Рідкісну одностайність виявляють критики та кінематографісти, віддаючи пальму першості документальному фільму «20 днів у Маріуполі» (20 Days in Mariupol), знятому українським режисером Мстиславом Черновим у співпраці з американськими кінематографістами. Під час оскарівських перегонів фільм отримує одну престижну нагороду за іншою.
Початок переможної ходи поклала в січні 2023 премія глядацьких симпатій, отримана на престижному фестивалі Санденс. Можна також виділити нагороду найкращому документальному фільму від Британської кіноакадемії (BAFTA), дві премії кінокритичної спільноти Critics Choice та премію Режисерської гільдії Америки (DGA).
Експерти зазначають, що «20 днів у Маріуполі» – дуже важливий для розуміння війни в Україні документ, який дає відчути нещадність та жорстокість російської агресії. Відтепер, наголошують рецензенти, Маріуполь можна вважати символом тотальної дегуманізації, поряд із Май Лай (Сонгмі), Сребреницею та Алеппо.
Хроніки пекла
Фільм цей – спільний проект популярної документальної програми PBS Frontline та інформаційного агентства Associated Press (AP). Чернов і його колеги, фотограф Євген Малолєтка і продюсер Василиса Степаненко виявилися останньою міжнародною медійною командою, яка на самому початку війни залишалася в Маріуполі, буквально до того моменту, коли російські війська захопили місто, зазнавши його запеклого обстрілу.
Світова преса, у тому числі й провідні міжнародні видання, публікують статті та рецензії про фільм та його творців.
Журнал Esquire опублікував великий матеріал про фільм, включаючи розмову з Мстиславом Черновим. Автор публікації Джош Розенберг нагадує про трагічні події лютого-березня 2022 року, коли мирне життя мільйонів українців було раптово зруйноване російською агресією, а українські міста та села відразу перетворилися на зону бойових дій. Як зазначає журнал, російська артилерія безперервними обстрілами і бомбардуваннями фактично стерла Маріуполь з землі, вбивши тисячі мирних жителів.
У фільмі показано, як жителі багатостраждального міста намагаються вижити без газу, електрики, води та постачання продуктів харчування. Як лікарі роблять операції постраждалим від обстрілів без знеболювальних та антибіотиків. Тіла померлих у чорних пластикових мішках укладали у вантажівки та ховали у братських могилах.
«Те, що ви бачите на екрані, – це все реальність, – сказав Мстислав Чернов в інтерв’ю кореспонденту Esquire. – І це приклад того, що відбувається у інших містах України. Неможливо не відчувати біль та трагедію мирного населення. Не хочу звучати як проповідник – журналісти покликані повідомляти об’єктивні факти – але дуже важко не піддаватися емоціям».
Мстислав Чернов, який народився в Харкові, – режисер-документаліст, автор сценарію та оператор фільму. Він починав вуличним фотографом у рідному Харкові та став згодом одним із найвідоміших у світі українських фотожурналістів. Президент Української асоціації професійних фотографів «20 днів у Маріуполі» – його режисерський дебют. Він знімав для AP хроніку у багатьох гарячих точках, починаючи з 2013 року – у Сирії, в Іраку, знімав міграційну кризу в Європі в 2015 році, збройний конфлікт на Донбасі.
«Великих планів з людьми не так багато у фільмі, – зауважив режисер, – тому що протягом цих двадцяти днів ми часто кидали камеру та хапали носилки, щоб віднести поранених. Коли медперсонал був зайнятий, ми ходили по їжу. Ми допомагали медикам евакуювати хворих. І попри все продовжували знімати, щоб світ побачив трагедію Маріуполя».
У кадрі чотирирічну дівчинку несуть на ношах, але вона вже мертва. Крупним планом – намокший від крові черевик хлопчика, якому вибухом відірвало обидві ноги, коли він грав у м’яч у коридорі шпиталю. Російський танк зі знаком Z прямим наведенням обстрілює житловий багатоквартирний будинок. Хірург у поспіху обладнаної операційної каже: «Обов’язково зніміть, як ці ублюдки вбивають дітей».
Кореспондент Esquire запитав Чернова, що зараз відбувається у Маріуполі.
«Місто продовжує залишатися під російською окупацією, – відповів режисер. – Близько не підійти, глибина захопленої ними території понад сто кілометрів. Дізнатися щось важко. Люди з українськими паспортами бояться говорити з нами, побоюючись переслідування з боку окупантів. Тобто вони фактично перебувають у гетто. Росіяни захоплюють їхні будинки. Класична колоніальна політика. Ми продовжуємо виїжджати на передову, де це можливо. Я багато часу проводжу в моєму рідному Харкові та його околицях».
Чернов підкреслив, що затримка з американською допомогою є критичною для України, не випадково президент Зеленський назвав становище ЗСУ «дуже важким».
«Таке відчуття, що світ забуває про Україну, – зазначив Чернов. – Коли про це заходить розмова, здається, що це суто політична тема. Але це є гуманітарна тема. Політики розголошують, коли гинуть мирні жителі… Я щасливий, що тепер Маріуполь перестане бути для багатьох людей у світі просто маловідомою назвою міста. Через нагороди фільму, через широке визнання, люди на екрані стали відчутними, вони справжні, про них пам’ятатимуть. Я дорожу пам’яттю про тих, хто загинув тоді в Маріуполі, але допоміг нам вижити та розповісти цю історію. Думаю про це з гіркотою. Минуло вже десять років (з початку бойових дій на Донбасі), а справедливість ще не настала. Понад 25 тисяч людей лежать у масових похованнях під Маріуполем. Але є надія і бажання продовжувати нашу роботу».
Факти та етика
Головний редактор та виконавчий продюсер програми Frontline Рейні Аронсон-Рет в інтерв’ю телеканалу PBS Wisconsin розповіла про участь у роботі над фільмом «20 днів у Маріуполі» як один із продюсерів.
За словами Аронсон-Рет, все починалося так. До них у Frontline зателефонували з AP та сказали, що у зоні бойових дій в Україні працює знімальна група, яка вже протягом кількох днів фіксує на камеру дуже драматичні події.
«Так ми вийшли на Мстислава Чернова, – сказала вона, – одразу ж після того, як він та його команда змогли вибратися з Маріуполя (повідомлялося, що вони приєдналися до гуманітарного конвою Червоного Хреста). Ідея документального фільму дуже швидко почала реалізовуватися. Це дуже органічний процес. Мстислав працював з нашим продюсером та монтажером Мішель Мізнер, зі мною та нашим колегою Дерлом Маккрадденом з AP».
«Мішель (Мізнер) ставилася до знятого Мстиславом футеджу не як до новинного матеріалу, а як до історії, що розповідається, – продовжувала продюсер. – Так народжувався документальний фільм, у поєднанні об’єктивних фактів та інсайдерської інформації, можливо, тому він такий динамічний. Важливо й те, що фільм самим своїм існуванням протистоїть кампанії дезінформації, з якою нам довелося, і доводиться мати справу. Ми показуємо те, що реально сталося у Маріуполі. Так, фільм важко дивитися, але багато хто бажає побачити на власні очі війну в Україні, як вона є».
На прес-конференціях Чернова не раз запитували про найтрагічніші моменти, що потрапили на плівку, зокрема, про фрагмент зйомки, де тяжко поранену під час обстрілу вагітну жінку несуть на ношах через засипаний уламками зруйнованої будівлі лікарні двір. Пізніше надійшла інформація, що і жінка, і дитина в її утробі померли.
«Очевидно, що все побачене вплинуло на мене як на батька, – сказав в одному з інтерв’ю Чернов. – Це вплинуло на мене як на українця, як на людину, вплинуло у різних стосунках. Один із аспектів – твердження російської сторони, що всі (постраждалі) жінки були актрисами, що це неправда, все це інсценування. Це також було дуже болісно чути».
Говорячи про суперечливу реакцію мешканців Маріуполя, включаючи українських військових, лікарів та пацієнтів на роботу Чернова та його колег, Аронсон-Рет вважала її неминучим.
«Звичайно, коли люди бачать, що хтось знімає на камеру жахи, кров, біль і смерть, що відбуваються, – зазначила вона, – хтось може вважати це важливим, а інші можуть не схвалювати з етичних міркувань, вважаючи, що камера повинна бути вимкнена».
Участь AP у цьому проекті Аронсон-Рет вважає ключовою для його успіху. «50 відсотків світових ЗМІ у тій чи іншій формі використовують матеріали цього агентства, – сказала вона, – причому це можуть бути мас медіа найрізноманітнішої політичної спрямованості. Журналісти, репортери цієї екосистеми новин критично важливі для боротьби з дезінформацією, для регулярного висвітлення реальних фактів. Після роботи над фільмом я ще більше вірю в ефективність об’єктивної журналістики і сподіваюся, що вона продовжить робити вагомий внесок у досягнення миру на землі.
«Апокаліптичний щоденник»
До фільму Чернова виявляють інтерес не лише мас медіа, кінофестивалі, кіноорганізації та дистриб’ютори. Його сприймають як цінний та багато в чому унікальний документ і у вищих політичних колах США та інших країн.
Днями Держдепартамент США організував перегляд «20 днів у Маріуполі», приурочивши його до другої річниці великомасштабної агресії Росії в Україні.
Елізабет Аллен, заступник держсекретаря з публічної дипломатії та зв’язків із громадськістю, наголосила, що фільм не лише документує реалії війни, а й опонує дезінформаційним кампаніям, спрямованим на стирання суверенітету, ідентичності та культури України. За її словами, Держдеп планує показати фільм своїми каналами в 30 країнах.
Виступаючи перед аудиторією у Вашингтоні, де більшість глядачів складали дипломати іноземних посольств, Аллен сказала: «Я хочу зараз повторити те, у що твердо вірю: культурна дипломатія є важливою частиною національної стратегії безпеки».
Як зазначають коментатори, показ фільму у Вашингтоні відбувся в обстановці тривожної невизначеності щодо проходження у Конгресі пакету військово-фінансової допомоги США України.
Посол України в США Оксана Маркарова закликала глядачів звернути увагу на військові злочини, які скоюють загарбники на українській землі. Вона наголосила, що у всіх випадках жорстокості є ім’я, є конкретний виконавець.
Цікаво, що це не єдиний показ, який організував Держдеп. Оголошено, що, зокрема, плануються перегляди всіх п’яти номінантів у категорії «Найбільший міжнародний фільм». Це «Вчительська» (The…
