Його обличчя називали ангельським, але найкрасивішому французькому актору в рівній, і навіть у більшою мірою вдавалися образи героїв, яких позитивними ніяк не назвеш.
У неділю вранці люди різних поколінь у всьому світі зі скорботою прощаються з Альоном Делоном, який пішов із життя після тривалої хвороби у віці 88 років. Ходили затяті чутки, що, борючись із невиліковною хворобою, актор збирався вдатися до евтаназії у Швейцарії, але його родина рішуче спростовувала це твердження. Делон помер у своєму маєтку у Душі, на північному сході Франції в оточенні рідних.
Один із небагатьох європейських кінокумирів, які здобули популярність у США, Делон асоціюється зі злетом французького та італійського кіно у 60-70 роки та його ролями у фільмах таких видатних режисерів як Рене Клеман, Лукіно Вісконті, Мікеланджело Антоніоні, Жан-П'єр Мельвіль.
Дуалізм образу
Послужний акторський список Делона значний і великий. Критики часто розходяться в оцінці тих чи інших його фільмів. Втім, є й загальні фаворити, як, наприклад, кримінальна драма «На яскравому сонці» (Purple Noon) Клемана, де його герой Том Ріплі – привабливий і підступний лиходій, який не зупиняється перед тяжкими злочинами у прагненні розкішного життя.
Еталонно красивий і харизматичний, Делон у молодості удостоївся жартівливого титулу «чоловічої версії Бріжит Бардо».
«Як і його жіночий аналог, – пише автор некрологу в газеті Washington Post Адам Бернстин, – Він ніколи не отримував англомовну роль, яка адекватно випромінювала б його енергетику спокусника, але тим не менш у нього за всі ці роки сформувалася армія стійких фанатів».
Описуючи риси його магнетичної зовнішності, автор некролога відзначає майже жіночну привабливість Делона. У поєднанні з його мужністю та іміджем «крутого хлопця» це робило його одночасно схожим і на ангела, і на демона.
До фільмів, автори яких задіяли чарівність юного Делона, критики відносять два фільми Лукіно Вісконті початку 60-х. У фільмі «Рокко та його брати» (Rocco and his brothers), трагічній сазі про робітничу сім'ю з Мілана, він зіграв наївного та ранимого хлопця, який уже в ранньому віці стикається з жорстокістю життя. В історичній драмі «Леопард» (The leopard) його герой органічно вписується в колективний портрет італійської аристократії, що згасає.
Разом із Монікою Вітті Делон втілив драму тотального відчуження сучасних маргіналів у провокативній та загадковій картині Мікеланджело Антоніоні «Затемнення» (The Eclipse).
У серії кримінальних драм, серед яких «Самурай» (Le Samourai) і «Червоне коло» (Le Cercle Rouge) Мельвіля, утвердився канонічний, на десятиліття, образ Делона як зовні безпристрасного, чарівного, небагатослівного і брутального лиходія.
Корсиканські пристрасті
Реальне життя Делона поза кіноекраном зразково-показовим не назвеш. Він народився 1935 року в передмісті Парижа. Його батько був керуючим кінотеатру, а мати працювала в аптеці. Хлопчику було 4 роки, коли батьки розлучилися.
«Мої батьки мене позбулися, – згадував актор в інтерв'ю Paris Match, – Мене виховували як сироту в прийомній сім'ї. [Биологические родители] кинулися до мене, коли я став знаменитий. Вони несподівано згадали, що мають сина».
За погану поведінку його виключали із католицьких шкіл. Він кинув навчання у 14 років і деякий час працював помічником м'ясника у крамниці у свого прийомного батька. У 17 років вступив до морської піхоти. Через морську хворобу він перевівся в сухопутну армію, де отримав безліч стягнень за грубі порушення дисципліни, включаючи викрадення автомобіля.
Оглядачі нагадують, що за Делоном усе життя тягнувся шлейф любовних скандалів. Так, шість років романтичних відносин із Ромі Шнайдер він завершив, надіславши їй червону троянду та листівку з написом «Я жалкую». Преса повідомляла, що Ніко, співачка з рок-гурту Velvet Underground та муза Енді Воргола народила від нього сина, хоча він це заперечував.
Влада стверджувала, що Делона пов'язувала багаторічна дружба з корсиканським гангстером Франсуа Маркантоні. Жорстоке вбивство 1968 року югослава Стевана Марковича, який працював охоронцем і шофером актора, викликало підозру в причетності до цього злочину і самого Делона. Маркантоні був заарештований, а актора кілька разів допитували. Звинувачень йому не висунули, і вбивство досі залишається нерозкритим.
Його шлюб із актрисою та моделлю Наталі Делон закінчився розлученням. З 1968 по 1982 його супутницею була актриса Мірей Дарк, а з 1987 по 2001 він був одружений на голландській моделі Розалі ван Бремен. З його законними трьома дітьми його пов'язували складні стосунки, як не раз про це писала преса.
Як це часом трапляється, скандальні одкровення у пресі лише посилили інтерес широкої публіки до фігури Делона. Великий касовий успіх супроводжував гангстерську ретродраму “Борсаліно” (Borsalino), де він зіграв разом з іншим улюбленцем публіки – Жан-Полем Бельмондо.
«Мені світила в'язниця»
Делон не раз казав, що своєю акторською кар'єрою завдячує щасливому збігу обставин. “В іншому випадку мені світила в'язниця”, – зауважив він в одному інтерв'ю.
Американський продюсер Девід Селзнік розглянув неабиякий потенціал у молодому хлопці та запропонував йому багаторічний контракт за умови, що той вивчить англійську мову. Але ініціативу перехопив французький режисер Ів Алегре. Так, у 1957 році відбувся акторський дебют Делона у кримінальній драмі Аллегрі «Коли втручається жінка» (Send a Woman When the Devil Fails).
Як зауважує оглядач New York Times Аніта Гейтс, американські кінокритики часто бачили в героях Делона лише «гарненьке личко». Можливо тому йому не судилося зайняти місце в одному ряду з американськими мега-зірками.
Ще 1965 року актор сказав у розмові з кореспондентом британського журналу Film and Filming, що брати участь у любовних сценах йому нудно. «Ці поцілунки і таке інше, – зауважив він. -–Я віддаю перевагу сцені бійок». У 1970 році він уточнив, відповідаючи на схоже запитання: «Кохання я волію займатися у себе вдома».
У 2000-ті роки Делон в основному з'являвся на публіці на французькому ТБ, де кілька разів оголошував про свій вихід з професії. У комедійному фарсі “Астерікс на Олімпійських іграх” (Asterix aux Jeux Olympiques) він зіграв Юлія Цезаря. Його останньою кінороботою стала російська комедія-альманах “З Новим роком, мами!”.
Незважаючи на невдалий досвід спілкування з Девідом Селзніком на самому старті кар'єри, мрія досягти успіху в Голлівуді, за визнанням актора, не залишала його протягом багатьох років. У 1965 році він сказав журналісту Los Angeles Times, що вважає Америку «вищою точкою, останньою сходинкою – чимось на кшталт посвяти». Але ця мрія так і не здійснилася.
