На 23-му міжнародному кінофестивалі Трайбека (TFF) 6 червня відбулася світова прем'єра повнометражного документального фільму “Чекпойнт: Зоопарк” (Checkpoint Zoo). Стрічка американського режисера Джошуа Земана бере участь у конкурсній програмі документалістики. Земан також виступив автором сценарію та співпродюсером. Фільм документує унікальну операцію з порятунку приблизно п'яти тисяч тварин та птахів із Екопарку Фельдмана, приватного зоопарку, розташованого у Харківській області. Її здійснила у перші тижні широкомасштабної війни Росії проти України група працівників екопарку та волонтерів, які у синопсисі фільму названі «героїчною командою».
Раніше екопарк отримав популярність як екологічно просунутий центр терапевтичних програм для дітей зі спеціальними потребами та для дорослих, які прагнуть позбутися прихильності до наркотиків. Так вийшло, що територія екопарку опинилася в районі прямого зіткнення російської армії та збройних сил України.
Через п'ять тижнів після початку агресії Олександр Фельдман, засновник екопарку, український бізнесмен та філантроп, звернувся до світової громадськості із соціальних мереж із закликом про допомогу. Він попереджав, що якщо екстреним порядком не евакуювати тварин, то на них чекає неминуча смерть. Заклик несподівано для багатьох спостерігачів спричинив великий резонанс. Десятки тисяч людей надіслали фінансові пожертви. Зоопарки на території України та за кордоном запропонували розмістити у них врятованих тварин. Протягом доби в екопарк приїхала група волонтерів, які готові з ризиком для життя допомагати вивозити тварин із вогняного пекла. Деякі з волонтерів загинули під час безпрецедентної операції.
Джошуа Земан (Joshua Zeman) – один із провідних американських документалістів свого покоління. Його підтриманий критикою фільм 2009 року «Кропсі» (Cropsey) вважається одним із найкращих у жанрі «справжнього злочину» (true crime).
У 2017 році Земан став режисером та співпродюсером документального серіалу «Сезон вбивств» (The Killing Season) для кабельного та супутникового телеканалу A&E. У 2019 році Земан поставив Netflix як режисер дуже успішний документальний серіал «Гора вбивств» (Murder Mountain) у шести частинах. Для того ж стрімінг-гіганта Netflix він поставив документальний серіал “Сини Сема” (The Sons Of Sam), де голос за кадром належить Полу Джаматті.
Режисер Джошуа Земан відповів на запитання кореспондента Російської служби «Голосу Америки» із сервісу Zoom.
Олег Сулькін: Дивовижний фільм, Джошуа, чіпає душу, захоплює, приголомшує…
Джощуа Земан: Дякую.
О.С.: Як виникла ідея фільму? У прес-матеріалах я прочитав, що до нього приклала лапку загадкова мавпочка на ім'я Чичі.
Д.З.: (сміється). Без неї не обійшлося. На той час ми всі в США були прикуті до новин про початок великої війни в Україні. Я прочитав замітку в «Нью-Йорк таймс», з відео, про шимпанза Чичі, що втекла зі свого тимчасового притулку в зоопарку Харкова. На відео мавпочка бігла через площу Свободи у центрі Харкова. Мене захопив цей образ: мавпа шукає порятунку в місті, яке зазнало інтенсивних бомбардувань. Я дізнався, що Чічі раніше жила в Екопарку Фельдмана у передмісті Харкова. Екопарк зазнав жорстоких обстрілів та бомбардувань, але його працівникам та волонтерам вдалося вивезти та врятувати близько п'яти тисяч тварин. Тоді ж я зв'язався з представниками екопарку, щоб дізнатися про подробиці.
О.С.: Ви якось сказали, що мали у своєму розпорядженні футедж на 120 годин. Що це за матеріали?
Д.З.: Працівники та волонтери екопарку самі знімали процес евакуації тварин. Я зателефонував Вадиму (Вадим Вороницький – голова піар-служби Екопарку Фельдмана та наратор того, що відбувалося до, у процесі та після евакуації). І він підтвердив, що має деякі зйомки. Він став невеликими порціями пересилати їх мені Інтернетом. Я був приголомшений – коли красою тваринного світу, коли трагізмом того, що відбувається. Довелося ставати детективом, вибудовуючи хронологію подій зі уривчастих відео. Історія евакуації екопарку дуже швидко стала світовою новиною. Туди приїжджали знімальні групи із міжнародних служб новин. Я з ними контактував, просив надіслати те, що вони знімали, сюжети хроніки з їхніх архівів. Так, з окремих фрагментів та наших власних зйомок складався наратив. Реальність, можна сказати, писала свій сценарій. Документалісту доводиться часто ходити натягнутим канатом.
О.С.: Без сумніву, сповнені драматизму епізоди евакуації великих хижаків – левів та тигрів. Фільм у ці моменти є захоплюючим трилером. Але я зупинюся тут, щоб не позбавляти майбутнього глядача можливості переживати непередбачувані події. А що представляло найбільшу складність, на ваш погляд?
Д.З.: Головною моєю турботою було правильно розповісти історію. Я не володію українською мовою, і це ускладнювало роботу. Звісно, мені було важливо, щоб фільм сподобався американцям. Але не менш важливо для мене, щоби він витримав випробування в особі української аудиторії. Я приїхав до України приблизно за дев'ять місяців після початку війни. Я раніше ніколи не знімав у зоні воєнних дій. І назавжди запам'ятав обличчя українців, які чекають від тебе чесної розповіді про те, що відбувалося.
О.С.: Чому ця історія так схвилювала світові маси медіа та соціальні мережі? Наскільки цей інтерес допоміг вам у практичному значенні?
Д.З.: По-перше, світ не міг не здригнутися, побачивши кадри нещасних безвинних тварин, зляканих вибухами, голодних, мерзлих, які нічого не розуміють. Але навіть у цей трагічний момент історії слід підтримувати у людях надію. Надію випромінюють кадри фільму – там, де польський волонтер Тимофій (Тимофій Харченко, ветеринар та аспірант) вивозить кенгуру із небезпечної зони на своєму вене. Репортери на війні часто повторюють схожі сюжети і аудиторія до них звикає. Тут ми дивимося на війну очима тварин. Це змінює перспективу і змушує нас переживати ще гостріший трагізм ситуації.
О.С.: Один із ваших героїв каже, що любить тварин більше, ніж людей. Як би ви прокоментували це?
Д.З.: Страждання тварин зачіпають якийсь глибинний нерв у душі людини. Так, тварини ні в чому не винні, вони не розуміють, що таке війна і чому вона завдає стільки болю та лих. Якимось природним чином тварини включають у душі людини те, що ми називаємо гуманізмом. Ми пізнаємо свою природу, дивлячись на тварин.
О.С.: Працівники екопарку, волонтери та ваша знімальна група перебували у зоні постійних обстрілів російською артилерією та авіацією. Тобто загроза їхньому життю була більш ніж реальною. На жаль, не обійшлося без жертв. Що ви самі відчували, перебуваючи посеред цього апокаліпсису?
Д.З.: Я став краще розуміти, за що воюють українці. Як сказав Ганді, культура нації живе у серцях та в душі її народу. Поводження з тваринами красномовно говорить про національний характер українців. Найбільше у світі вони цінують свободу. Коли я повернувся додому, в Америку, я почув полеміку в коридорах влади та в пресі, мовляв, чи нам треба допомагати Україні? Але як ми можемо не допомагати Україні?
О.С.: Складається враження, що російські війська навмисно бомбили екопарк?
Д.З.: Так, це так. Більше того, обстріли посилювалися, коли росіяни фіксували за допомогою дронів-спостерігачів рух усередині екопарку. Тобто тварини вивозили під обстрілами. Такий приклад навмисної жорстокості з боку російської армії.
О.С.: Як формувався бюджет фільму? Хто ваші інвестори та донори?
Д.З.: Дивно, що на фільм про тварин зібрати фінансування виявилося легше, ніж деякі з моїх попередніх проектів. Ми розуміли, що це гарна історія, яка торкається серця людей.
О.С.: Який меседж ви хотіли б передати майбутнім глядачам?
Д.З.: Як я вже сказав, тварини мають унікальний дар відкривати в нас людяність. Чим більше ми переймаємося співчуттям до тварин, тим краще і добрішим стаємо. Глядачі, я впевнений, захопляться героїзмом тих, хто рятував тварин в екопарку.
О.С.: Кілька слів про власника екопарку…
Д.З.: Олександр Фельдман – цікава особистість. Він багатий, його величезний будинок вражає оздобленням. Він володів однією з найкращих колекцій вин в Україні. Коли почалася війна та екопарк, його улюблене дітище, зазнало варварського бомбардування, йому довелося продати винну колекцію, картини та відкрити двері свого будинку з мармуровими підлогами для тварин. Він їх палко любить, це очевидно. Фельдман дав усієї цієї неймовірної операції з порятунку тварин напівжартівливу назву – Ноїв ковчег. Так фільм отримав ще один вимір – біблійний.
