Недавнє інтерв’ю директора Державного Ермітажу Михайла Піотровського урядовій «Російській газеті» викликало чималий резонанс у російськомовному інтернет-просторі. У цьому докладному інтерв’ю беззмінний лідер головного музею Росії розмірковує про долі країни, про війну та мир, про імперську свідомість і патріотизм, про «культуру скасування», про мораторій на виставки і ще багато про що.
Дві тези з інтерв’ю найчастіше цитуються та коментуються. Перший – «Ми мілітаристи та імперці». Другий – “З одного боку, війна – це кров і вбивство, а з іншого – самоствердження людей, самоствердження нації”.
Марат Гельман, арт-менеджер і галерист, у програмі «Повітря» на каналі «Ходорківський Live» назвав Піотровського «статусним вільнодумцем» і водночас вірним путінцем, якому «дозволяють йти не в ногу з усіма». Художник Дмитро Врубель вважає, що Піотровський старанно «відпрацював методичку».
«Ніколи ви не були інтелігентом – так, функціонер, чиновник від культури, – пише на своїй сторінці у Фейсбуці журналіст Катерина Барабаш. – Були. А стали – фашистом, банальним посібником війни та вбивства невинних людей. Ви набагато гірше за Машкова – той і не будував із себе рафінованого спадкового інтелігента, з нього і попит невеликий».
Кореспондент Російської служби «Голосу Америки» записав думки про інтерв’ю Піотровського російськомовних американців, двох художників та мистецтвознавця.
Батіг чи пряник?
Віталій КОМАР, художник, співзасновник напряму “Соц-арт”, м. Нью-Йорк:
Для мене цей текст – повний сюрприз. Не віриться, що він (Піотровський) все це наговорив. Він же інтелігентна людина. Я з ним спілкувався у рамках фонду «Американські друзі Ермітажу», якого, здається, вже не існує. Могли його змусити, могли йому загрожувати, могли пообіцяти щось важливе. Як кажуть, батіг і пряник. Це давня політика. Коли більшовики прийшли до влади, вони на той час були таємним суспільством, яке поєднувало легальні та нелегальні, тобто терористичні методи роботи. Тож мене не здивує, якщо розкриється, що Піотровському всерйоз загрожували. Адже вони можуть посадити людину абсолютно безневинну. Зараз у Росії реальність змішана із нічними кошмарами.
Чому виникло це інтерв’ю? Тому що Путіну потрібна підтримка найвпливовіших серед західної інтелігенції російських персон. Піотровський один із таких людей. У цьому інтерв’ю він ужив вираз: «Ми імперці». Він чудово розуміє, що слово «імперці» має для західної людини відверто негативну конотацію. Якби існував відеозапис інтерв’ю, це, можливо, змінило б мою думку про нього. У Росії, країні подвійних стандартів і подвійного мислення, навчилися артистично та переконливо, за Станіславським, робити будь-які фейки. Можливо, Піотровському було надано текст, який він мав пропустити через себе і озвучити. Я припускаю, що могла бути складна гра. Зверніть увагу, що він говорить про війну як про широке поняття, у тексті ніде немає, на мою думку, конкретної вказівки на війну в Україні. Можливо, я не правий, але я наполягаю на правочинності такого сприйняття.
Йому, можливо, погрожували втратою посади директора, а Ермітаж для нього – все його життя. Як я розумію, він живе лише цим. Він відданий до кінця своїй справі і міг піти на це для збереження своєї позиції. Так людина влаштована. Людина слабка. Я не знаю, як би я повівся в такій екстремальній ситуації. Напевно, я постарався просто відмовитися. Що стосується можливих наслідків – це інтерв’ю завдасть великої шкоди російським художникам – і тим, хто живе в Росії, і тим, хто живе на Заході. Кардинально змінюється загальнокультурний контекст. Завдано ще одного великого удару по репутації Росії, і рейтинг російської культури у світі впаде ще більше.
«Фашизм із людським обличчям»
Михайло ТУБЛІ, кандидат мистецтвознавства, історик архітектури, м. Коламбус, штат Огайо:
У 2008 році Михайло Піотровський писав у передмові до книги «Спогади про війну» Н. Н. Нікуліна: «Війни, які їх зробив ХХ століття, повинні бути начисто виключені з нашого земного життя, хоч би якими справедливими вони були. Інакше нам усім кінець». Тоді ще жив автор книги Микола Миколайович Нікулін, у якого я два роки слухав курс «Західноєвропейський живопис XVII-XVIII століть». Що б зараз сказала ця благородна людина, яка написала правдиву і страшну книгу про війну, почувши недавні слова Піотровського про те, що війна не тільки кров та вбивства, а й «самоствердження людей, самоствердження нації»? Це про ту саму «націю», яка не може у XXI столітті зробити простий, як молоток, мобільник чи автоматичну коробку швидкостей? Це про ту саму «націю», яка, проживаючи на найбагатшій природній копалині землі, перетворилася на сировинний придаток європейських країн, виробляючи лише близько 3% світового продукту? У чому, на думку Піотровського, самоствердилися тисячі російських солдатів, трупи яких залишилися на полях України? Можливо, самоствердилися їхні матері та дружини?
Коли був щирий Піотровський, – коли писав про війну у передмові до книги М. Н. Нікуліна чи у своєму недавньому інтерв’ю? Вважаю, що і тоді, і зараз. Просто за час служіння владі він не міг не підпасти під чарівність фашизму, адже фашизм такий комфортний для тих, хто йому вірно служить. Посада директора Державного Ермітажу мала і за часів СРСР функцію державного представництва. Пам’ятаю, як у 1968 році, – я працював тоді в Товаристві з охорони пам’ятників, – я прийшов до батька Михайла Борисовича, Бориса Борисовича Піотровського, тодішнього директора Ермітажу, з ідеєю якогось заходу.
«Миша, – сказав Борис Борисович, – подивіться у той кут мого кабінету, що там стоїть? – Ну, валіза, – сказав я, – Ось саме, валіза! – Вигукнув він – Ось зараз зателефонують мені з ЦК і скажуть, ви повинні летіти в Японію або в Австрію на якусь конференцію “За мир у всьому світі!”, Літак через годину. І я візьму цю валізу і полечу».
Ось так за дзвінком Путіна, очевидно, М. Б. Піотровський полетів до Сирії та фотографувався на тлі античних руїн Пальміри. Адже мав сфотографуватися на тлі руїн Алеппо, під якими після російського бомбардування залишилися лежати трупи майже п’ятисот цивільних осіб та дев’яносто дітей.
Кажуть, що Піотровського змусили висловитися на підтримку режиму та війни під загрозою звільнення його та його сина (той обіймає посаду віце-губернатора Петербурга з культури) та кримінального переслідування за корупцію навколо Ермітажу. Скандали такого роду іноді спливають у пресі. Але я у версію про погрози погано вірю. М. Б. Піотровський – невідмінний функціонер путінського режиму. Агент впливу російської влади, близький друг фюрера з необмеженими фінансовими можливостями, він повинен створювати на Заході образ путінського “фашизму з людським обличчям”. Тому він, як директор Ермітажу, не карається. І Ермітаж давно вже можна назвати – «Спецермітаж».
Не дивно, що Піотровський фактично вітає російську агресію в Україні, яка принесла вже десятки тисяч жертв по обидва боки, включаючи цивільних осіб, людей похилого віку та дітей. Інтерв’ю Піотровського «Російській газеті» підле та брехливе. Так би мовити, нам явлено рило путінської «спецкультури».
«Агресивне безглуздя»
Ірина ДАНІЛОВА, художник, Нью-Йорк:
“Голос Америки”: Чому, на вашу думку, Піотровський так різко змінив свою позицію з пацифістською на мілітаристську?
Ірина Данилова: Якщо вважати, що все, що він каже, він насправді думає, а не зливає пропагандистський блеф, можна вважати, що це є той самий загадковий «історичний поворот» до виправдання відкритої агресії. У російському інформаційному просторі є вироблені пропагандою і дезінформацією уявлення, які важко логічно осмислити. Все це навряд чи могла сказати інтелігентна людина. Тим більше, що він, на відміну від багатьох росіян, не раз бував за кордоном і, за ідеєю, не повинен вірити в міф про «антиросійську агресивність» Заходу.
“Голос Америки”: Чи доречно порівнювати військову «спецоперацію» з мистецькими виставками, як це робить Піотровський?
Ірина Данилова: Щодо виставок він теж заблукав у трьох соснах. Ну гаразд, порівняв він відмову на Заході від російського мистецтва блокадою, але навіщо ж «стріляти» витворами мистецтва? Те, що російська культура зараз перебуває в ізоляції через російську агресію проти України, загалом зрозуміло. Було б дивно, якби з’явилася виставка, наприклад, «декоративне мистецтво Талібану», хоча це загалом спірне питання з варіантами перегинів в обидві сторони. Повертаючись до Піотровського: він вважає виставки російських музеїв та колекцій на Заході військовою спецоперацією і нібито їх прикрили. Типовий пропагандистський вкидання: хибне тлумачення ситуації на користь.
“Голос Америки”: Як ви прокоментуєте висловлювання Піотровського про «самоствердження нації»?
Ірина Данилова: Порівняння з фашистською Німеччиною вже навіть якось тривіально. Все інтерв’ю просякнуте великоросійським націоналізмом: «Росія більше за Європу, ніж за Європу». Дивно це чути із вуст представника культури. «Самоствердження» за рахунок крові та вбивства – це «самоствердження» серійного вбивці чи погромника.
“Голос Америки”: Кажуть, що Піотровського змусили висловитися на підтримку режиму та війни під загрозою звільнення його та його сина та кримінального переслідування. На вашу думку, це певною мірою виправдовує Піотровського?
Ірина Данилова: Не знала про загрозу, але коли читала інтерв’ю, думка виникла, що це він від страху. Після арешту Іллі Яшина і перед цим його пояснення, чому він не їде з Росії, загалом зрозуміло, хто справжній безстрашний патріот. Але навіть зі страху можна було сформулювати відповіді «поінтелігентніше». Інтерв’ю рясніє безглуздими і брехливими деталями. Містер Піотровський насправді є характерним представником російського кровожерного та боягузливого істеблішменту. Яка аберація відбулася у Росії цей час різних соціальних рівнях, ми ще маємо довго досліджувати. Навряд чи щось може бути страшніше за війну, але можна всю провину списати на генералів. Коли вустами директора Ермітажу каже агресивне шовіністична нісенітниця, надія на адекватність зникає. Гірко та страшно.
