Петро Павло: Певним чином так, тому що кампанія, яка завжди є трохи спотвореною реальністю, завершилася. Нормальність повертається, можна вирішувати конкретні проблеми. І це завжди було для мене найближчим.
Я згоден, що іншого шляху, крім військової перемоги, бути не може, тому що Кремль не має наміру припиняти свою агресію проти України. Росія повинна програти, щоб зрозуміти свою помилку.
Свою велику рішучість і волю до перемоги Україна демонструвала не раз. Тому вона не може бути самотньою. Ми повинні вистояти й змусити Росію вивести свої війська та почати мирні переговори.
Я пишаюся тим, що Чеська Республіка підтримує Україну з самого початку і що вона була однією з перших країн, яка вирішила постачати їй зброю, в тому числі важку. І що вона прийняла майже півмільйона українських біженців. Завдяки цьому наша країна сьогодні знає, з якими цінностями вона ототожнюється, і хоче довести цю війну до успішного завершення не лише заради якихось матеріальних благ, а й із принципових причин.
Вважаю, що ми маємо надати Україні всю допомогу, яка забезпечить її перемогу та відновлення суверенітету та територіальної цілісності. Вони мають бути бійцями? Ми повинні дуже серйозно подумати про це. Але, з іншого боку, є деякі обмеження. Легше доставити танки чи БМП, ніж літаки, які вимагають значної матеріально-технічної підтримки та підготовки. Тож навіть якби така політична воля була, то на те, щоб завезти в Україну винищувачі, знадобилося б не менше півроку. Ми маємо враховувати всі ці аспекти, щоб поєднати ефективність із практичністю, коли ми думаємо про різноманітне озброєння для України.
Абсолютно. Мої погляди на Україну стабільні. Я як військовий, а потім щасливий пенсіонер казав, і зараз як обраний президент досі кажу, що ми повинні допомагати Україні, тому що це в наших життєвих інтересах. Якщо ми припинимо військову підтримку України, то, швидше за все, виграє Росія – і це буде наша поразка.
Для мене важливі всі мої сусіди. Словаччина є найближчою до нас країною з точки зору культури, мови та спільної історії. Поїздка до Польщі є відповіддю на досить невдалі формулювання мого суперника щодо застосування 5 статті. [Andrej Babisz zapytany, czy jako prezydent posłałby żołnierzy, gdyby Rosja zaatakowała kraje bałtyckie lub Polskę, powiedział: “Nie, zdecydowanie nie. Chcę pokoju, nie chcę wojny” – red.]. Я хотів би запевнити наших союзників не лише в Польщі, а й у країнах Балтії, що сила зобов’язань, які Чеська Республіка взяла на себе в рамках колективної оборони, не змінилася і що ми обов’язково їх виконаємо.
Конфлікт на території України сьогодні впливає на всіх нас, і досить серйозно, тому що він не лише суттєво вплинув на безпеку всієї Європи, а й на економічну та енергетичну ситуацію в глобальному масштабі. Тому в наших інтересах бачити війну проти України пріоритетом. Тому я вважаю за важливе висловити наше бажання й надалі абсолютно однозначно підтримувати Україну, також у сфері післявоєнної відбудови, а також її членства в НАТО та ЄС.
У минулому я кілька разів висловлював певний скептицизм щодо V4. Коли в групі є досить принципові розбіжності в принципах, важко знайти спільні позиції.
З іншого боку, знести завжди легше, ніж побудувати, тому я б обережно підійшов до ідеї бути речником ліквідації V4 і краще спробував би знову знайти консенсус щодо принципів.
Можливо, також можна було б вести переговори з ширшою групою країн Центральної та Східної Європи, які займали схожі позиції щодо України, і використати їхній потенціал для просування спільних позицій в ЄС.
Це правда, але початковою метою було приєднання до європейських структур, особливо до НАТО та ЄС – і ця мета була досягнута. У декларації, що започатковує Вишеградську співпрацю, є красиве, універсальне і навіть сьогодні важко оскаржене формулювання, яке говорить про співпрацю та пошук спільних позицій. Але кожна група, кожна організація також повинна мати щось, навколо чого вона може об’єднатися. І це має бути, перш за все, згода в принципових питаннях. Але, як я вже сказав, я не хочу видаляти V4. Я думаю, що завжди можна шукати способи його освіжити і надати йому нового імпульсу.
Це одна з основних речей. Але й, наприклад, ставлення до Росії.
Я вважаю Німеччину одним із наших абсолютно ключових партнерів, оскільки наша економіка, енергетика та торгівля тісно пов’язані з нею. У наших інтересах не тільки, щоб ці стосунки були хорошими, але й щоб вони не були обтяжені минулим. У цьому плані ми вже давно на правильному шляху, адже відносини між нашими країнами будуються на нових засадах. Буду радий, якщо зможу сприяти цій тенденції.
Я дуже радий, що нам вдалося це зробити так розумно і беземоційно. Добре, що не лише в нашому історичному, а й у політичному дискурсі визнається, що депортація (судетських німців) не завжди здійснювалася належним чином, що були злочини та порушення прав людини та міжнародного права. І добре, що про це вже говорять публічно. Це також форма прийняття того факту, що існували законні причини для озлобленості з обох сторін. Я дуже радий, що ми також знайшли спосіб впоратися з цією невралгічною точкою у наших стосунках, і я вірю, що ми зможемо вважати цю главу закритою та рухатися далі завдяки цій роботі з минулим.
У минулому це вважалося частиною чеської зовнішньої політики, заснованої на таких цінностях, як права людини. Я буду надзвичайно пишатися, якщо мені дозволять продовжувати лінію, яку колись визначив президент Гавел.
Розділові лінії виникають не тільки у нас. Ми мали нагоду побачити, що, наприклад, зробило з американським суспільством президентство Дональда Трампа чи дебати щодо Brexit з британським. Ми, звичайно, не унікальні в цьому відношенні.
Також я сприймаю результат цих виборів як досить тверду думку виборців, що конфронтаційний стиль політики, який полягає в роз’єднанні та залякуванні, їм просто не підходить. Що вони хочуть змін. Я також намагатимусь зробити так, щоб ті, хто не голосував за мене і має враження, що вони по інший бік барикад, зрозуміли, що вони жодним чином не маргіналізовані чи відкинуті. Я готовий їх вислухати і взяти до уваги їхні аргументи. Якщо вони націлені на вирішення наших реальних проблем, я готовий підтримувати їх і в переговорах з урядом і робити все, щоб ми хоч якось рухалися вперед. Кожен, хто здатний на цивілізовану дискусію, отримає це місце.
Але в той же час я чітко підкреслю, що якщо хтось хоче представити свої погляди чи сперечатися проти наших національних інтересів, нашої безпеки та закріплення в демократичному світі, то дискусія неможлива. Ми не повинні дозволити підірвати наші основи або зрубати гілку, на якій ми сидимо. Ми працювали б проти себе.
Ви повинні зосередитися на фактах, реальних рішеннях. Будьте послідовними. Розповідайте людям не тільки про приємне, а й про те, що для них не дуже приємне. Будьте чесними у всьому, що ви робите, і намагайтеся використовувати справжні кольори, коли малюєте картину. Не дивіться на реальність через рожеві окуляри. Такі історії приємно чути, але вони не приносять того, що нам потрібно. Це мій підхід, і, здається, цього очікує більшість нашого суспільства.
В першу чергу, вирішення економічних і соціальних наслідків війни в Україні, які можуть розділити суспільство. Тобто надання адресної допомоги тим, хто опинився у скрутному соціально-економічному становищі, щоб вони могли вижити.
І тоді треба зосередитися на справах, які не будуть приємними, болячими, але вкрай необхідними, як-от глибока реформа податкової та пенсійної систем. Бо подальше зволікання помститься нам у майбутньому, а шукати нових рішень буде ще болючіше. Тому моїм головним завданням буде підтримати уряд у комунікації цих кроків, які, безумовно, принесуть нам негативні бали. Але ми маємо пояснити суспільству, що іншої альтернативи у нас просто немає.
На виборах 27 і 28 січня президентом Чеської Республіки був обраний генерал армії Петр Павел, 1961 року народження. У 2015-18 роках був головою Військового комітету НАТО, у 2012-15 роках – начальником Генерального штабу армії Чеської Республіки.
Текст взято з сайту Deutsche Welle >>>
