Новий фільм британського оскароносного режисера Стіва Маккуїна «Бліц» (Blitz) показали у Нью-Йорку на урочистому закритті 62-го міжнародного кінофестивалю у Лінкольн-центрі. В рамках цього огляду, що тривав більше двох тижнів у кількох залах на Вест-Сайді Манхеттена, демонструвалися понад сто ігрових, документальних та короткометражних стрічок із понад 40 країн.
Можна сказати, що північноамериканська прем'єра антивоєнної драми «Бліц» від творця суворих історичних епіків «Голод» (Hunger) та «12 років рабства» (12 Years a Slave) замкнула дугу фестивалю, що розпочався світовою прем'єрою «Хлопців з Нікеля» (Nickel Boys) , новаторська стилізація на тему рабства в Америці.
Знаменно, що і режисер «Хлопців» Рамелл Росс, і Стів Маккуїн – темношкірі, перший – афроамериканець, який народився у Франкфурті, другий – лондонець, вихідець із сім'ї іммігрантів із Гренади.
Днем раніше на Лондонському кінофестивалі відбулася світова прем'єра фільму «Бліц», що є цілком логічним. Адже фільм переносить глядача в трагічні дні масованих нацистських бомбардувань Лондона та інших міст Британії – все це МакКуїн відтворює зі страхітливим натуралізмом.
Мати шукає сина
Вже в перших кадрах ми бачимо бомбардування Лондона та її наслідки – потужні вибухи, будівлі, що руйнуються, обійняті пожежею, відчайдушні зусилля пожежників загасити лютий вогонь. На думку експертів, операторська робота француза Йоріка Ле Со вище за будь-які похвали, як і саундтрек іменитого німецького композитора Ханса Циммера, який написав музику до десятків голлівудських блокбастерів.
Багато критиків високо оцінюють рівень майстерності, з якою режисер занурює героїв фільму, молоду матір і її 9-річного сина, в пекельне пекло нацистських повітряних нальотів, що тривали кілька місяців. Назва “Бліц” – скорочення від бліцкригу, військової доктрини Третього рейху під час першого етапу Другої світової війни, націленої на блискавичний розгром супротивника.
Скромну трудівницю, одиноку мати Риту грає дуже затребувана сьогодні актриса Сірша Ронан, яка народилася в Бронксі і виросла в Ірландії. Особиста драма Рити посилюється, коли її норовливий синочок Джордж під час екстреної евакуації лондонських дітей на північ країни біжить куди очі дивляться, з ризиком для життя вистрибнувши з поїзда, що мчить. Джорджа зіграв 11-річний новачок, британець Еліотт Хеффернан, який отримав роль після серії прослуховувань.
Вдома Ріта дбає про свого хворого батька, що його похилого віку (його зіграв музикант Пол Уеллер). Як і тисячі інших жінок Лондона у воєнний час, вона працює на заводі з виробництва боєприпасів. Коли вона дізнається, що Джордж втік, вона починає його гарячкові пошуки.
Флешбеки направляють її пам'ять у передвоєнні роки, коли батько Джорджа Маркус (актор Сіджей Бекфорд) був ще в Лондоні, звідки його згодом депортували до рідної Гренади за злочин, який він нібито вчинив. Глядач побачить виразні епізоди майже повсюдних проявів расизму у довоєнній Великій Британії. Діставалося від ненависників і кольоровому Маркусу, і Білій Ріті, і напівкровці Джорджу.
Без повторів
«Бліц» – барвисте та правдиве відображення життя під час війни, – вважає Денніс Лімдиректор NYFF. – Це майстерно відтворене історичне свідчення, яке безпомилково резонує з нескінченними війнами, які зараз йдуть. Ми раді знову вітати на нашому фестивалі Стіва Маккуїна, одного з найяскравіших сучасних художників екрану, з фільмом, що є одним із найуспішніших досягнень його кар'єри».
Що ж до сценарію, написаного самим режисером, то у ряду спостерігачів до нього є питання та претензії.
Як вважає Елісон Віллморкінокритик сайту Vulture, режисер свідомо цурається жанрових та стилістичних повторів.
«Немає такої речі, як типовий фільм Стіва МакКуїна, – стверджує вона. – Почавши робити повнометражні фільми з драми 2008 року «Голод» про смертельне голодування ірландських терористів у британській в'язниці, він з неймовірною енергією уникає вже випробувані ним структурні моделі».
Якщо подумки вибудувати в ряд «Голод» і режисерські роботи Маккуїна, що послідували за ним, то впадає в око їх несхожість один на одного, пише критик.
“Сором” (Shame) – об'єктивований портрет протагоніста, одержимого сексом. «12 років рабства» – не щадна нервів глядача епічна драма про епоху рабства в Америці; фільм отримав три «Оскари», зокрема в головній номінації «найкращий фільм року». «Вдови» (Widows) – феміністський нео-нуар про пограбування, здійснене дружинами загиблих злочинців. І, нарешті, антологія, що не піддається класифікації, з п'яти сюжетів «Топорик» (Small Axe) про життя і настрої лондонської громади вихідців з островів Вест-Індії.
А минулого року режисер зняв документальний фільм «Місто під окупацією» (Occupied City), в якому монтажно склав два наративи – сучасний Амстердам (де він живе з сім'єю вже багато років) та історію нацистської окупації Нідерландів. Тривалість стрічки – чотири з половиною години.
Елісон Віллмор вважає «Бліц» найгіршим фільмом Маккуїна, хоча й обмовляється, що за середніми стандартами він все ж таки зовсім непоганий.
Реалізм за Діккенсом
Низка оглядачів побачила у фільмі виразне продовження диккенсівських традицій. На екрані – пригоди хлопчика-протагоніста, якого доля зіштовхує поперемінно з добрими та поганими людьми. Деякі критики вважають, що старомодна реалістична поетика романів Чарльза Діккенса неорганічна для історії часів Другої світової війни, і в окремі моменти важко зрозуміти, що є головний сюжет, а що його тло та бічні відгалуження.
У фільм вкраплені соковиті музичні епізоди – танцювальна вечірка у нічному клубі, джазовий концерт у барі для кольорових та аматорський виступ героїні Ронан із піснею для запису на радіо перел залом, де у першому ряду сидять її захоплені товариші по службі.
Як розповів режисер на зустрічі з глядачами, він досліджував тему расизму для міні-серіалу «Топорик» і натрапив на фотографію чорношкірого хлопця у мішкуватому, не за розміром пальто та з величезною валізою в руці.
«Я зацікавився, – сказав Маккуїн. – Хто це? Яка доля хлопчика? У мене не було кришталевої кулі, коли писав сценарій, і я покладався на інтуїцію та прочитані в архівах документи. Життя вибудовує багато паралелей, які виникають у голові глядача під час перегляду. Я зауважив: фільм про давню війну не дає забувати, що відбувається зараз у світі, Україні та Палестині».
Один із найдраматичніших епізодів – затоплення внаслідок нацистського нальоту станції лондонського метро, яку жителі використовували як бомбосховище. Продюсери наполягали на коригуванні сценарію, щоб усунути цей епізод, адже логістика вимагала великих фінансових витрат. Але Маккуїн наполяг на збереженні епізоду, який став одним із найбільш шокуючих у фільмі.
Тарковський та Достоєвський
Художник і кінематографіст Стів МакКвін народився в Лондоні в 1969 році в сім'ї вихідців з островів Вест-Індії. Його батько дружив з радикальними активістами, захисниками іммігрантів, а його рідна тітка, завсідник музично-танцювальних тусовок, стала прототипом однієї з героїнь фрагменту Lovers Rock із серіалу Топорик.
Роботи художника-концептуаліста Маккуїна виставляються у провідних музеях світу, включаючи Гуггенхайм, Тейт та Центр Помпіду. 1999 року він отримав премію Тернера. Його персональні виставки відбулися у Fondazione Prada та у Паризькому міському музеї сучасного мистецтва. Після його поїздки до Іраку в 2003 році Імперський військовий музей та Манчестерський міжнародний фестиваль замовили Маккуїну проект «Королева та країна» (Queen and the Country) для увічнення пам'яті британських солдатів, які загинули в Іраку. Для італійського павільйону на Бієнале у Венеції у 2007 році Маккуїн зробив два відеофільми, Gravesend та Unexploded.
Через рік він спробував свої сили в ігровому кінематографі. І потрапив до десятки. «Голод» отримав на Каннському кінофестивалі премію «Золота камера» за найкращий дебют. У ньому відображені реальні події, що відбувалися у в'язниці Мейз у Північній Ірландії у 1981 році. Приклад лідера північноірландських сепаратистів IRA Боббі Сендса оголосити голодування наслідували дев'ять його соратників. Усі вони померли внаслідок голодування.
Тоді, у зв'язку з прем'єрою в Нью-Йорку, Макуінн дав інтерв'ю автору цих рядків – зокрема, відповівши на запитання, що він думає про свого тезку, знаменитого голлівудського актора. Маккуїн виразно промовчав. Він явно не хотів говорити про це. Але зовсім недавно в інтерв'ю індійським медіа він згадав, як уперше побачив на екрані свого однофамільця, як болісно реагував на запитання, чи не збирається він міняти ім'я. «Щиро кажучи, мене не хвилює тема чиєїсь слави, – зазначив він. – Це все так безглуздо».
У тому ж інтерв'ю режисер зізнався, що на нього великий вплив зробив Тарковський.
“У “Жертвоприношенні”, “Дзеркалі”, “Сталкері” є особлива образна сила, – зауважив він. – Мене привертає увагу Тарковського до деталей у поєднанні з філософським абстрагуванням від реальності. Для мене важливим виявилося свого часу знайомство з книгами Достоєвського. Він першим став здійснювати метафоричні подорожі до душі людини».
