Любові Плаксюк 28 років і, як вона зізнається, завжди хотіла піти в армію. – Неважливо, чоловік ти чи жінка – ти маєш чітко виконувати свої обов’язки. Якщо ні, то це не ваша посада, і ви не маєте права на цю посаду. Незалежно від вашої статі. Це моя думка, – наголосила вона в інтерв’ю Укрінформу. Фотокореспондент Костянтин Ліберов щойно оприлюднив останні фотографії бійця.
«Нічого особливого. Просто перша жінка на чолі артилерійського підрозділу ЗСУ стоїть на руїнах знищеної їхніми військами техніки окупантів. Напевно, ми ніколи не перестанемо захоплюватися нашим народом. Любов Плаксюк, в. стрілець за покликанням, який з перших днів боронив нашу свободу», – пише фотокореспондент.
“На третьому фото з одногрупницею, штабною машиною команди, Марусею. Любов каже, що у них один характер “і слухається тільки її”. До 2016 року. [Kobieta – red.] працювала вчителем історії, мати. Коли ми зустрілися, вона показала нам цілу колекцію фотографій сходу та заходу сонця, які зробила на свій телефон. Ми зворушені, бо навіть на фронті, в окопах, вона все одно помічає красу, яка її оточує. Любов не любить зустрічей з журналістами, і для нас велика честь, що вона погодилася з нами провести час. Подивіться їй в очі. Жінка, мати, боєць. Вся рішучість нашої землі».
Більше актуальних новин про війну в Україні дивіться на головній сторінці Gazeta.pl
Проте шлях Любові до здійснення мрії був довгим. Як цитує вона в інтерв’ю агентству Укрінформ, після закінчення 11 класу вона звернулася до РАЦС, але їй відмовили. Тож зрештою вирішила стати істориком. – Моя вчителька історії, хоч і полячка за походженням, але прививала всім своїм учням почуття патріотизму та любов до України, – зізналася вона.
На другому курсі вона зробила ще одну спробу піти в армію – і цього разу невдало. Але коли вона закінчила навчання і вже працювала в школі, її направили до 72-ї бригади, щоправда, лише кухарем. — А я хотів битися. Тому я відмовився, – згадує він. Але зрештою їй вдалося стати радіотелефоністом, а потім і першою жінкою, яка очолила підрозділ Збройних Сил України.
– Зараз я займаюся артилерійською розвідкою. Основне завдання – виявлення вогневих засобів противника: артилерії великого калібру, РСЗВ. Найбільшої шкоди все це завдає піхоті. Чим точніше ми знайдемо розташування ворожої техніки, тим ефективніше по ній буде діяти наша артилерія, тим спокійніше буде піхота, – каже він і наголошує, що в підрозділі, яким він командує, “хлопці можуть спокійно підійти” і поговорити про їхні проблеми. – У нас дуже теплі стосунки. Це майже сім’я, тому що хочеш ти цього чи ні, ти разом цілодобово, каже вона.
