Коли британський режисер Джонатан Глейзер зачитував за папірцем подяку на церемонії «Оскар» 10 березня, навряд чи він припускав, що через десять днів і далі його спіч залишатиметься предметом гострої критики та запеклої полеміки. Поруч із ним на сцені стояли його продюсер Джеймс Вілсон та фінансист-мільярдер Лен Блаватник. Вони представляли фільм «Зона інтересів» (The Zone of Interest), який був удостоєний премій «Оскар» у категоріях «Найкращий міжнародний фільм» та «Найкращий звук». Раніше, у травні минулого року, фільм був удостоєний Гран-прі на кінофестивалі Канна.
«Зона інтересів» – це історія коменданта табору смерті Аушвіц Рудольфа Хесса, кривавого нацистського ката, у його, так би мовити, «неробочий час», у родинному колі. Жахи геноциду залишені за кадром, лише окремі деталі говорять про те, що відбувалося за високою стіною смертної фабрики. Глейзер зняв, мабуть, найнезвичайніший фільм про Голокост, який залучає глядача, що думає, до добудови візуального і звукового образу Зла.
«Наш фільм показує, – сказав, зокрема, Глейзер, – до чого призводить дегуманізація у найгіршому її прояві. Це сформувало все наше минуле та сьогодення. Прямо зараз ми стоїмо тут як люди, які спростовують своє єврейство, коли Голокост підмінено окупацією, яка залучила до конфлікту стільки невинних людей… Чи то жертви 7 жовтня в Ізраїлі, чи нападу на Газу, все це жертви дегуманізації. Як нам цьому протистояти?».
«Викрадення єврейськості»
Близько п’ятисот американських і зарубіжних кінематографістів єврейського походження, які працюють у Голлівуді, кілька днів тому оприлюднили відкритий лист із засудженням «антизізраїльської позиції» Глейзера, причому кількість підписантів зростає з кожним днем. На день публікації цієї статті, за даними Variety, кількість тих, хто підписав відкритий лист, перевалила за одну тисячу.
«Коментарі режисера «Зони інтересів», які часто вирвані з контексту та спотворені, отримали високу оцінку прихильників припинення вогню в Газі, але одночасно були розкритиковані проізраїльськими та єврейськими діячами, зауважує The Hollywood Reporter.
«Ми заперечуємо, – йдеться у відкритому листі, – що нашу єврейськість намагаються викрасти з метою довести моральну еквівалентність нацистського режиму, який прагнув знищити цілий народ, та народу Ізраїлю, який прагне уникнути власного знищення».
Серед тих, хто підписав листа – актриса Дженніфер Джейсон Лі, продюсер оскароносного фільму «Ла-ла Ленд» Гері Гілберт, творці популярного серіалу «Американці» Джоел Філдс та Джо Вайсберг. У цьому списку представники практично всіх кінопрофесій – актори, режисери, сценаристи, студійні адміністратори, композитори, аніматори, продюсери та агенти.
«Використання таких слів, як «окупація», для опису дій єврейського народу, який протягом тисячоліть захищає свою батьківщину, визнану ООН державою, спотворює історію, – йдеться у відкритому листі. – Це сприяє поширенню наклепницьких вигадок, які підживлюють ненависть до євреїв у світі, Америці та Голлівуді. Нинішній клімат з його антисемітизмом, що росте, лише підкреслює необхідність існування єврейської держави Ізраїль як місця, де нас завжди приймуть, що не сталося під час Голокосту, показаного у фільмі Глейзера».
Голлівуд розколовся у думках. Ряд персон, включаючи актора Марка Руффало, режисера Асіфа Кападіа та драматурга Тоні Кушнера, підтримали Глейзера. Руффало, співачка Біллі Айліш та деякі інші гості церемонії під час шоу носили пропалестинські значки.
Рабин Марвін Хайєр, засновник Центру Симона Візенталя та двічі лауреат премії «Оскар», заявив, що був обурений не лише промовою Глейзера, а й захопленими оплесками учасників церемонії.
«Я не міг повірити, – сказав Хайєр. – Якщо не знати, що там відбувалося, це можна було ухвалити за мітинг ХАМАСу. А що аудиторія? Люди мали встати і голосно висловити своє неприйняття. А так телеаудиторія могла подумати, що все було гаразд».
Багато хто утримався від коментарів. Як зазначає Variety, Лєн Блаватник дистанціював себе від промови Глейзера фразою свого представника “Його (Блаватника) багаторічна підтримка Ізраїлю залишається непохитною”.
Муха на стіні
Уродженець Риги Борис Мафцір емігрував до Ізраїлю 1971 року. Обіймав керівні посади в міністерстві освіти та культури, міністерстві абсорбції. Продюсер понад 200 документальних фільмів та телепрограм, автор кінопроекту «Холокост на території Радянського Союзу».
Борис Мафцир відповів на запитання Російської служби «Голосу Америки» щодо сервісу Zoom.
О.С.: Вам сподобався фільм Глейзера?
Б.М.: По-перше, мені дуже сподобалася книга Мартіна Еміса, за якою поставлено фільм. Цікавий погляд на життя нацистів з боку, як і в книзі Джонатана Літтелла «Добровільниці», блискучому прикладі оповідання з погляду вбивці. Мені як документалісту це нагадало один із стилів документалістики, званий «мухою на стіні», коли камера веде спостереження за тим, що потрапляє в кадр, не втручаючись у події. У Глейзера це звичайне, нудне життя, де начебто нічого не відбувається. Але фон буденності створює безмовну розповідь. У кадр потрапляють бараки табору та дим із труби крематорію. Одна з найсильніших сцен, коли мати дружини коменданта прокидається вночі, відчувши нудотний запах гару і вирішує негайно виїхати. Для мене, як єврея та ізраїльтянина, гострий та незвичайний погляд режисера особливо цінний. У пресі можна зустріти різні міркування про фільм – від «шедевра» до «нічого дивитися». А у мене фільм викликав суто особисту асоціацію. Рига, серпень 1970 року. Мене заарештовує КДБ за «антирадянську діяльність» і поміщає до камери-одинака. В’язниця в самому центрі міста, і віконце моєї камери виходить на стіну в’язниці, а за нею на звичайний житловий будинок у центрі Риги. Там, у нормальному світі, йде нормальне життя – сім’я обідає, чути звуки телевізора, сміх дітей. А я начебто поряд, але зовсім в іншому світі. Вражаючий контраст.
О.С.: Мова Глейзера була зустрінута бурхливими оплесками. Про що, на вашу думку, це говорить?
Б.М.: У залі – голлівудський істеблішмент, який аплодує декларації Глейзера, вони солідарні з ним. Мотиви різні. Хтось аплодував, мабуть, не вслухавшись у суть, хтось тому, що так прийнято. Але це не має значення. Така овація у прямому ефірі світової трансляції є дуже знаменною. На мій погляд, це була вправа у псевдофілософії. Глейзер використав Голокост та єврейськість для сумнівної маніпуляції, актуалізувавши їх у сучасному контексті. Він хотів продемонструвати, що він «добрий єврей». Він це той, хто дистанціюється від війни Ізраїлю з палестинцями. Він солідаризується з тими, хто засуджує Ізраїль за його дії.
Я зараз роблю фільм про Голокост у литовській провінції. Планую закінчити його за рік. Якщо у фільмі Глейзера Голокост постає в момент свого страшного апогею, то я заглибився у його початок. У червні 1941 року, вже за кілька днів після початку нацистської агресії проти СРСР, на захопленій території Литви почалися розстріли євреїв. Перший такий розстріл стався 24 червня. Ви тільки вдумайтесь – на третій день війни! Я розповідаю про те, як багато євреїв під час окупації радянськими військами Литви в 40-41 роках в очах литовців втратили статус патріотів незалежної Литви, ставши радянськими колабораціоністами і, відповідно, мішенню для нацистів. Більшість литовських євреїв не були комуністами, багато хто сам постраждав від радянських репресій. Але багатьма литовцями колективну провину за радянську окупацію було покладено на всіх євреїв. Ми знайшли документи, які підтверджують суттєву роль місцевих жителів Литви, неєвреїв, у винищуванні євреїв.
Повертаючись до виступу Глейзера: як «добрий єврей» він намагається підлаштуватися під тональність критиків Ізраїлю. Як би там не було, своєю промовою він послужив добру службу противникам Ізраїлю.
Абеткові істини
Український та російський продюсер, кінорежисер та медіа-менеджер Олександр Роднянський електронною поштою прокоментував «Голосу Америки» ситуацію навколо оскарівського виступу Джонатана Глейзера. Роднянський є фундатором телеканалу «1+1», членом Американської кіноакадемії, чотириразовим номінантом на премію «Оскар».
Роднянський повідомив, що підписав відкритий лист голлівудських кінопрофесіоналів єврейського походження, які протестують проти висловлювань Глейзера.
«Мені дуже подобається фільм «Зона інтересів», – пише в імейлі Роднянський. – Ще в Каннах мені він здався потужною метафорою мовчазної байдужості та підлого благополуччя поряд із щоденною людською трагедією. Дуже сучасною та страшною метафорою».
«Виступ Глейзера на оскарівській сцені мене обурив, – зазначив він далі. – Наслідуючи його нехитру логіку, і фільм треба було б зробити зі співчуттям, наприклад, до сотень тисяч німців, які загинули під бомбардуваннями союзників. Адже вони теж, за логікою оскарівського лауреата, мирні жертви? Такі ж безневинні, як і в’язні того концтабору, яким так ефективно керує батько щасливої німецької родини у фільмі Глейзера».
«Або все-таки справа не така? – розмірковує Роднянський. – І чи має значення факт кривавої агресії? Хто розпочав війну? Хто першим натиснув на курок? Чи має значення різниця ролей? Агресор та його жертва? Чи має право на військову відповідь та сторона, на яку напали? Питання риторичне».
«Виступ Глейзера змусив заговорити про азбучні істини, засвоєні ще в школі. – підсумовує Роднянський. – Може, в цьому й був таємний зміст провокативних слів режисера? Так чи інакше, я відокремлюю твір від його автора. Вони живуть своїми незалежними одне від одного життям».
І знову про банальність зла
Інша позиція у Віктора Гінзбурга, американсько-російського кінорежисера, сценариста та продюсера. Він найбільш відомий як режисер екранізацій романів Віктора Пєлєвіна «Generation П» та «Ампір V».
«Звичайно, я підтримую Ізраїль та вважаю ХАМАС безумовним злом, яке потрібно знищити, – сказав Гінзбург у телефонному інтерв’ю «Голосу Америки». – Але я вважаю реакцію на виступ Глейзера надто затятою та упередженою. На мій погляд це була емоційна мова художника, який, безумовно, відчуває паралелі між подіями епохи, показаної в його фільмі, і тепер, і глибоко це переживає. Його…
