Президент України Володимир Зеленський надіслав відеозвернення у зв’язку із відкриттям у Мадриді унікальної виставки українського образотворчого мистецтва першої третини XX століття. У зверненні наголошується, що «це бачення того, що Росія прагне знищити».
Виставка під назвою «У центрі бурі: модернізм в Україні, 1900-1930-і роки» відкрилася у вівторок, 29 листопада в Музеї Тиссена-Борнеміси в Мадриді.
До експозиції включено 69 мальовничих картин та графічних робіт, створених в Україні в період розквіту художнього авангарду, причому 51 робота прибула до Мадрида з Києва лише за два тижні до відкриття експозиції, що можна вважати безпрецедентно коротким терміном у світовій виставковій практиці.
«Вислизаючи від російських ракет та радянських цензорів, українське мистецтво виставляється на загальний огляд», – пише оглядач New York Times Скотт Рейберн у статті, присвяченій цій першій фундаментальній виставці українського образотворчого мистецтва в Європі та світі
Як відзначають куратори виставки Костянтин Акінша та Катя Денісова, вона відкриває світові маловідомі досі щедеври мистецтва модернізму, створені в ті роки в Україні, та імена видатних майстрів, роботи яких десятиліттями зберігалися у запасниках музеїв, не удостоївшись публічного визнання.
Виставка у Мадриді триватиме до 30 квітня, після чого переїде до музею Людвіга у Кельні.
Ініціатором проекту виставки та її головною рушійною силою став українсько-американський мистецтвознавець та куратор Костянтин Акінша. Він став одним із редакторів-упорядників оглядової книги з мистецтва модернізму України, випущеної видавництвом Thames & Hudson та каталогом виставки.
Виставка знайомить із яскравим сузір’ям українських митців, які активно працювали у таких мистецьких напрямках, як кубізм, футуризм, супрематизм та конструктивізм, а також народне та нео-візантійське мистецтво. У роки, коли звалилися дві імперії, Російська та Австро-Угорська, на їх уламках, надихаючись вперше набутою свободою, революційною романтикою та пошуком національної ідентичності, в Україні розквітла дивовижна поліфонія стилів у таких сферах мистецтв, як станковий живопис, архітектура, кінемат .
Серед майстрів, на думку кураторів, вирізнялися Олександр Богомазов, Олександра Екстер, Давид Бурлюк, Михайло Бойчук, Віктор Пальмов, Василь Єрмілов, Вадим Меллер, Анатоль Петрицький, цей список можна довго продовжувати. До нього слід додати художників, які народилися в Україні та емігрували за кордон, де вони отримали визнання. Серед них можна назвати, наприклад, Володимира Баранова-Россіна та Соню Делоне. Долі багатьох українських авангардистів тієї доби склалися трагічно. Частину з них у 30-ті роки було розстріляно або відправлено до ГУЛАГу як «вороги народу», а їхні роботи влада затаврувала як «формалізм» і «буржуазний націоналізм», і на десятиліття вилучили з культурного побуту.
Костянтин Акінша – мистецтвознавець, історик, куратор багатьох виставкових проектів, журналіст-розслідувач, автор кількох книг та багатьох статей. Мешкає в Італії.
Катя Денісова – мистецтвознавець. Працює над докторською дисертацією з мистецтва України початку 20 століття в Інституті Курто в Лондоні. Публікується в онлайн-виданнях з образотворчого мистецтва.
Напередодні відкриття виставки її куратори Костянтин Акінша та Катя Денісова відповіли на сервіс Zoom з Мадрида на запитання кореспондента Російської служби «Голосу Америки».
Олег Сулькін: Чому Мадрид?
Костянтин Акінша: Це легко пояснити. Я дуже давно, вже років шість, хотів зробити цю виставку, але ніколи раніше це не виходило. Нам дуже пощастило із партнерами. З куратором з українського боку стала історик мистецтва та мистецтвознавець Олена Кашуба-Вольвач із Національного художнього музею України в Києві. Со-куратор з іспанської сторони – Марта Руїс дель Арболь з музею Тіссен-Борнеміс в Мадриді. Незадовго до початку війни я розмовляв про проект такої виставки в Національній галереї Шотландії. Планувалося чотири роки підготовки, формування бюджету, ну все, що зазвичай відбувається з такими великими та значущими виставками. Заздалегідь призначену телефонну конференцію із заінтересованими особами ми провели того дня, коли почалися обстріли Києва. Шалена, сюрреалістична ситуація! На Zoom відкрито п’ять «вікон», сидять у них шотландці, і я їм говорю: панове, ситуація раптово змінилася, невідомо, що буде далі. Шотландці повністю розгубилися. Минуло небагато часу, і я усвідомив, що треба неодмінно організувати таку виставку, щоб не лише показати чудові та маловідомі роботи українського авангарду першої чверті 20 століття, а й вивезти картини у безпечне місце за кордоном.
О.С.: Костянтине, а як виник ваш альянс із Катею?
К.А.: Це цікава історія. Катя пише докторську дисертацію з українського модернізму в Інституті історії мистецтва Курто у Лондоні. Її науковий керівник попросив мене проконсультувати її. Наші шляхи з Катею перетнулися у Венеції. І ми вирішили об’єднати зусилля та робити виставку разом.
Катя Денисова: Мені дуже пощастило, і я дуже вдячна Костянтину за можливість працювати над виставкою, яка безпосередньо пов’язана з темою мого дослідження. У моїй аспірантській роботі я розглядаю вплив соціо-політичних чинників на розвиток мистецтва в Україні у перші три десятиліття двадцятого сторіччя, і я вивчаю практично всіх художників, представлених на виставці в Мадриді.
О.С.: Такі виставки готуються зазвичай роками. Як вам удалося підготувати її за кілька місяців?
К.А.: Як ви знаєте, це не перша моя виставка як куратора. Але в даному випадку ми все робили навпаки, як кажуть, поставили віз попереду коня. По-перше, почали з підготовки каталогу, ще не знаючи, де проходитиме виставка. Мені зателефонувала директор видавництва Thames & Hudson, вона мала питання з інших тем. І я запропонував видати цей каталог, висловивши певність, що виставка обов’язково відбудеться. Вона засумнівалася, наголошуючи на тому, що терміни дуже короткі. Зізнаюся, я розлютився: якщо ви не хочете, скажіть прямо, і я стукатимуся в інші двері, добре знаю, де їх шукати. Через 15 хвилин вона сказала «так», договір було підписано наприкінці квітня, і ми почали працювати над книгою. У нас три редактори-упорядники книги – Олена Кашуба-Вольвач, Катя та я. 12 авторів, експертів з мистецтва України, включаючи нас із Катею, з України, Ізраїлю, США. Все треба було написати, відредагувати, зібрати, перекласти англійською. І ще зібрати 240 ілюстрацій, вирішивши всі питання з авторських прав. Як ми всі встигли, я, щиро кажучи, не дуже розумію.
Плюс ми ще ходили з шапкою спонсорами, збираючи гроші на гонорари для авторів. Пояснили, що робимо виставку в екстремальних умовах, просили допомогти. Тель-Авівський музей, музей Амхерст-коледжу у Массачусетсі та інші музеї дали нам роботи для виставки безкоштовно.
О.С.: Як йшло ваше спілкування з музеєм Тіссен-Борнеміс?
К.А.: Спочатку ми домовилися з музеєм Людвіга у Кельні, куди виставка з Мадрида переїде наступного року. Так склалося моє життя, що я добре знайомий із Франчеською Тіссен-Борнемісою. Франческа – яскрава людина, вона здебільшого займається сучасним мистецтвом (Франческа Тіссен-Борнеміса, баронеса, заміжня фон Габсбург-Лотарингська, меценат. – О.С.). Під час війни у Югославії вона багато зробила для порятунку Дубровника. У Хорватії ми з нею познайомилися. Коли розпочалася широкомасштабна агресія Росії в Україні, вона мені зателефонувала. Треба щось робити, сказала вона. І ми створили разом із нею організацію «Музеї – для України» (Museums for Ukraine). До ініціативної групи увійшли директори музеїв, куратори, мистецтвознавці, художники з багатьох країн. Я показав Франчеську матеріали щодо українського модернізму, і вона спалахнула. Вона входить до ради опікунів Національного музею Тіссена-Борнеміси, адже це колекція її батька, подарована їм народу Іспанії. Франческа почала переконувати директора музею, який спочатку поставився до цієї ідеї досить скептично. Але апетит приходить під час їжі, і в міру знайомства з роботами музейне керівництво почало ставитися до проекту дедалі більше доброзичливо і стало гаряче підтримувати виставку.
К.Д.: Крім того, ми взяли для експозиції кілька робіт українських художників із їхньої колекції. У них є чудова Екстер, Бурлюки. В результаті нам виділили під виставку п’ять залів, хоча на початку розмова йшла тільки про одну.
О.С.: Що важливіше для вас – показ невідомого на Заході українського мистецтва чи порятунок цього мистецтва від знищення та мародерства під час війни?
К.Д.: Обидві ці цілі однаково значущі.
К.А.: Принципово важливо, що ці твори сьогодні у безпеці. Виставка у Мадриді пройде до квітня, потім переїде до Кельна, де демонструватиметься до вересня. А далі вже вишикувалася ціла черга музеїв, які хочуть отримати цю виставку.
К.Д.: Знайомство Заходу з українським мистецтвом теж дуже важливе. Митці, яких ми показуємо, зазвичай проходять під брендом російського авангарду. Так, до російського авангарду багато хто з них теж належав. Але не всі, як, наприклад, Єрмілов. Мистецтво в Україні розвивалося за своїми законами, не так, як у Москві та Петербурзі.
К.А.: Кубофутуризм в Україні дещо відрізнявся від російського кубофутуризму. Там активно розвивався свій варіант примітивізму, художники інтегрували у своїх роботах елементи народного мистецтва, працювали у стилі нео-візантійського мистецтва.
К.Д.: В Україні підтримували народних художників, які із сіл приїжджали навчатися та працювати у великі міста. Працювали дві студії з вишивки, з однієї була пов’язана Екстер, яка була художнім керівником.
К.А.: Російський підхід був націоналістичний, як, зрештою, і український. Але в Росії авангард часто фарбувався іронією та кітчем. Достатньо назвати коло художників, які входили до об’єднання «Бубновий валет». Екстер, чи, скажімо, Богомазову притаманне щире естетичне милування народним мистецтвом. Богомазов, мабуть, єдиний справжній футурист у всій цій групі. Рух – головна відмінність його мистецтва, що зближує його з італійським футуризмом. Дуже цікавий Бойчук, ми його також привезли. Коли він жив у Парижі і дружив із Пікассо, він був візантистом. Після революції до його мистецького арсеналу додається народний елемент. Це свого роду спроба створити…
