Є в Лос-Анджелесі музична майстерня, де інструменти школярів знаходять друге життя. Раз у раз у ній грає музика, то скрипка, то піаніно.
Стів Багманян, керуючий майстернею, проводить екскурсію, показуючи деталі від музичних інструментів, їх тисячі. Кожна деталь здатна пожвавити зламаний інструмент. Подібних майстерень у США було 4: у Нью-Йорку, Бостоні, Чикаго та Лос-Анджелесі. Залишилася одна, і ось тепер вона прославилася на весь світ завдяки документальному фільму про неї, який оскар.
Короткометражка «Остання Майстерня» була знята режисерами Беном Праудфутом та Крісом Бауерсом. Вони розпочали роботу над картиною ще до пандемії. Головні герої фільму-співробітники майстерні. І школярі, для кого це все й починалося.
Діти у школах Лос-Анджелеса можуть безкоштовно навчатися грати на будь-яких інструментах та брати їх додому. А якщо скрипки чи труби ламаються, тут їх чинять. Майстерня належить до шкільного округу, в якому навчаються понад півмільйона дітей.
«Я знаю, як музика може допомагати дітям, і коли я чиню інструменти, мені приємно думати, як потім діти гратимуть у школі, а потім, можливо, стануть музикантами і збиратимуть концерти. Я насолоджуюся цим», – розповідає один із героїв фільму, співробітник майстерні, Дуен Майклс.
Кожен із майстрів розповів у фільмі свою історію: Дуен був музикантом, який виступав на одній сцені з Елвісом Преслі. Дана Аткінсон ділився тим, наскільки небезпечно було у 80-х бути геєм у Лос-Анджелесі. Петі-іммігрантка з Мексики, яка вирушила на початку 2000-х до Америки в пошуках кращого життя. А Стів-біженець із Баку, його батька вбили під час гонінь на вірмен, матір він зміг вивезти дивом.
«Тато мені казав, куди мені їхати? Я спокійно тут живу і всі мене знають, я нікого не кривдив і нічого не робив. Логіка радянської людини нас вчили так, що держава нас ніколи в образу не дасть, і ми сліпо в це вірили, але хто думав, що так вийде. Я вибачаюсь, дуже важко згадувати це все, ненависть ніколи нічого не виправляє, і я сьогодні всіх пробачив, як би важко не було, людина повинна вміти прощати», – не приховуючи сліз, каже Стів Багманян. Після подій у Баку Стів поїхав до Америки.
Кожен із майстрів лагодить наче інструменти, а зцілює себе, наче перебираючи струни своєї душі. У шкільному окрузі Лос-Анджелеса 140 тисяч музичних інструментів, на рік тут чинять до 6 тисяч із них. Ремонт може займати годинник, а може й дні. Після перемоги на Оскарі, на який команда вирушила на шкільному автобусі, майстерня наче знайшла друге життя.
«Щранку у мене починається з відповідей на листи, вони приходять з усієї Америки, люди пропонують нам пожертвувати інструменти. А тижнів зо два тому сюди приїжджав цілий туристичний автобус з Юти з дітлахами і педагогами, вони дуже просили показати їм все », – з гордістю і радістю розповідає Стів.
Надсилають сюди не лише музичні інструменти, а й пожертвування. Так що остання майстерня після цього фільму може стати першою, за якою відкриються інші подібні майстерні по всій Америці.
