Зустріч із мільйонами переглядів. Молодший сержант Павло Вишебаба не бачив доньку з початку війни. Весь цей час він служив на сході, додому до рідних зміг повернутися на кілька днів, у коротку відпустку. Тож вирішив зробити їй сюрприз та записати зустріч на відео.
«Я приїхав на кілька годин раніше, не знаходив собі місця, думав, ну що сидітиму, треба щось придумати. Пішов поблизу до будівельного магазину, попросив велику коробку. У квітковому – банти, все це підготував і став на них чекати. Дружину я попередив, щоб вона не злякалася. А для доньки це був абсолютний сюрприз. Вона, щиро кажучи, довго мовчала, просто обіймалася, то за ноги мене обіймала, то за руку, то за шию. Звичайно, дуже скучили», – розповідає Павло Вишебаба, воїн та поет.
У мирному житті Павло є екоактивістом, посолом програми розвитку ООН. У добровольці він записався одразу ж, 24 лютого. Із дружиною всі обговорили заздалегідь: «Ми домовлялися, що в разі чого вони виїжджають у безпечне місце, а я, мабуть, іду служити».
Зі своєю бригадою Павло відразу ж потрапив у Донбас, на свою малу батьківщину. За словами Павла, він радий такому розвитку подій: «Це найкраща служба, яка, можливо, – захищати рідні місця. Тим більше, що про схід у багатьох було питання про нібито сепаратизм. Мені дуже приємно, що я показую хлопцям – у мене в бригаді дуже багато із Західної України – показую своїм прикладом, що ми також патріотичні люди. У мене друзі у Донецьку, у Маріуполі, у Краматорську. Усі місця, я і в Донецьку працював, і в Маріуполі працював, навчався, у Краматорську виріс, усі ці місця для мене абсолютно рідні. Для мене це історія людей, які пишуть нам постійно: ми на вас чекаємо».
У коротких перервах між військовими завданнями Павло встигає писати вірші, кожен стає хітом у соцмережах. Один із них присвячений дочці. Павло просить її писати листи більше про мирне життя, вірш починається так: «Тільки не пиши мені про війну, розкажи, чи є біля тебе садок. Ти чуєш коників та цикад? І чи повзають равлики по в’юну?»
Павло каже вірші писав завжди, знаходить натхнення і на війні.
«Я бачу, у багатьох дітей багато емоцій, багато думок, але вони не можуть їх висловити правильно, передати повідомлення в тил. І я думаю, поезія може стати таким містком спілкування між фронтом та тилом. І багато моїх друзів, побратимів, це так і сприймають – вони пересилають мої вірші дружинам, щоб висловити те, що вони думають, тому що часто просто не вистачає слів».
Крім лірики, Павло з товаришами по службі записують комедійні ролики про службу в армії. Наприклад, лайфхак, як заспокоїти рідних, якщо вони дзвонять по відеозв’язку, а ти в зоні бойових дій: «Ти швидко падаєш назад, надягаєш окуляри, на траву і кажеш: все окей, я тут як у санаторії», – жартує Павло на відео.
Він упевнений, гумор під час служби просто необхідний: «По-перше, це допомагає тримати бойовий дух, тому що ти не можеш постійно бути у напрузі. Ну, тиждень, два, а потім навіть утомлюється організм, йому хочеться посміятися, розвантажитися. Можливо, це якась захисна реакція, не без цього, думаю. Але, з іншого боку, це просто допомагає ефективно служити, а коли в тебе хороша атмосфера у підрозділі, цей підрозділ ефективний».
Павло також записує звернення до тилу. Пояснює, що не кожен може і має воювати. І наскільки армії важлива допомога громадянського населення.
«Позивний дали “Капеллан”. Хлопці кажуть, мовляв, коли буде така проповідь? Ми колись були на навчаннях, на полігоні, тільки закликалися, я приїхав весь у чорному, був тоді ще у цивільному. З бородою, ввічливий, тихий і в їдальні у дівчат попросив їжу. І вони вирішили, що я капелан, ну це зрозумів з часом, коли вони вже почали мені кланятися при зустрічі таким легким поклоном. Я теж кланявся їм, думав, може, це якась ввічливість місцева, це було в західній Україні. А потім за спиною почув, що вони кажуть: це наш капелан бригади».
А пісну їжу Павло просив, бо вже багато років – веган. На війні лише трохи підкоригував свої переконання: «Зараз на службі швидше вегетаріанець. Я дозволяю собі продукти з молочкою. На кухні хлопці мені відразу пішли назустріч, теж переважно думають, що я тримаю пост з релігійних переконань. Я нікому не нав’язую свого веганського світогляду, всім просто не до того. Але мені залишають більше овочів, фруктів».
Павло каже, повертатися після відпустки знову на фронт нескладно. Там він почувається за потрібне. А громадянських закликає: жити на повну.
“Звісно, мені боляче розлучатися із сім’єю. Але з іншого боку, я відчуваю необхідність повернутися швидше до підрозділу, тому що я на його частину і хлопці на мене чекають. Тож я з радістю, можна сказати, повертаюся. Я дуже хотів би, щоб ті, хто має можливість жити на повну, радувати своїх близьких, радувати своїх дітей, щоб вони це робили. Звісно, треба бути у контексті. Потрібно дивитися новини. Допомагати ЗСУ, фронту, допомагати тилу. Але це не означає, що ми маємо викреслити в собі людське, звичайне людське життя. Прості радості життя», – упевнений Павло.
