Цьогорічний театральний фестиваль у Вашингтоні вже третій, починаючи з 2018 року. І перший – постпандемійний. Голова оргкомітету Галина Вербицька, вона ж керівник столичного російськомовного театру CapitalKapustnik, розповідає, що у нинішньому фестивалі хотіли взяти участь набагато більше театральних колективів з усієї Америки. Проте через антиковидні карантинні проблеми важко було заздалегідь орендувати театральні майданчики, узгодити творчі плани кожного самодіяльного колективу, всіх сповістити. Цього разу вийшло прийняти на фестивалі лише дев’ять колективів: один із Бостона, один із Техасу, три зі штату Вашингтон та чотири з Меріленду.
Відлуння пандемії далося взнаки і в репертуарі цьогорічного фестивалю. Наприклад, «Театр33» із Сіетлу (штат Вашингтон) представив на суд глядачів камерну виставу-інсценуванню з прози та поезії Марини Цвєтаєвої «Мати та Музика», де зайняті лише три актриси. Маріанна Чеботарьова розповіла мені, що коли під час карантину в Сіетлі все було закрито, їй самій (професійному режисерові, яка навчалася у Києві та працювала у рідній Одесі) довелося зіграти у цій виставі роль головної героїні. Хоча зазвичай, зізналася Маріанна, вона вважає за краще не виходити на сцену.
«Наразі, на щастя, обмеження знімаються, – каже Маріанна Чеботарьова. – Удома ми будуємо свій власний театр. А частину п’єс ставимо англійською або використовуємо субтитри, коли це можливо. Ось чому до нас йдуть глядачі із двомовних сімей».
На жаль, мені, напевно, і багатьом глядачам, не вдалося подивитися всі вистави – адже фестиваль тривав три дні на різних сценічних майданчиках «великого» Вашингтона. Чудові відгуки довелося чути про такі постановки, як мюзикл «Мушкетери чи Справа не в підвісках» (театр CapitalKapustnik, режисер Галина Вербицька) або трагікомедія за п’єсою Михайла Булгакова «Зойкіна квартира» (театр-студія «Експеримент»), режис . Але, як обіцяють і режисери, і актори – будуть ще нові покази цих спектаклів.
Про дві прем’єрні постановки, які мені довелося побачити, хочеться сказати особливо.
Насамперед символічно, що закривався фестиваль класичною антивоєнною комедією «Лісістрата» давньогрецького комедіографа Арістофана. Нагадаю, що йдеться про «жіночий бунт», коли жінки всіх міст Еллади, включаючи мешканок, здавалося б, непримиренних ворогів – Афін і Спарти, об’єдналися і відмовилися виконувати свій подружній обов’язок доти, доки їхні чоловіки-воїни не покладуть кінець багаторічного кровопролиття.
Поставив цю виставу режисер Балтіморського аматорського театру «БХАТ» Леонід Степанов. Сама вона людина професійна та досвідчена – в СРСР багато років працював у театрі та на телебаченні. А ще – майстер на всі руки. Наприклад, декорації для спектаклю зробив своїми руками. Леонід розповів мені, що його трупа розпочала репетиції ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, але зараз тема війни та миру стала, на жаль, ще більш актуальною. І хоча сама вистава (якщо судити з костюмів, декорацій, мови) поставлена в класичному антуражі стародавньої Пелопонеської війни, вона зовсім не виглядає гротескною, коли над афінським Акрополем раптом з’являється сучасний плакат: «Ні війні!».
Ось уже понад дві тисячі років люди в різних країнах світу дивляться на цю п’єсу, обурюються, сміються, плачуть і… продовжують шукати чудодійний засіб, який допоможе назавжди покінчити з війною.
– Ви вважаєте, що мистецтво сьогодні може зупинити війну? – Запитав я режисера Леоніда Степанова відразу після прем’єри вистави, за лаштунками сцени.
– Ні, зупинити не може, – сумно відповів Леонід. – Але воно може допомогти зупинити війну. Адже люди в театрі не просто дивляться на шоу, вони замислюються…
Колектив БХАТу, як і всі інші на фестивалі, багатонаціональний. У ньому є уродженці Києва, Москви, Петербурга, Одеси, Херсона. І вони, як і інші самодіяльні актори, серед яких – і студенти, і пенсіонери, і інженери, і бізнесмени, беруть активну участь у благодійних акціях на допомогу українським біженцям, українським лікарням. Причому роблять це адресно.
Наприклад, як розповів Леонід Степанов, його актори спеціально зібрали гроші на купівлю рятувального безпілотника, який використовується для пошуку людей під завалами. До речі, частина коштів, зібраних на фестивалі, піде на допомогу дітям України.
Ще одна фестивальна вистава – комедія «Потяг Одеса-Мама», поставлена режисером театру-студії «Вдала Компанія» Максимом Гороховим, також можна назвати антивоєнним. Хоча в ньому, здається, жодного разу не звучить слова «війна», а навпаки багато жартів, сміху – в основі його лежить зовні водевільна, але, як виявляється, дуже повчальна та лірична любовна історія випадкових пасажирів поїзда: єврея з Одеси Михайла Мойсейовича Мухінзона та українки зі Львова Наталії Тарасівни Горобець.
У цій фестивальній постановці теж були зайняті здебільшого самодіяльні актори, для яких репетиції у театрі розпочинаються увечері, після важкого робочого дня та сімейних турбот. Наприклад, Люба Біргер, яка грає у спектаклі роль Наталії Горобець, зізналася мені після прем’єри, що сильно переживала, бо у цій постановці вперше у своєму житті вийшла на сцену. І тим дорожчими для неї були оплески вашингтонської публіки.
Окрасою вистави стала записана за Скайпом роль народної артистки Росії Ольги Волкової, яка зіграла всюдисущу надтурботливу «єврейську маму». І, звичайно, як завжди із захопленням було зустрінуто вихід на сцену в невеликому епізоді народного артиста Грузії, котрий нещодавно відзначив 70-річчя своєї театральної діяльності, Бориса Казинця.
Спочатку вистава «Потяг Одеса-Мама» за п’єсою одеських драматургів Олександра Тарасуля, Євгена Хаїта та Віктора Явника була поставлена в Україні понад 7 років тому. Він об’їздив майже всі міста. А за виконання головної ролі Михайла Мухінзона Олега Філімонова було удостоєно звання народного артиста України. Як розповідають, чергова аншлагова вистава мала відбутися 24 лютого 2022 року в Харкові. Але цього дня Харків бомбили.
«А потім, у червні, не стало Руслани Писанки, заслуженої артистки України, яка грала у виставі одну з головних ролей, – згадує Максим Горохов. – І авторами було вирішено виставу поки що не відновлювати, однак вони дали згоду, щоб зараз “Потяг Одеса-Мама” зробив нову зупинку вже у Вашингтоні».
Як показав фестиваль, зупинка ця – напевно, не остання. Сподіватимемося, що цей «поїзд» тільки починає свою велику подорож містами та театрами Америки. А ще, відкрив творчий секрет режисер Максим Горохов, у цієї історії, за задумом авторів-драматургів, може з’явитися несподіване продовження.
Фестиваль російськомовних театрів США “Ваш вихід!”
В американській столиці пройшов фестиваль російськомовних аматорських театрів США “Ваш вихід!”
