Князі, генерали та інженери – Свято-Богородицький собор у Лос-Анджелесі буквально просякнутий історією білоемігрантів, які втекли з Росії сто років тому. Саме вони й збудували першу в південній Каліфорнії православну парафію, де шукали втіху. У ньому відспівували Рахманінова, йому дарували ікони Голіцини, собор був задіяний у фільмі The Cossacks, знятий 1928 року. Історик Саша Рейзор разом зі своїм колегою Іваном Подваловим багато років ходить слідом російського Лос-Анджелеса, перечитуючи мемуари тих, хто залишив Росію після революції.
«Після революції нащадки Романових начитають приїжджати до Голлівуду з рекламними турами своїх книг і репрезентують свої книги, мемуари, написані після вигнання з Росії. І якщо почитати передмови цих книг, то тон, який перебував у цих передмовах, дуже нагадує те, що сьогодні говорять російські люди, які покидають Росію зараз, вони вірять у прекрасну Росію майбутнього», – розповідає Саша Рейзор.
У 1930 році до Каліфорнії приїжджає князь Олександр Михайлович Романов, читати лекції: Голлівуд бачить у колись багатих, нині російських утікачів ідеальну драму, на яку підуть. Тоді ж Рудольфо Валентино знімається в ролі офіцера Дубровського в німій драмі «Орел» у 1925 році, зірка трохи кіно – Пола Негрі у фільмі «Заборонений рай» у 1924. А Романови надихають голлівудським режисером, своєю царською трагедією.
Наприкінці 1930-х у Лос-Анджелесі відкривається модний ресторан «Романів». Його власник нібито представник царської родини Майкл Романов. Насправді – самозванець.
Він відкрив величезний ресторан на Родео Драйв, де зараз знаходяться всі знамениті магазини. Ресторан став місцем збору голлівудської діаспори, включаючи акторів, політиків, мільйонерів та мільярдерів, ресторан проіснував довгий час», – розповідає Іван Подвалов.
Альберт Бартридж, племінник князя Василя Олександровича Романова, який емігрував до Каліфорнії 1928 року, каже, його дядько у тому ресторані теж бував. Білоемігранти, кажуть історики, постійно сподівалися на те, що вони повернуться до Росії.
«Білі емігранти жили з думкою, що вони повернуться, тому для них російська ідентичність і російська мова були вкрай важливими і є такий жарт, що кілька поколінь цих людей жило на валізах, що вони повернуться до Росії, і лише приблизно до 1970 року, з риторики журналів, вони розуміють, що “напевно, ми більше не повернемося”, – розповідає Саша Рейзор.
Поетеса Софія Ільвес, дочка емігрантів з Росії.
«Я народилася в місті Харбіні, це на півночі Китаю, тому що мої батьки втекли з Росії після революції 1917 року. Всі росіяни, хто були в Харбіні, їх було спочатку 20 тисяч, вони мріяли, що вони повернуться, що все скінчиться, але це не скінчилося», – розповідає Софія.
І батьки Софії вирушили до Голлівуду. Російська еміграція не могла дозволити собі сидіти без діла – матеріальне становище не дозволяло. Еміграція не лише надихала голлівудських режисерів, а й робила великий внесок у розвиток штату.
«Група інженерів, які приїхали сюди, вони зайнялися різними сферами, засновник цього храму, інженер Павло Гудков вважається одним із основоположників нафтовидобутку у Каліфорнії, він відкрив великі родовища, що знаходяться в районі Лос-Анджелеса», – каже історик Іван Подвалов.
Маленький музей при православному соборі створено руками та силами Івана та його колеги Сашка Рейзора, істориків, які проводять іноді в ньому лекції. Це волонтерський проект, який розповідає історію еміграції. Історію, яка, схоже, повторюється.
