Нью-Йорк – В Америці є поняття household name. Тобто ім’я людини, яка міцна в пам’яті та на слуху у мільйонів людей. Серед російськомовних американців, що нині живуть, можна з упевненістю назвати лише одне ім’я, що підпадає під це поняття – Михайло Баришніков.
27 січня Михайло Баришніков, видатний артист балету, балетмейстер та актор відзначив 75-річчя.
Віхи кар’єри
Він народився в Ризі у 1948 році. Навчався у хореографічних училищах у Ризі та Ленінграді, а потім у Ваганівській академії танцю. У 1967-1974 роках був провідним солістом Кіровського театру (тепер знову Маріїнського). Виконував провідні партії у найпрестижніших постановках.
Один із найзнаменитіших «неповернених» поряд із Наталією Макаровою та Рудольфом Нурєєвим, він залишився на Заході, перебуваючи на гастролях у Канаді у 1974 році. Зіграв у кіно у фільмах «Поворотний пункт» (номінація на «Оскара») та «Білі ночі». 1989 року дебютував на Бродвеї. На початку 2000-х років знімався у популярному телесеріалі «Секс у великому місті».
Його кар’єра, яка триває понад 50 років, відзначена спільною роботою з такими визначними хореографами, як Джордж Баланчин та Джером Роббінс. У 1979-1989 році Баришніков обіймав посаду художнього директора Американського театру балету (ABT), де він доклав чимало зусиль, щоб виховати нове покоління танцівників та хореографів. У 1990-2002 роках був директором та солістом танцювальної трупи White Oak Dance Project, заснованої ним спільно з хореографом Марком Моррісом.
Його заслуги у культурній та освітній сферах відзначені безліччю високих нагород та звань. Серед них премія Кеннеді-центру, Національна медаль мистецтв США, Орден Почесного Легіону Франції та нещодавно нагорода Королівської академії танцю Великобританії.
Букет червоних троянд
«Він – геній, а це великий тягар для людини, – охарактеризувала Михайла Баришнікова відомий балетний критик та фотограф Ніна Аловерт у телефонному інтерв’ю Російській службі «Голосу Америки». – Його дар виявлявся щоразу, коли він виходить на сцену. Неймовірні через невагомість його потужні стрибки у нашій свідомості уособлювали його внутрішню свободу – як артиста і як людину. Я тоді ще мешкала в Радянському Союзі, і ми сприймали Баришнікова як символ свободи. Він був незалежний від чужих думок і завжди чинив так, як вважав за потрібне».
87-річна Ніна Аловерт народилася у Ленінграді. У 1977 році емігрувала з сім’єю до США, де живе донині в штаті Нью-Джерсі. Аловерт – майстер балетної фотографії, автор багатьох книг та статей з історії балету, включаючи книги про творчість Михайла Баришнікова.
«Був такий момент, коли директор Маріїнки заборонив йому зніматися у кіно з московською балериною з Великого театру, – розповіла Ніна Аловерт. – Так він відразу поклав на стіл заяву про звільнення. Певна річ, його не підписали, він уже тоді був знаменитий. З погляду балетної техніки, він мав бездоганну координацію, повороти, стрибки, все витончено і досконало. Кожен великий танцівник завжди привносить у малюнок ролі щось своє. Не був винятком Баришніков. Він вигадував фантастичні стрибки».
«Найсильніше враження від нього на сцені? – повторила запитання Аловерт. – Якщо у класиці, то «Жизель». А ще Герман у «Піковій дамі» Ролана Петі. Крім того, він мав абсолютно дивовижні концертні номери, окремі сценічні новели, завжди дуже трагічні.
Як гарну легенду любителі балету розповідають, що після вистави «Жизель» у Нью-Йорку його партнерка Наталія Макарова, яка теж втекла з СРСР, кинула до його ніг букет білих троянд.
«Це не дивно, – зауважила Аловерт. – Перша вистава в Америці – і перший тріумф. Ми про це тільки чули за «Голосом Америки». Мишко ніколи не шкодував про від’їзд на Захід. Він нічого не втратив, а здобув цілий світ. Танцював усе, що хотів. А це для нього найголовніше. Можна сказати, у нього щаслива доля.
За три години до вистави
З 2005 року Баришніков керує відкритим ним Художнім центром у Нью-Йорку (BAC), якому він дав своє ім’я, чудово усвідомлюючи, що це одне послужить центру найкращою рекламою. Його ім’я оточене у світі балету таким пієтетом, особливо в російськомовному сегменті культурної публіки Америки, що, як кажуть у таких випадках, він міг би просто читати телефонну книгу і отримати не менші захоплення.
Він бере участь у різних проектах, і фактично кожна вистава за участю Баришнікова стає подією. У нових ролях артист продовжує захоплювати відточеністю та грацією кожного руху. До гротескного малюнка ролей додається ще й багата міміка.
У 2016 році він зіграв легендарного танцівника Вацлава Ніжинського у виставі американського режисера Роберта Уїлсона «Лист людині» на сцені Бруклінської академії музики (BAM) у Нью-Йорку. Це моновистава, поставлена за щоденниками Ніжинського.
Як розповідав тоді Баришніков, він захопив Вілсона найскладнішим завданням: показати внутрішній світ геніального танцівника під час важкої душевної кризи. Протягом кількох місяців Ніжинський вів свої знамениті щоденники, які відобразили його трагічний надлам та повільне, болісне занурення у безумство.
З першої до останньої секунди вистави Баришніков тримає увагу зали рухами, мімікою та тими уривчастими фразами, які обрані авторами вистави у щоденниках Ніжинського.
Вілсон і Баришніков створили якийсь інший, трансцендентний світ, сповнений недомовленості та алюзій, затишний у своїй клаустрофобії та апелюючий до глядача, готового до будь-яких естетичних авантюр.
Циркова ексцентрика домінувала і в «Старій» по Хармсу, попередньої спільної роботи танцівника з Вілсоном у тому ж BAM, але там тягар художніх завдань ділився Баришниковим з актором Віллемом Дефоу.
Пам’ятається, публіка приймала ці обидві авангардні ролі Баришнікова захоплено.
«Є глибокий сенс, що саме Михайло Баришніков узявся візуалізувати трагічний образ Ніжинського, ґрунтуючись фактично на єдиному письмовому документі про його життя та погляди, – сказав після вистави в інтерв’ю Російській службі «Голосу Америки» Джозеф Мелілло, тодішній виконавчий продюсер BAM. – У руках іншого інтерпретатора це було б чи то безмірно нудно, чи надривно мелодраматично».
«Панників – мила, добра і щедра людина, – сказав Мелілло. – З ним цікаво говорити про різне, зокрема про дуже серйозні речі. Михайло зрілий артист, але він зберіг безпосередність та відкритість. Його дуже хвилює, як сприймають його творчість глядачі. Він приїжджає до театру щонайменше за три години до початку вистави. Не менше однієї години «розігрівається» за власною методикою. Його артистичну вбиральню ми обладнали за його побажаннями, щоб він почував себе в BAM як удома».
Зараз в Арт-центрі Баришнікова готується вистава «Мисливська рушниця» за розповіддю японського письменника Ясусі Іноуе за участю самого танцівника та Мікі Накатамі. Виставу ставить режисер Франсуа Жірар. Повідомляється, що у Баришнікова у виставі немає слів, отже, замість слів – руху та міміка.
Відкритий лист Путіну
У 2015 році Баришніков повернувся до Латвії, де режисер Алвіс Германіс поставив спектакль «Барышников/Бродский».
У 2017 році йому було надано латвійське громадянство.
Баришніков не приховує свої погляди на найгостріші проблеми. У 2013 році він виступив проти гомофобії та дискримінації ЛГБТ-спільноти.
У лютому 2022 року він виступив проти агресії Росії проти України. Коли влада заблокувала сайт проекту «Справжня Росія», в якому він бере участь як співзасновник, Баришніков звернувся з відкритим листом до президента Володимира Путіна.
Цей проект, створений після вторгнення Росії до України у лютому 2022 року, допомагає українським біженцям, а також людям, які були змушені залишити Росію.
«Ваші дворові з переляку наказали заблокувати наш веб-сайт – веб-сайт Справжньої Росії. Їхній страх зрозумілий. Нам же він надає впевненості у своїй правоті», – заявив Баришніков у зверненні. Він написав, що ще в дитинстві в Латвії до нього, сина російського офіцера, “не прилипла роль окупанта”. А з 26 років, уже майже півстоліття, він живе «людиною вільного світу».
«Такі, як ми, принесли більше честі російському світу, ніж уся ваша неточна високоточна зброя. Вашому російському світу – світові страху, світові, що спалює підручники української мови, не бувати, доки є ми, щеплені в дитинстві від цієї чуми. Нашому ж світу бути – незважаючи на всі ваші блокування. Ми знаємо як зберегти цінності нашого російського світу. А ваш світ, якщо не прокинеться, помре від своїх страхів», – йдеться у зверненні артиста до президента РФ.
Знаючі Баришнікова люди говорять про його чуйність і щедрість. Разом зі своїм другом Йосипом Бродським він допоміг Роману Каплану відкрити в Манхеттені ресторан «Російський самовар», який став популярним клубом для освіченої російської та американської публіки. Пізніше він також допоміг колишньому радянському актору Олегу Відову та його дружині, американці Джоан Борстен випустити у США та інших країнах відеоколекцію радянських мультфільмів, надавши їй назву «Михайло Баришников: історії мого дитинства».
«Легенда, зірка, одна з небагатьох росіян, що міцно увійшли і в пантеон великих, і в західну підсвідомість (там говорять «балет» – мають на увазі Баришніков), – написав у своєму есе на Фейсбуці театральний критик і журналіст Сергій Миколайович. – Ніхто з російських артистів не досяг таких вершин популярності, популярності, всепроникності, таких гонорарів і такого всесвітнього кохання».
«Я б побажала Михайлові Баришнікову нових робіт і достатньо сил, щоб їх здійснити», – сказала Ніна Аловерт.
