Класичний фільм американського майстра режисури Сідні Люмета “Серпіко” (Serpico) відзначає 50-річчя виходу на світові екрани.
Тоді, півстоліття тому, голлівудська студія Paramount Pictures, що випустила картину, забезпечила її інтригуючим теглайном: «Багато колег-поліцейських вважали його найнебезпечнішою людиною на світі – чесним копом». Його, тобто Френка Серпіко, якого у фільмі зіграв Ал Пачіно, номінований за цю роль на Оскара. Багато критиків вважають цю роль однією з найкращих у довгій кар’єрі видатного артиста.
«Ця гостра док’юдрама про зловживання поліції сприймається сьогодні ще провокативно, ніж тоді», – пише оглядач Скотт Тобіас у газеті «Гардіан».
Не за планом
З ювілеєм фільму збіглися важливі події, що пов’язують сьогоднішній день із гучним скандалом початку 70-х років, який ліг в основу книги та фільму про Френка Серпіко.
Кілька місяців тому, як повідомив сайт DailyMail.com, 87-річний Серпіко попросив надати йому відповідно до Закону про свободу інформації доступу до документів, які стосуються його служби в поліції у 60-70-ті роки. Через деякий час влада відкрила йому доступ до 20 тисяч сторінок раніше засекреченої інформації.
Але в досьє, як стверджував Серпіко, не виявилося документів, які мають пряме відношення до фатального поліцейського рейду 3 лютого 1971 року, під час якого Серпіко ледь не втратив життя.
«Мої файли неабияк почистили, – сказав він в інтерв’ю DailyMail.com. – Мені дали одинадцять коробок усіляких нісенітниць, де були відсутні критично важливі документи. Вони були навмисно вилучені. Все, що мало пряме відношення до тієї ситуації, коли (учасники рейду) залишили мене вмирати, немає».
Таким чином, Серпіко повторив свої давні твердження, що під час збройної операції проти торговців наркотиками товариші по службі з міркувань помсти залишили його «витікати кров’ю».
Нагадаємо коротко хід подій. Того дня Серпіко, Гері Ротман та Артур Сезаре, патрульні в цивільному, приписані до підрозділу боротьби з наркотиками, підійшли до дверей у квартиру в будинку на Дріггс-авеню у Вільямсбурзі (район Нью-Йорка). За їхніми даними, там був 25-річний героїновий ділок Едгар «Мамбо» Ечеверіа.
Згідно з планом, Серпіко мав постукати у двері та позувати як покупець героїну, а коли Мамбо відчинить двері, копи мали увірватися до квартири та схопити підозрюваного. Наркоторговець прочинив двері, але не зняв її з ланцюжка. У момент протиборства, що зав’язалося, Серпіко був поранений пістолетним пострілом практично в упор. Куля потрапила йому в обличчя та пошкодила слуховий нерв. В результаті він втратив слух на лівому вусі.
За його твердженнями, напарники не прийшли до нього на допомогу, коли він вступив у рукопашну з Ечеверіа і, викликаючи допомогу по рації, не використовували екстрений код, який використовується, коли життя поліцейського опиняється під загрозою. Те, що він залишився живим, можна вважати дивом. У госпіталь Грінпойнт, куди його доправили у критичному стані, католицький священик звершив над ним останнє причастя.
Наступного дня після поранення Серпіко відвідали мер Нью-Йорка Джон Ліндсей та комісар поліції Патрік Мерфі. Палату, де він був, цілодобово охороняли.
Великий зуб
Таких бунтарів-одинаків, як Серпіко, в Америці називають правдолюбами, дослівно «свистунами» (whistleblowers). Але Серпіко це слово не подобається, і він віддає перевагу слову «ліхтарник» (lamplighter), яке він запозичив з лексикону героя Американської революції Пола Ревіра.
За що ж поліцейські Нью-Йорка не злюбили молодого детектива? За те, що він сам не брав хабара, також повідомляв керівництву поліції, владі міста та пресі численні факти корупції. Так, він дав свідчення проти колишніх колег із поліцейського відділення у Бронксі, звинувативши їх у отриманні хабарів від нелегальних гемблерів. Понад десять копів було засуджено за дачу фальшивих свідчень і відправлено до в’язниці, інших звільнили або змусили піти у відставку. Словом, підстав у корумпованих копів мати великий зуб на «ліхтарника» було більше, ніж достатньо.
Крім того, у поліції Серпіко сприймали «білою вороною» – за його богемний стиль життя, екстравагантний одяг, золоту сережку у вусі, дещо дивну для копа любов до опери та за холостяцьку квартирку в Грінвіч-Вілліджі, куди частенько навідувалися його подружки.
Коли Серпіко та його однодумець-ліхтарник сержант Девід Дерк оприлюднили скандальні факти поліцейської корупції, мер Ліндсей заснував так звану комісію Кнаппа. Цій групі експертів на чолі з авторитетним юристом Вітменом Кнаппом (інший варіант – Неппа) було доручено розслідування корупції у поліцейському управлінні Нью-Йорка. Комісія виявила у копів систематичні проблеми з корупцією та винесла низку рекомендацій.
Серед документів, оприлюднених комісією, – раніше конфіденційні звіти слідчих про ймовірні контакти підозрюваних у корупції копів з такими великими фігурами мафії, як Ентоні “Товстун Тоні” Салерно, один з босів клану Дженовезе, і пуерториканський гангстер Реймонд “Іспанець” недегального грального бізнесу Нью-Йорка.
У грудні 1971 року Серпіко дав свідчення комісії Кнаппа. Він запевняв, що його партнери приховали від нього важливі деталі рейду, зокрема, не повідомили йому, що Ечеверія був «озброєний і небезпечний». За його словами, Сезаре та Ротман реагували навмисно повільно, коли пролунали перші постріли, і не поспішали надати йому першу допомогу.
У своїй книзі, опублікованій за рахунок автора, Сезаре заперечував практично всі твердження Серпіко. А Патрік Мерфі написав у книзі, виданій 1978 року: «Я не вірю, що Серпіко підставили, і навіть більше, я не вірю, що сам він вірив у це».
Серпіко різко заперечив у недавньому інтерв’ю: «Як, чорт забирай, він дізнався, що саме я думав? Він (Мерфі) ніколи не ставив мені це питання». (Мерфі помер у 2011 році).
Харизма «паршивої вівці»
Френк Серпіко народився 1936 року в Брукліні в сім’ї італійських емігрантів. Його мати, Марія Джованна, народилася в Огайо, поїхала до Італії маленькою дівчинкою, потім знову перебралася до США. Його батько, Вінченцо, народився Італії. Френк записався до американської армії у 18 років і прослужив два роки в Кореї. Після повернення працював приватним детективом та консультантом у справах неповнолітніх. Якийсь час відвідував коледж.
У вересні 1959 року у віці 23 років Френк вступив до лав поліції Нью-Йорка. Прослужив він 12 років, причому останній період вів відкриту боротьбу з корупцією. Його безпосереднє начальство намагалося замовкнути викриття баламута і, як він стверджував, нацькувало на нього імміграційну службу. Коли Френк повернувся з чергової відпустки, яку провів у Європі, на кордоні йому влаштували допит із пристрастю. І Серпіко вирушив до редакції газети «Нью-Йорк таймс».
Подальшу історію бунтаря описано в бестселері Пітера Мааса, який розійшовся тиражем 3 млн екземплярів, і зображено у фільмі «Серпіко», номінованому на «Оскара». Це, без сумніву, один із найкращих поліцейських бойовиків, а гра Ала Пачіно стала взірцем акторської майстерності.
Перша половина 70-х ознаменувалася для Пачіно золотою серією ролей від «Хрещеного батька» до «Серпіко» та «Собачого півдня». Він напрочуд достовірний, створюючи характери з різних боків закону. Втім, для Пачіно ця роль була великим ризиком. Адже він щойно досяг світового визнання за роль Майкла Корлеоне в гангстерській сазі «Хрещений батько». Образ копа-правдолюба Серпіко втілений актором на межі гротеску і водночас дуже реалістичним. Непідкупний правоохоронець закону, який навідріз відмовляється брати участь у корупційних схемах та повідомляє поліцейському керівництву про численні факти підкупу, здирств та кришування.
Це, напевно, найнезвичайніший коп, зображений коли-небудь Голлівудом. У нього пишна грива волосся, борода хіпі-інтелектуала та розвинена хода плейбою. Його герой обожнює часто змінювати вбрання, втілюючи різні типажі, немов вихоплені з нью-йоркської натовпу, благо, будучи поліцейським детективом, він працював під прикриттям.
«Вчиняти правильно»
Після того драматичного засідки Френк поїхав до Європи, де провів років десять, мандруючи та вивчаючи різні науки. Без фанфар повернувся до Штатів на початку 80-х і оселився у Кастильських горах. Час від часу читав лекції в університетах та поліцейських академіях. До цього дня підтримує різноманітних обурювачів спокою.
Френк Серпіко – людина різноманітних інтересів. Він вивчав культури різних народів світу, знає кілька мов. У його інтересах – поведінка тварин, альтернативна медицина, музика, образотворче мистецтво, література і філософія.
У його широкій ерудиції мені вдалося особисто переконатися в 2006 році, коли Серпіко погодився дати інтерв’ю для нью-йоркської газети «Нове російське слово», де я тоді працював. Ми зустрілися в містечку Хадсон, у Кастильських горах, що за дві години їзди на північ від Нью-Йорка. Він продовжував дотримуватися заходів безпеки, і жодного разу не назвав міста, де жив тоді, даючи зрозуміти, що побоюється помсти тих, кому неабияк зіпсував життя.
У розмові з ним неминуче постало питання: чим він керувався, ризикуючи дуже багатьом, і яке його життєве кредо?
«Девіз всього мого життя – чинити правильно, – відповів Френк. – Я вважаю неприйнятним жити в «сірій зоні» моралі, чи ти є працівником урядових структур, правоохоронних органів, великого бізнесу або просто пересічною людиною. Звісно, так жити непросто. Більшість правдолюбів відчувають почуття ізоляції та самотності. Я часто опинявся один у боротьбі з ворожим середовищем. Коли з яскраво запаленим ліхтарем входиш до темної кімнати, таргани розбігаються. Я захоплююсь мужністю правоохоронців, які борються із корупцією. Ці люди – сіль землі, завдяки їм існує система правосуддя. Боротьба за справедливість ніколи не була і не буде легкою. На жертву нерідко приносяться кар’єри, сім’ї, діти».
«Колишні прокурори та поліцейські начальники пишуть про мене всяку нісенітницю, – сказав він. – Пишуть, що я був таким же корумпованим, як і решта, що я був чокнутим і тому займався викриттями. Але звичайні поліцейські ставляться до мене по-іншому. Тут мене нещодавно гальмував один на дорозі. Я вже подумав, може я щось порушив, а він просто…
