потребує. Сумно спостерігати, як Росія відкочується назад, до архаїчного минулого. І найлегшою мішенню для ненависників нового стає громада ЛГБТQ+. Це безумство вкотре повторювати колишні помилки, але сьогодні це жорстка реальність.
О.С.: Ваш ментор, майстер документалістики Марина Розбежкіна, навчає своїх учнів імерсійному зануренню в реальність та вмінню спостерігати за плином життя, залишаючись «мухою на стіні». А чи були у вас випадки, коли ви просили ваших протагоністів повторити діалог чи дію зіграти щось на камеру, як у ігровому кіно?
А.Г.: Ні ніколи. Не встигла щось важливе зняти, що ж, ні так ні. Будь терпляча і чекай на відповідний момент. Марина Розбіжкіна вчила нас терпінню. Я не могла впливати на утримання телефонної розмови Дженни з дідом, але я могла попросити її зателефонувати йому, наприклад, на годину раніше. На цьому закінчувався мій вплив.
О.С.: Як поставилися до вас члени родини Дженни?
А.Г.: У наш перший приїзд до Магадана ставлення було дуже доброзичливим. Але на другий приїзд ставлення змінилося. Навколо Дженни почали згущуватись хмари, атмосфера в будинку стала напруженою. Але її рідні – виключно добрі люди, і ми зберегли добрі стосунки, тим більше, що Дженна дала нам карт-бланш на зйомки. Але ми не зловживали їхньою м'якістю. Якщо бабуся казала, що вона не хоче того чи іншого моменту, щоб її знімали, ми йшли назустріч і вимикали камеру.
О.С.: Дженна дуже яскравий та креативний персонаж. Чи не маєте у вас планів зняти продовження про її нове життя на Заході?
А.Г.: Поки немає. Але ми з нею практично у щоденному контакті. Вона отримала нові цікаві знайомства в Парижі. Бере участь у Тижні моди, і я впевнена, що років за п'ять ми матимемо можливість привітати Дженну з великими творчими успіхами. У фільмі є, звичайно, і сумні моменти, але головний його мотив – надія на зміни на краще.
О.С.: Що для вас важливе в реакції глядачів?
А.Г.: Готовність бути більш толерантними та робити добро. Не скупитися на прояв любові до найближчих людей, що ми нерідко забуваємо. Тема фільму універсальна, і в різних містах світу до нас після показу підходили різні люди і плакали від надміру почуттів. Пам'ятаю, один глядач у Південній Кореї впізнав себе у дідусі Дженни. Ми довго стояли в коридорі кінотеатру, і він плакав у мене на плечі.
І.М.: Важливо не приймати все хороше як зрозуміле. І цінувати, що ти маєш сьогодні, адже завтра цього не може бути.
