Репатріант Чарлі Бахчинян у 1948 році повертається зі США до рідної Вірменії в надії на хороше життя, але натомість виявляється ув’язненим у радянській в’язниці, куди його кидають за абсурдними звинуваченнями.
Історія поневірянь романтика-ідеаліста у сталінському Радянському Союзі стала темою ігрової кінодрами «Американець» (Amerikatsi) Майкла Гурджяна, який поставив її як режисер і зіграв у ній головну роль. Це перший за всю історію вірменського кінематографу фільм, включений до шортліста премії «Оскар» у міжнародній категорії. Номінації буде оголошено 23 січня.
Ми дізнаємося, що дитиною Чарлі Бахчинян дивом врятувався під час геноциду вірмен і виріс у США. Піддавшись брехливій радянській пропаганді, яка розхвалює життя в СРСР, він вирушив на свою батьківщину. Наївного репатріанта, якого тюремники насмішкувато назвуть Чарлі Чапліном, заарештовують, засуджують до тривалого терміну каторжних робіт і поміщають до одиночної камери. Чекісти воліли б його розстріляти як американського шпигуна, але через побоювання міжнародного скандалу зберігають йому життя.
Чарлі виявляє, що в маленьке віконце своєї камери може за певних зусиль бачити вікна квартири в житловому будинку навпроти, в якій живе родина одного з охоронців.
Як відзначають рецензенти, фільм висвічує силу духу, що дозволяє головному герою виживати в нелюдських умовах, зберігаючи оптимізм та почуття гумору.
Режисер та актор Майкл Гурджян, 52-річний американець вірменсько-шотландського походження, виріс у Північній Каліфорнії. Популярність прийшла до нього, коли він зіграв Джастіна разом із Нів Кемпбелл у серіалі «Нас п’ятеро» (Party of Five). Він здобув премію «Еммі» за роботу на телебаченні. У 2006 році представив у Єревані фільм «Ілюзія» (Illusion), де він зіграв разом із Керком Дугласом. Тоді, за його визнанням, він захотів більше дізнатися про Вірменію, культурну спадщину вірменського народу. Так виникла ідея сценарію «Американця». Робота над фільмом зайняла п’ять років.
Один із продюсерів фільму – Арман Ншанян. Він народився в Єревані. Протягом багатьох років працює як актор, режисер та продюсер. Постановник понад двадцять спектаклів у театрах Вірменії та інших країн, включаючи п’єси Ніла Саймона, Теннессі Вільямса, Артура Міллера та опери Джузеппе Верді, Гаетано Доніцетті та Джакомо Пуччіні. Активно працює у американській кіноіндустрії. Його виробнича компанія People of Ar Productions спеціалізується на спільних, зокрема, великобюджетних проектах між Вірменією та іноземними партнерами. Історична драма «Пісні Соломона» (Songs of Solomon) стала режисерським дебютом Армана в кіно, завоювала кілька призів на міжнародних кінофестивалях і була обрана Вірменією для участі в 93-й церемонії вручення премій «Оскар», але не була номінована.
Кореспондент Російської служби «Голосу Америки» поговорив з сервісу Zoom із продюсером фільму «Американець» Арманом Ншаняном.
Олег Сулькін: Вперше вірменський фільм включений до оскарівського шортліста. Що ви відчуваєте?
Арман Ншанян: Це чудова новина, яка б підтверджувала, що Вірменія може знімати серйозне кіно. Таким чином вірменська кінематографія вміщена на карту кіносвіту. Загалом у мене було гарне передчуття щодо шортліста.
О.С.: Чим ви пояснюєте підвищений інтерес до цієї картини?
О.М.: Насамперед, високою якістю сценарію. Ця історія торкається душі глядача, де б він не жив. Таке могло відбуватися у різних країнах. На жаль, багато фільмів з аналогічними сюжетами фокусуються лише на негативних реаліях. Наша картина покликана залишати надію, адже для нас важливим є гуманістичний посил. Ковток свіжого повітря, якщо хочете.
О.С.: З чого розпочинався проект? Сценарій базується на реальній історії, чи не так?
О.Н.: Так, відомо багато випадків, коли репатріантів, які поверталися в сталінську еру з-за кордону до Радянської Вірменії, садили у в’язницю та табори за фальшивими звинуваченнями у шпигунстві та прозахідній пропаганді. Історію про в’язня, який зі своєї камери міг спостерігати вікна сусіднього житлового будинку та навіть знайшов спосіб спілкуватися з господарем однієї з квартир, розповів Майклу друг-українець. Тож щонайменше частина подій має під собою документальну основу.
О.С.: Сюжет мимоволі викликає у пам’яті класичний фільм Хічкока «Вікно у двір». Цей хід – два паралельні наративи, які в якийсь момент перетинаються – відкриває цікаві кінематографічні можливості…
О.Н.: Так, звичайно, і при цьому є важким для реалізації викликом. Наш герой не повинен бути надто близько до того, що відбувається на його очах і не повинен бути надто далеко. Складні завдання у зв’язку з цим ми вирішували і на знімальному майданчику, і в монтажній студії. Не хотілося все розжовувати для глядача, не хотілося вдаватися до титрів, що пояснюють те, що відбувається. І я щасливий, що наша орієнтація на чуттєве сприйняття історії Чарлі спрацювала. Ми спиралися на підтекст, якісь підсвідомі деталі. Чарлі приїхав до Вірменії у пошуках коріння. Він міг закінчити своє життя у в’язниці, але дорога нитка, що зв’язала його з сім’єю, що живе в будівлі навпроти тюремного корпусу, вивела його на шлях порятунку. Ти хочеш чогось досягти в житті, але часто навіть не підозрюєш, яким чином доля допоможе тобі досягти мети. Що важливо, то це віра в добро.
О.С.: Важко зберегти віру в добро в сталінському ГУЛАГу, де ув’язнених принижували і катували, де їх усіма способами витравляли залишки гідності і самоповаги. Ваша картина нагадала мені у зв’язку з цим ще одну знамениту тюремну історію – «Опівнічний експрес» Алана Паркера, де в центрі сюжету молодий американець, якого турецька влада заарештувала за перевезення наркотиків. Герой, пам’ятається, теж був сповнений бажання вижити, щоб розповісти людям про свою похмуру і жорстоку одіссею…
О.М.: Такі фільми, як «Опівнічний експрес», змушують захоплюватися мужністю та стійкістю героя, але залишають тяжке відчуття на душі. Нам же було важливо, щоб глядачі відчули у фіналі надію та добрі почуття. Саме з таким розумінням позитивності та гуманізму ми знімали фільм.
О.С.: Ваші аргументи нагадали мені давню дискусію про італійський фільм «Життя прекрасне», де тема Голокосту подавалася у полегшеному, комедійному стилі. Пам’ятається, це обурило і шокувало багатьох…
О.Н.: Так, ця аналогія більш ніж доречна. Набагато складніше подати серйозний матеріал у комедійному, легкому стилі, що ми намагалися зробити. Я прийшов у кіно з театру, я був режисером та продюсером багатьох театральних постановок. Не стверджую, що наш фільм – комедія, але в ньому є смішні моменти. Все це робилося нами навмисно. Нам пощастило: Майкл Гурджян не лише чудовий режисер, а й, на мою думку, феноменальний актор. Хтось інший міг повести фільм у іншому напрямку. Він же зумів донести до глядача тепло та доброту, створюючи образ Чарлі. Навіть у найважчі моменти очі його героя зберігають променистість.
О.С.: Ви у всьому погоджувалися із Майклом, обговорюючи характер його героя?
О.М.: Ще на стадії роботи над сценарієм я ясно розумів, що цей хлопець знає, чого він хоче. Високий рівень драматургічного матеріалу у театрі заданий, наприклад, п’єсами Артура Міллера та Теннессі Вільямса. А ось у Голлівуді безліч сценаріїв можна назвати повною нісенітницею. Ми з Майклом завжди знаходили спільну мову, жодних принципових розбіжностей у нас не було. Складнощі, звичайно, були. У березні 2020 року вдарив ковид, і нам довелося зупинити виробництво на три місяці. Я дуже задоволений нашою співпрацею з Майклом. Ми маємо намір продовжити його у майбутньому.
О.С.: Фільм повністю знімався у Вірменії. Я знаю, що останні десятиліття там знімалося лише кілька фільмів на рік. Як вам із вашим американським досвідом було працювати з вірменськими колегами?
О.Н.: Ви маєте рацію, кіновиробництво Вірменії в кількісному відношенні залишається мінімальним. За останні кілька років нам вдалося зібрати дуже діяльну команду з місцевих працівників, які приїхали з-за кордону. І ця команда може вирішувати найскладніші завдання. Крім того, Вірменія ухвалила важливий закон, який дозволяє кінокомпаніям, які знімають на її території, повертати до 40%. виробничих витрат у вигляді податкового повернення. Наша компанія брала участь у підготовці цього закону та роз’яснюючих його інструкцій, використовуючи успішний досвід податкового кредитування кіновиробництва в таких країнах, як Естонія, Румунія та Грузія. Вважаю, що Вірменія може стати привабливим місцем для зйомок фільмів вже найближчим часом. І, звичайно, шортлист «Оскара» є ще одним аргументом на користь цих планів.
О.С.: Декілька слів про кастинг. Майкл як режисер і, водночас, як виконавець головної ролі – це відразу спало на думку?
О.М.: Ні. Цьому рішенню передував довгий і важкий пошук актора роль Чарлі. Сценарій із цим прицілом читали дуже великі та відомі актори. Але, так би мовити, наприкінці дня нас ніхто не влаштував. І ми дійшли висновку, що Майкл – найкращий кандидат на роль Чарлі. За допомогою нашого кастинг-директора ми знайшли відмінних російськомовних акторів Неллі Уварову та Михайла Трухіна. У Неллі, яка зіграла Сону, якщо не помиляюся, вірменське коріння. Михайло переконливо втілив радянського офіцера Дмитра. Дуже відомий персонаж, і Михайло ідеально підійшов на цю роль. Ховіка Кечкер’яна, який зіграв Тиграна, ми знайшли в Іспанії. Він іспанський актор вірменського походження, відомий з телесеріалів.
О.С.: Фільм «Американець» показується у США на трьох стрімінгових платформах. І, звичайно, включення до шортліста підвищує до нього інтерес. Що б ви хотіли донести до глядача?
О.М.: Головний месидж такий: ніколи не втрачати надію, стійко переживати труднощі. Все треба бачити у перспективі. Те, що ти думаєш і те, що ти робиш, це, насправді, і є твоє життя.
О.С.: Ви бачите паралелі між вашим героєм та такими відомими ув’язненими нинішньої Росії, як Олексій Навальний та американський журналіст Еван Гершкович?
О.М.: Мій батько любив говорити, що артист повинен залишатися артистом і не ставати політиком. Ми маємо говорити правду. Це наша відповідальність. Якщо виникають такі паралелі із нинішньою реальністю, це найцінніша нагорода для нас як для творців фільму.
