Американська актриса російського походження Ірина Горова (Irina Gorovaia) виступила у головній жіночій ролі у новому психологічному трилері «Блюз голодного собаки».
Трилер – один із улюблених жанрів в американському кіно. Йому віддали данину такі метри Голлівуду, як Альфред Хічкок та брати Коен, Роман Поланскі та Квентін Тарантіно.
Молодий режисер Джейсон Абрамс (Jason Abrams) прагне дотримуватись основних канонів цього жанру у своїй дебютній повнометражній стрічці «Блюз голодного собаки» (Hungry Dog Blues), в якій він зіграв одну з головних ролей. Компанія Freestyle Digital Media випустила її наприкінці квітня на кількох онлайн-платформах.
Зведені брати, Терренс Уітерс і Чарлі Уітерс погано ладнають один з одним, але змушені об’єднати зусилля, щоб знайти Ронні, головну свідку в судовій справі проти їхнього батька Френка. Після спроби самогубства Френк перебуває у комі. Брати беруть у союзники Тіну, вагітну дочку Ронні, яку та покинула багато років тому. Ця трійця планує викрасти Ронні, щоб вибити потрібні свідчення. Але Ронні має контрпропозицію, в якій головне місце має зайняти якесь вбивство і пограбування сейфа.
Критики відносять такі трилери до стилістичної хвилі нео-нуар, причому тлом для похмурого наративу служать тут зловісно пустельні ландшафти глибинки Середнього Заходу. Містечко, де живуть переважно «сині комірці», сповнене нерозказаних історій сімейних конфліктів, що загрожують брутальним насильством.
У прес-матеріалах до фільму повідомляється, що його профінансували друзі та сім’я, а бюджет проекту не перевищував 150 тис. доларів. Зйомки зайняли сімнадцять днів у жовтні 2020 року, в розпал пандемії ковіда, і проходили в невеликому містечку недалеко від Сент-Луїса в штаті Міссурі. За словами Абрамса, цей проект став доказом того, що навіть невелика група захоплених однодумців може досягти своєї мети.
Джейсон Абрамс – режисер та драматург, живе у Лос-Анджелесі. Останні 12 років курсує між Лос-Анджелесом та Нью-Йорком, знімаючи короткометражні фільми. Але для свого повнометражного дебюту “Блюз голодного собаки” він повернувся до Сент-Луїса. Джейсон Абрамс написав сценарій і виступив у ролі Чарлі Уітерса.
У своїй заяві режисер розповів про великі судові неприємності, які обрушилися на його літнього батька. У міру того, як розвивалися події, він усвідомив, що готовий на все, на будь-які моральні компроміси, щоб захистити батька.
«Я помітив, що міркування моралі поступилися перед лояльністю батькові, – йдеться далі у заяві Джейсона Абрамса. – Це, певне, універсальна дилема. З Нью-Йорка я переїхав на околицю Сент-Луїса, в бейсмент маленького будинку, де жив батько. Свій особистий досвід я використав, щоб показати, як люди вільно трактують поняття моралі для захисту себе та своїх сімейних цінностей. Мій батько пережив дуже тяжкі випробування, але помер наприкінці 2022 року, не дочекавшись офіційного релізу. Але він встиг переглянути готовий фільм, і він йому сподобався».
Партнерами Джейсона та Ірини з акторського ансамблю стали Емі Харгрівз та Сі-Джей Вілсон.
Емі Харгрівз зіграла Ронні. Вона активно працює в кіно, телебаченні та театрі. Телеглядачі знають її за роллю Меггі Метісон у серіалі «Батьківщина», за фільмами «Сканування мозку», за серіалами «13 причин чомусь», «Флешбек» та багатьом іншим.
Сі-Джей Вілсон, який зіграв Терренса, також, як і Емі Харгрівз, пам’ятний телеглядачам за серіалом «Батьківщина». Серед інших його серіалів – «Закон і порядок», «Американці», «Картковий будиночок», «Грішник», «Чорний список». Він зайнятий у низці бродвейських спектаклів.
У ролі Тіни виступила Ірина Горова. Вона актриса, продюсер, драматург, у минулому балерина. Одружена з Джейсоном Абрамсом. Народилася в Ленінграді 1989 року. У 90-х її сім’я емігрувала до США і оселилася в Брукліні. Маленькою дівчинкою вона успішно пройшла прослуховування та отримала запрошення відомого режисера Уеса Андерсона до його ексцентричної комедії «Сімейка Тененбаум» (The Royal Tenenbaums). Зіграла в ній юну Марго (дорослу Марго втілила Гвінет Пелтроу). Також підлітком Ірина зіграла в картинах «Ефект метелика» (The Butterfly Effect) та «Це спадкове» (It Runs in The Family) та інших.
Актриса Ірина Горова відповіла за запитання кореспондента Російської служби «Голосу Америки» із сервісу Zoom із Лос-Анджелеса.
Олег Сулькін: Ірина, ви родом із Санкт-Петербурга?
Ірина Горова: Коли я народилася, він ще називався Ленінград. Я невиразно пам’ятаю раннє дитинство, якісь окремі моменти. Адже мені було 4 роки, коли ми поїхали.
О.С.: Ваша родина набула статусу біженців?
І.Г.: Ні. Ми приїхали як іммігранти. Пізніше мій батько виграв у лотереї грін-карту.
О.С.: А коли ви переїхали до Лос-Анджелеса?
І.Г.: Півтора роки тому, разом із моїм чоловіком Джейсоном.
О.С.: Як ви отримали роль у «Сімейці Тененбаум»? Хто вас підбадьорював, мати чи батько?
І.Г.: Ні батько, ні мати не мали до цього жодного стосунку. Коли ми переїхали до Америки, я стала займатися балетом у танцювальній школі Брайтон-Біч. А в 10 років вступила до Школи американського балету (SAB) і танцювала в Лінкольн-центрі в Лускунчику в постановці Баланчина. Якось у SAB мені в руки потрапив флаєр, який запрошував на прослуховування. Потрібна була дівчинка мого віку на роль «юної Гвінет Пелтроу». Я спалахнула. На мене чекала мама, вона побачила щось незвичайне в моєму обличчі і запитала – що трапилося? Я розповіла їй. Того ж вечора ми взяли у відеопрокаті фільми Андерсона. Я пройшла кілька прослуховувань і здобула роль юної Марго.
О.С.: Чи вам було страшно?
І.Г.: Зараз, мабуть, було б страшно. Але тоді, 10-річною дитиною, я нічого не боялася.
О.С.: Як до вас поставився Вес Андерсон?
І.Г.: Чудово! Мені так пощастило, що саме він став моїм першим режисером у Голлівуді. У цьому фільмі, «Сімейка Тененбаум», грали стільки знаменитостей – Джин Хекман, Денні Гловер, Анджеліка Х’юстон, Білл Мюррей та багато інших зірок. Я дивилася на них приголомшена. Уявіть, ми лише приїхали до цієї країни шість років тому. І таке везіння, така удача. Коли режисерові сказали, що я займаюся балетом, він увімкнув кадр, де я танцюю.
О.С.: Скільки часу зайняли зйомки? Після них однокласники, мабуть, почали ставитись до вас по-іншому?
І.Г.: Кілька місяців із перервами. А деякі однокласниці, які мене раніше третювали, раптом почали набиватися у друзі. Так кумедно! Я тоді не могла навіть уявити, яку величезну популярність отримає цей фільм.
О.С.: Як ви справлялися з такою ранньою славою?
І.Г.: Я б не називала це славою. Можливо, тому, що я жила тоді в Нью-Йорку, далеко від центру кіноіндустрії. Дався взнаки і не найвдаліший досвід участі в «Ефекті метелика». Мені було лише 13 років, у мене не було ясності щодо мого майбутнього, що робити далі. Батьки казали: ти ж цього хотіла, а тепер вирішуй сама. Ми, росіяни, не любимо публічно ділитися своїми почуттями. Затискаємося, ховаємо свої проблеми від чужого погляду і продовжуємо працювати, начебто нічого не відбувається.
О.С.: Тобто ви на якийсь час відійшли від акторства?
І.Г.: Так. Поки що не закінчила середню школу. Я тоді відчула, що дуже сумую за акторством. Я вступила до Хантер-коледжу, вивчала філософію та міжнародні відносини. Балетом я тоді перестала займатися через проблеми з колінами. Я вирішила повертатися до творчості та до акторства, зокрема. Але мені захотілося самій контролювати процес творчості як драматург, режисер чи продюсер. Ми познайомилися з Джейсоном в акторському класі і поступово порозумілися. Ми зробили разом кілька короткометражок, музичних відео та театральних постановок. “Блюз голодного собаки” – це наш перший великий проект. Над сценарієм Джейсон почав працювати у 2017 році. Було багато складнощів, довелося йти на певні компроміси. Я відчуваю, що за цей час дуже змінилася.
О.С.: Ви граєте жінку, яка потрапила у вихор жорстокого внутрішньосімейного протистояння і змушена в критичний момент взяти відповідальність на себе. Як ви готувалися до цієї ролі?
І.Г.: Ми приїхали до Сент-Луїса в січні 2020 року, щоб розпочати зйомки в березні. Невдовзі вдарив ковид, і все не так, як ми планували. Але пауза, що виникла, дала мені можливість озирнутися, поспілкуватися з сім’єю і друзями Джейсона, обміркувати цю непросту роль. Моя героїня чекає на дитину. І мені треба було звикнути носити подушку на животі, звикнути ходити, як ходять жінки останніми тижнями вагітності. У сестри Джейсона четверо малюків, тож мені було з ким радитися, щоб виглядати переконливо.
О.С.: Новонароджена дитина, без сумніву, наймолодший актор у фільмі. Хто цей малюк?
І.Г.: Його мама – подруга друзів Джейсона на ім’я Мері. Це її четверта дитина. Ми спочатку зверталися до інших мам, але ті навідріз відмовлялися, побоюючись ковида. Зніматися з малюком виявилося дуже приємним досвідом. Я того дня на знімальному майданчику згадую із задоволенням.
О.С.: А малюкові належав гонорар?
І.Г.: Звісно. Адже ми працюємо підкоряючись правилам Гільдії кіноакторів (SAG). Тільки в акторів-дітей скорочений годинник роботи. Мама малюка весь час була з ним поряд.
О.С.: У трилерів традиційно велика аудиторія. Як ви вважаєте, чому? Вам самій фільми цього жанру подобаються?
І.Г.: О так! Якби мені вони не подобалися, я не стала б брати участь у цьому проекті. Люди люблять історії, які потребують емоційної реакції, сильного співпереживання. Дуже багато хто, захищаючи своїх близьких у конфліктній ситуації, йде на обман, як у нашому фільмі. Що ще для нас було важливо: ця історія ґрунтується на реальних подіях – у батька Джейсона були негаразди із законом.
О.С.: Існує думка, що жорстокі трилери провокують насильство в реальному житті. Ви погоджуєтесь з цим твердженням?
І.Г.: Швидше, ні. Головне – не потрібно романтизувати насильство. Зверніть увагу, що у сценах із кров’ю та зброєю у нас немає музики. Насильство для нас не розвага, ми не підхльостуємо глядацькі емоції. Насильство не самогральне, воно є похідним від мотивацій та поведінки героїв.
О.С.: У заключних титрах серед тих, кому ви дякуєте за допомогу, є троє з тим же прізвищем, що й ваше. Хто вони?
І.Г. Це мої батьки та сестра. Вони реально допомогли, вклавши свої гроші у фільм. Ми також організували краудфандінг. Мої батьки вірять у мене, і це також допомагає.
О.С.: На YouTube мені попався на очі анонс вистави – абсурдистської комедії, в якій ви берете участь. Чим вас приваблює сцена?
І.Г.; Театр вимагає від актора постійної концентрації. На…
