Французьке кіно наших днів за всіх витрат продовжує залишатися лідером на європейському континенті. Підтвердженням такої оцінки покликана служити програма 29-го щорічного фестивалю “Рандеву з французьким кіно” (Rendez-Vous with French Cinema), що стартував у Нью-Йорку 29 лютого.
Організаторами огляду виступили французька державна корпорація Unifrance та Кінотовариство Лінкольн-центру.
Фільмом відкриття організатори обрали науково-фантастичну драму з елементами хорору. «Царство звірів» (The Animal Kingdom, тут і далі наводяться англомовні назви фільмів програми) з одним із найбільш затребуваних французьких зірок Роменом Дюрісом у головній ролі. Дуетом з ним виступає Адель Екзаркопулос, пам’ятна по еротичній мелодрамі «Життя Адель», що перемогла в Каннах, де вона зіграла в компанії з Леєю Сейду. “Царство звірів”, стрічка режисера Тома Кайє, була номінована на 12 премій “Сезар” (французький аналог “Оскара”) і зібрала гарну касу у Франції.
Загадкова інфекція вражає, причому вибірково, різних людей, перетворюючи їх на якісь людиноподібні гібриди. У першому епізоді містика владно влітає в кадр. Франсуа та його син-підліток (Ромен Дюріс та Поль Кіршер) гаряче сваряться, тоді як якась істота з гігантськими крилами виривається на волю з автомобіля швидкої допомоги. Мутанти, мабуть, небезпечні для людства. Але що провокує зараження? Зникає Лана, дружина Франсуа, і разом із сином той вирушає на її пошуки. Ця подорож назавжди змінить життя сім’ї. Оглядачі відзначають різноманітність та оригінальність спецефектів, які дивним чином поєднуються з реалістичною візуальною стилістикою.
Формати та межі
«Для нас велика честь відкрити фестиваль фільмом «Царство звірів», успішним серед критиків та широкої публіки, – йдеться у заяві Даніели Елстнер, виконавчого директора Unifrance. – Цей неабиякий фільм разом із добіркою стрічок останнього року є чудовим прикладом життєздатності та різноманітності сьогоднішнього французького кіно. Цього разу репрезентувати свої роботи приїдуть як відомі майстри, так і новачки-дебютанти, а особливу радість нам принесе приїзд актриси Маріон Котійяр. Цьогорічна фестивальна програма разом з оскарівськими номінаціями «Анатомії падіння» демонструє для американської аудиторії широкий спектр жанрів і поглядів на реальність. З двох десятків фільмів більше половини поставлено режисерами-жінками, а вісім знято дебютантами. Ми раді вітати їх у Нью-Йорку».
Актриса Маріон Котійяр, яка свого часу блискуче втілила Едіт Піаф у байопіку співачки «Життя в рожевому кольорі», зіграла в незвичайній драмі режисера Мони Ашаш “Дівчинка в блакитному” (Little Girl Blue). В історії жінок трьох поколінь однієї сім’ї фактично стерто кордон між правдою та белетристикою. У цьому напівдокументальному фільмі-гібриді глядача занурюють у складні, вдумливо нюансовані стосунки бабусі, матері та дочки. Перша – письменниця, друга – літератор, фотограф та актриса, а третя – кінорежисер. Її грає сама Ашаш. Вона просить актрису Маріон Котійяр втілити в фільмі, що знімається, її мати Керол, яка скінчила життя самогубством, залишивши після себе величезну кількість листів, щоденників і фотографій. У кожної з цих жінок – свої таємниці і гріхи, і ящик Пандори, що повільно відкривається, здається, не має дна.
Ще одна дуже популярна європейська зірка, уродженка Бельгії Віржині Ефіра, прикрасила програму огляду, виступивши у двох стрічках. У дебютній картині Дельфін Деложе “Нічого втрачати” (All to Play For) вона зіграла матір-одиначку Сільвію, яка веде запеклу і виснажливу боротьбу з бюрократичною системою. Вона працює барменшею у нічну зміну і не може приділяти достатньо уваги вихованню двох синів. Після інциденту з молодшим, що трапився, коли Сільвія була на роботі, служба соціальної опіки забирає молодшого сина. Критики відзначають, що Деложе слідує кращим традиціям французького реалізму.
В еротичному трилері Валері Донзеллі “Тільки ми вдвох” (Just the Two of Us) Ефіра виступила у подвійній ролі, зігравши сестер-близнюків Роуз та Бланш. Бланш закохується в Грегуара (як завжди переконливий Мельвіль Пупо) і виходить за нього заміж. Як то кажуть, краще б вона цього не робила. Грегуар виявляється одержимими підозрами в невірності, якими він доводить дружину до ментальної кризи.
Розум і почуття
«Дивися цього року зібрав усе найкраще, що випущено у сучасному французькому кіно, – заявила Флоранс Альмозіні, заступник програмного директора Кінотовариства Лінкольн-центру. – У цій вражаючій добірці представлено безліч талантів як зрілих майстрів, так і тих, хто вперше заявляє про себе».
Специфічний закулісний світ торгівлі дорогими витворами мистецтва відкриває драма Паскаля Боніцера “Аукціон” (Auction). Сценарій написав Боніцер, який раніше тісно співпрацював як драматург із Жаком Ріветтом та писав статті в журналі Cahiers du Cinema. Алекс Лутц грає аукціонного оцінювача картин Андре Массона, який вступає в боротьбу за право продажу картини видатного австрійського художника Егона Шиле, яка несподівано випливла з небуття, викрадена нацистами в роки війни у єврейських власників. Андре веде складну гру з конкурентами, в якій йому допомагають колишня дружина Беттіна (Лея Друкер) та нинішня інтерна Орора (Луїза Шевійот, відома за фільмами Філіпа Гарреля). Андре ще має переконатися в наявності достовірного провенансу, в чому йому допоможуть нинішні власники картини, проста працьовита сім’я. Музику до фільму написав російський композитор Олексій Айґі.
“Книга рішень” (The Book of Solutions) відноситься до нестаріючого жанру “кіно про кіно”. Режисер-новатор Мішель Гондрі, відомий романтичною фантазією «Вічне сяйво чистого розуму», як він сам казав, надихався історією зйомок своєї кінокартини «Піна днів» (Mood Indigo). Головну роль режисера-неврастеника-початківця Марка Бекера зіграв фактурний П’єр Ніне. Внаслідок свого вибухового характеру він перманентно свариться з членами знімальної групи. Але йому вдається отримати у своїй проект уславленого рок-музиканта Стінга, що вселяє в нього впевненість у успіху. Після великої сварки з продюсерами Марк краде весь знятий матеріал і разом із кількома соратниками вирушає до провінції у своїй добрій тітоньці Деніз (Франсуаза Лебрюн), щоб у сільській глушині доробити багатостраждальний фільм.
Рідкісний жанр «фільми про вчених» представлений у програмі психологічної драмою “Теорема Маргарити” (Marguerite’s Theorem) режисера Анни Новьйон. Швейцарсько-французька актриса Елла Румпф створила образ молодого талановитого математика Маргарити Хоффман, яка одержима рішенням найскладнішої теореми, над якою ламають голову багато вчених. Вона виявляється на межі нервового зриву, коли виявляє у своїх викладках прикру помилку. Складно складаються стосунки Маргарити з її наставником, професором Вернером (Жан-П’єр Дарруссен) та молодим колегою Лукасом (Жюльєн Фрісон). Якоїсь миті героїня кидає наукову кар’єру і використовує свій математичний обдарування, заробляючи чималі гроші грою в маджонг. Прем’єра фільму відбулася у травні минулого року на Каннському кінофестивалі.
Важкий колоніальний багаж Франції, змушений і сьогодні розхльобувати проблеми своїх колишніх володінь та їхніх жителів, є джерелом гіркої рефлексії для багатьох поколінь кінематографістів. У “Червоному острові” (Red Island) Робена Кампійо, режисера марокканського походження, багато в чому представлена автобіографічна колізія дитинства режисера в 70-ті роки на одній з останніх французьких військових баз на Мадагаскарі. Юний антагоніст Тома жадібно вбирає інформацію про те, що відбувається навколо. Він також захоплений коміксами, і обидва світи, реальний і уявний, химерно переломлюються у його свідомості. Драма про колоніальну епоху, що йде, знята без натиску, з ностальгією і стриманим сумом.
Чого не скажеш, мабуть, про саму невротичну картину програми – напружену соціальну драму “Небажані” (Les Indesirables) режисера малійського походження Ладжа Лі, який раніше отримав приз журі в Канні за свій дебют «Знедолені». Цього разу дія розгортається в одному з найбідніших паризьких передмість, населених переважно сім’ями мігрантів із колишніх колоній. Навколо проекту знесення старого багатоквартирного будинку схрещуються шпаги лютих антагоністів – нещодавно обраного білого мера П’єра (Алексіс Маненті), його силовиків, та Хабі (Анта Діав), чорношкірої активістки та конкурентки мера.
У програмі також “Ama Gloria” Марі Амашукелі, режисера з грузинським корінням, – тонкий, неквапливий портрет дорослішання 6-річної дівчинки та її дружби з нянею, мігранткою з Кабо-Верде, «Злагода» (Consent) Ванесси Фільо – відверте дослідження інтимних відносин між письменником, якому за 50, та 13-річною Ванессою, та «Немає втраченого кохання» (No Love Lost) Ервана Ле Дюка, – ще один безсторонній, але набагато більш ексцентричний аналіз любовних відносин, гіркого розставання на багато років і надій на відновлення того, що здавалося героям неможливим.
29-й Фестиваль французького кіно у Лінкольн-центрі завершиться 10 березня.
