Найбільший у США фестиваль незалежного кіно Санденс (Sundance Film Festival), що триває в гірському курортному містечку Парк-Сіті, демонструє в декількох конкурсних і неконкурсних секціях десятки нових фільмів найрізноманітніших жанрів. Серед них особливий інтерес критики та публіки викликають документальні байопики, присвячені знаменитостям, які пішли у вічність, так і тим, хто нині живе. Давно відомо, що масова свідомість американців відрізняє ненаситний інтерес до біографій кумирів, насамперед, зірок шоу-бізнесу.
«Він творив чаклунство»
Документальний фільм “Літл Річард: я най-най” (Little Richard: I am Everything), схоже, ставить перед собою подвійне завдання – позначити рамки міфу і одночасно спробувати вийти за його межі. Завдання досить складне, якщо врахувати, що головний міфотворець – сам герой цього байопіка, один із піонерів рок-н-ролу Літл Річард.
Учасники фільму говорять про величезне враження, яке справляла на них сама сценічна персона Літл Річарда з зачіскою в стилі «помпадур», тонкою ниткою вусів, андрогінним макіяжем та сліпучими сорочками, розшитими бісером. Експансивний музикант не соромився називати себе найкращим, щоправда, у куточках його очей завжди таїлася самоіронія. Він проголошував себе «прекрасним Літл Річардом з Мейкона, штат Джорджія» (місце його народження) та «бронзовим Лібераче» (Лібераче – американський піаніст та шоумен, відомий яскравим сценічним іміджем).
Літл Річарда відрізняла шалена сценічна енергетика. Він із силою вдаряв по клавішах фортепіано, виконуючи свої рок-н-роли, і аудиторія миттєво підкорялася чарівному, божевільному ритму його хітів Tutti Frutti, Long Tall Sally, Good Golly, Miss Molly, Lucille та багатьох інших.
Рецензуючи картину, включену на Санденсі до конкурсу американського документального кіно, критики наголошують на суперечливості персони музиканта. Його життя нагадувало постійне перетягування канату між глибокими релігійними поглядами та неоднозначною сексуальністю, яка підживлювала його одержимість рок-н-ролом.
Справжнє ім’я музиканта – Річард Уейн Пенніман. Він народився 1932 року. У сім’ї було 12 дітей, і хлопчаки велику частину часу проводили з рідними дядьками – проповідниками.
Літл Річард стверджував, що став одним із перших шоуменів, які не приховували своєї гомосексуальності. Однак через якийсь час він виступив проти гомосексуалізму і одружився. На гребені слави покинув сцену і став на церковних службах співати госпелів. А 1962 року демонстративно повернувся у світ рок-музики, стрибнувши з балкона на сцену на концерті в Лондоні та завівши зал фірмової Good Golly, Miss Molly.
У фільмі режисера Лізи Кортес майстерно переплетені кадри хроніки, що зафіксували Літл Річарда в різні періоди його життя, та інтерв’ю з іншими музикантами та сучасниками. Такі стовпи сучасної рок-музики, як Пол Маккартні та Мік Джаггер, визнають пріоритет Літл Річарда. Елвіс Преслі не раз говорив, як сильно на нього вплинув самородок із Мейкона.
Гримучу суміш буги, госпелу та ритм-блюзу миттєво «експропріювали» білі музиканти – від Пета Буна до Джеррі Лі Льюїса, і в кількох пригладжених та окультурених версіях вони підкорили американську молодь, ставши музичним маніфестом нового покоління. Разом із Чаком Беррі та Фетсом Доміно Літл Річард підкорив білу публіку, визволивши «расову музику» з полону обмежень і зробивши її частиною мейнстріму.
Однак сам Літл Річард не раз скаржився, що так і не отримав повного визнання, яке по праву заслужив. Кумир мільйонів помер від раку кістки у травні 2020 року, у віці 87 років, у своєму будинку в Туллахомі, штат Теннессі.
“Він випромінював зірковість, він творив чари”, – сказала Ліза Кортес, зустрівшись з глядачами в Санденсі після показу фільму.
Художники з вінілу
Світ рок-музики – величезних масштабів субкультури, де окремі допоміжні елементи згодом перетворюються на самогральний естетичний феномен. Таким феноменом стало оформлення обкладинок вінілових платівок.
Документальна стрічка нідерландського режисера та фотографа Антона Корбейна «Квадруючи коло: Історія Hipgnosis» (Squaring the Circle. The Story of Hipgnosis) розповідає історію зльоту групи художників та дизайнерів, що досягла успіху на ниві створення концептуальних обкладинок дисків рок-музики. Це його режисерський дебют. Прем’єра фільму відбулася на фестивалі у Теллурайді. На Санденсі фільм показується у секції Spotlight.
Багато хто знає обкладинки дисків групи Pink Floyd, в першу чергу The Dark Side of the Moon і Wish You Were Here. Але набагато менш відомий дует художників Сторм Торгерсон та Обрі “По” Пауелл, які підписували свої роботи Hipgnosis. Ця новаторська арт-група задавала тон і освоювала нові тренди в прикладній графіці в аналогову епоху 70-х, коли ще багато робилося не комп’ютером, а руками.
Hipgnosis, тобто Сторм м По, вперше прославилися оформленням обкладинок для Pink Floyd, благо співзасновники цього ансамблю Сід Барретт (померлий у 2006 році) та Девід Гілмор були з ними у приятельських стосунках і беззастережно їм довіряли. У фільмі учасники гурту згадують, як Сторм та По запропонували на обкладинку їхнього диска 1970 року Atom Heart Mother помістити крупний план корови і ніде на обкладинці не згадувати назву гурту та платівки. Питання «Чому корова?» був у всіх на вустах, тим більше, що жодних асоціацій із вмістом диска ні в кого не виникало. У момент виходу платівки музиканти на запитання журналістів і фанатів про загадкову обкладинку намагалися уникати прямої відповіді. А зараз вони, усміхаючись, визнають, що жодного сенсу дизайнери не закладали, це був свого роду тотальний тролінг, єхидний «практичний жарт».
Здобувши широку популярність у музичному світі, художники почали отримувати привабливі замовлення на обкладинки від таких уславлених рок-гуртів, як Led Zeppelin, Wishbone Ash, Humble Pie, Genesis, Bad Company, Pretty Things та багато інших. Пригадує, як їм зателефонував Пол Маккартні і запропонував зробити обкладинку для його нового диска Band on the Run.
Художники-гіпнотизери ламали умовності, часто вступали в конфлікти з цензурою, нерідко заламували величезні гонорари. По і Сторм були пристрасними візіонерами і часом витрачали на організацію зйомки фото для обкладинок величезні суми та зусилля.
З роками намітилися тріщини у відносинах По та Сторма. Компанію залихоманило, її доходи впали, і вона припинила своє існування. Та й новому поколінню глядачів телеканалу MTV стали не цікаві метафізичні, зашифровані та хитромудрі концепти обкладинок, і сам вініл як носій пішов у минуле (до речі, мода на вініл повернулася останніми роками). По і Сторм розлучилися і не розмовляли 12 років. Сторм помер у 2013 році. Але Hipgnosis та їхній каталог обкладинок дисків вже міцно увійшов в історію поп-культури 20-го століття як унікальний соціокультурний феномен, що підтвердив і фільм Корбейна.
Одкровення через багато років
“Чарівна дитина: Брук Шілдс” (Pretty Baby Brooke Shields) – так називається документальний байопік про знамениту красуню 70-80-х років, що зробила карколомну і скандальну кар’єру як актриса і манекенниця. Через багато років в інтерв’ю для цього фільму 57-річна Брук Шілдс зізналася, що у юності її зґвалтував продюсер, ім’я якого вона не називає.
Тоді, в 1987 році, вона, яка подорослішала «модель-дитя», закінчила Прінстонський університет і була сповнена режимності зробити нову кар’єру. Знайомство з впливовою людиною, яка обговорювала з нею можливу роль у кіно та запросила на обід до ресторану, обернулася страшним шоком.
«Я думала, що це булет робоча зустріч, – розповіла актриса. – Я раніше була знайома з цією людиною, і він добре до мене ставився. Але розмова віддалялася від обговорення ролі, та її поведінка змінювалося». Він переконав Шілдса зайти до нього в готельний номер, звідки обіцяв викликати їй таксі.
«Після цього він зник ненадовго. Відчинилися двері, він був голий і накинувся на мене, – продовжувала вона, стримуючи сльози. – Я намагалася чинити опір. Я боялася, що він задушить мене. Я наче скам’яніла і молилася, щоб тільки вирватися і вижити».
Діставшись квартири друзів, актриса розповіла про інцидент шефу своєї служби безпеки Гевіну де Беккеру.
«Мене розлютила ця історія, – каже Беккер у фільмі. – Брук моя сестричка, і я хотів їй сказати, що вона ні в чому не винна».
Час змінився, і сьогодні цей продюсер міг би повторити долю Харві Вайнстіна.
Теза про зміни суспільних норм моралі неодноразово звучить у фільмі. Сьогодні навряд чи було б можливо, щоб 11-річна Шілдс зіграла юну повію в Новому Орлеані початку 20-го століття у фільмі французького режисера Луї Малля «Чарівна дитина». Навряд чи неповнолітній дівчині дозволили б зніматися оголеною у романтичній мелодрамі «Блакитна лагуна».
Актриса згадує, як, італійський режисер Франко Джеффіреллі, знімаючи з нею епізод свого фільму «Безкіне кохання», у сцені сексу боляче викрутив їй великий палець на нозі, щоб викликати у неї «достовірну» реакцію.
Фільм режисера Лани Уілсон, який пізніше цього року буде показаний на стрімінговій платформі Hulu, детально протоколює карколомний зліт юної моделі, яку подавали в кіно та рекламі як сексапільну лялечку Барбі.
Промовистим зразком провокативної сексуалізації Брук Шилдс можна вважати рекламну кампанію джинсів Calvin Klein. «Між мною та моїми «келвінами» немає нічого», – шепоче в рекламному ролику 15-річна Брук.
Фільм Лани Уілсон також зачіпає складні стосунки між Брук та її матір’ю Тері, яка багато років виконувала функції менеджера своєї доньки і, відповідно, погоджувалась за великі гонорари на сумнівні проекти, що експлуатували її зовнішність.
Глядач побачить також архівні фото та відео, на яких Шілдс знято з Майклом Джексоном. У фільмі вона зазначає, що дуже з ним дружила, але заперечує, що мала з ним любовний зв’язок, що Джексон неодноразово затверджував у спілкуванні з пресою. Музиканту, очевидно, дуже імпонувало з’являтися разом з нею на публіці. За словами Шілдс, Джексон, не повідомляючи свою службу безпеки, часом сам постачав папараці конфіденційною інформацією, куди і коли саме вони прямують, щоб забезпечити медійне висвітлення їхніх близьких відносин.
Не кінець, а початок
Приїзд Майкла Дж.Фокса на кінофестиваль Санденс викликав захоплену та вдячну реакцію публіки. Кожна поява улюбленого артиста, який давно страждає на хворобу Паркінсона, викликала крики схвалення і грім оплесків.
Зірка фантастичної трилогії «Назад у майбутнє» та серіалу «Сімейні узи» представив на кіноогляді…
