Цей Париж не рекламують туристичні агенції. Але те, що відбувається на околицях французької столиці, все частіше потрапляє в хроніку новин через конфлікти навколо житла для бідних, поліцейського свавілля і зростаючих масових протестів.
Французький режисер малійського походження 46-річний Ладж Лі (Ladj Ly) у ці дні представляє у Нью-Йорку свій новий політичний трилер «Небажані» (Les Indesirables). Тематично та стилістично це продовження гучного дебюту режисера «Знедолені» (Les Miserables), який отримав приз журі в Канні у 2019 році та номінованого на премію «Оскар» у міжнародній категорії. Критики вважають нову стрічку потужною та провокативною заявою про расову та соціальну несправедливість у сьогоднішній Франції.
“Небажані” – один із двох десятків нових ігрових фільмів французького виробництва, включених до програми 29-го щорічного фестивалю “Рандеву з французьким кіно” (Rendez-Vous with French Cinema). Організаторами огляду виступили французька державна корпорація Unifrance та Кінотовариство Лінкольн-центру.
У «Небажаних» Анта Діав грає молоду активістку та соцпрацівницю Хабі, яка допомагає сім’ям, які в одну мить стали бездомними. Вона принципово утримується від насильства, вважаючи, що мирні методи дадуть кращі результати. Але її близький друг Око дотримується інших, радикальних поглядів і готовий вийти на барикади, щоб боротися з владою та поліцією, обстоюючи право незаможних на дах над головою. У ньому та його друзях зріють грона гніву, які в критичний момент виплеснуться на вулиці.
«До честі Лі та його співавтора драматурга Джордано Гедерліні вони не спрощують ситуацію на житловому ринку, – пише у виданні Variety іспанський кінокритик Карлос Агіляр. – Влада має намір зносити старі багатоквартирні комплекси, які, за експертними оцінками, не підлягають ремонту, та переселяти сім’ї мешканців у нові будівлі. Але в їх проектних планах не враховується розмір багатьох сімей мігрантів, набагато численніших за середньостатистичні французькі сім’ї. Таким чином здійснюється суцільна нелюдська джентрифікація».
П’єр (Алексіс Маненті), білий педіатр, призначений тимчасово на посаду мера неблагополучного району, населеного переважно кольоровими мігрантами, дуже швидко усвідомлює тупиковість своєї місії. Йому доводиться маневрувати між протилежними таборами і втихомирювати пристрасті, що загрожують вилитися в кровопролиття.
На думку Агіляра, найпривабливішим персонажем фільму можна вважати Роджера, чорношкірого заступника мера у виконанні Стіва Ченчу, вихідця із сім’ї емігрантів із Камеруну. Стів вважає, що громада, що росте, не повинна покладатися на подачки влади.
Оригінальна назва фільму – Batiment 5. Він починається виразним епізодом із труною померлої мусульманки, яку кілька чоловіків-сусідів з величезними зусиллями спускають тісними сходами будинку на перший поверх, причому в напівтемряві. Ліфт у будинку давно зламаний. Епізод знятий практично в реальному часі, щоб глядач шкірою відчув ступінь приниження, яке зазнають жителі.
У зв’язку з цим аналітики нагадують шокові заключні кадри затятого молодіжного бунту в «Знедолених», де виразно обігрується клаустрофобія замкнутих просторів житлового будинку. В обох випадках відчувається впевнена рука соратника Лі, оператора Жюльєна Пупара.
У першій картині Ладжа Лі Маненті зіграв войовничо налаштованого офіцера поліції, який, не роздумуючи, йде на конфронтацію з вуличною шпаною. У другій картині головною якістю його героя, так би мовити, мера мимоволі стає нерішучість і панічна боязнь розростання конфлікту.
Кореспондент Російської служби «Голосу Америки» поговорив з режисером Ладжем Лі з сервісу Zoom, який приїхав до Нью-Йорка на презентацію свого нового фільму.
Олег Сулькін: Я читав, що основні сюжетні лінії фільму ґрунтуються на вашому особистому досвіді. Це так?
Ладж Лі: Безперечно. Я знімаю кіно лише про те, що знаю, що випробував сам і що бачив за останні тридцять років у передмісті Парижа, населених мігрантами.
О.С.: Дві головні теми фільму – житлова криза та поліцейське насильство. Чому ви сконцентрувалися на них?
Л.Л.: Тому що я бачив все, що відбувалося на власні очі. Бачив, що відбувалося з моїми батьками, з батьками моїх друзів. Коли вони іммігрували до Франції у 80-ті роки, вони оселилися у дешевих квартирах у паризьких передмістях. За наступні двадцять-тридцять років вони виплатили борги банкам (по моргіджу), але їм оголосили, що тепер ці квартири нічого не варті і фактично їх експропріювали, піддавши будинки реконструкції або знесення. У результаті джентрифікації багато сімей опинилися в катастрофічному становищі.
О.С.: Проблема джентрифікації гостра не лише у Франції, а й у США, зокрема, у Нью-Йорку. З роками вона лише загострюється і здається непорушною. Я знаю, що ви зустрічалися з президентом Макроном та обговорювали цю та інші проблеми мігрантів з Африки та Близького Сходу. Було це чотири роки тому після того, як президент подивився вашу першу картину «Знедолені». Щось змінилося за ці роки?
Л.Л.: Спочатку про джентрифікацію. Вона йде в Парижі повним ходом, згідно з масштабним планом реконструкції міста. На жаль, жертвами цих новацій стають найбідніші мешканці, а виграють заможні мешканці, які в’їжджають до оновленої квартири. Ті, хто жив у них раніше, часто опиняються на вулиці. Так, моя сім’я, щоб не стати бездомною, була змушена переселитися за сотню кілометрів від місця, де ми жили раніше. Таке відбувається у Парижі, інших великих містах Франції, у багатьох країнах світу. Звичайно, дуже багато залежить від влади, політичної волі уряду. Вирішення проблеми лежить, звісно, у політичній площині. Щодо зустрічі з Макроном, то він тоді мене гаряче підтримав. Але минуло вже майже п’ять років, а становище все погіршується і погіршується.
О.С.: Чи бачите ви світло наприкінці тунелю?
Л.Л.: Поки що ні. Але, я думаю, дуже важливо зберігати надію на краще.
О.С.: Дуже вражає акторський склад. Переконлива Анта Діав у ролі співробітниці житлової контори, яка кидає виклик нинішньому меру на чергових виборах. Крім професійних акторів, чи вдавалися ви до послуг акторів-аматорів, як у вашому першому фільмі?
Л.Л.: 80 відс. статистів та акторів другого плану – це мешканці району, в якому розгортаються головні події. Звичайні люди виявили кревну зацікавленість у зйомках, напевно тому, що їм дуже близька історія, яку ми розповідаємо. Я залучив акторів Алексіса Маненті та Стіва Ченчу, які знімалися у мене в «Знедолених». Анту Діав я побачив у короткометражці «Молодий імам», я брав участь у написанні сценарію та у продюсуванні того фільму.
О.С.: Ваша перша картина вражає розмахом вуличного насильства, що шокує, навіть не віриться, що таке може відбуватися в цивілізованій європейській країні. Підлітки з сімей мігрантів об’єднуються в озброєні банди, і поліція, схоже, не в змозі впоратися з ними. Чи є ключ до вирішення цієї проблеми?
Л.Л.: Повторюю, рішення лежить у політичній площині. Вуличне насильство є результатом несприятливих соціальних умов та поліцейського свавілля, що ми показуємо і в «Небажаних». Бунти та насильство за таких умов неминучі. Нагадаю, що неминучими виявилися масові заворушення у Франції у 2005 році (Безлади тоді почалися як реакція на загибель двох підлітків північноафриканського походження. Погроми, підпали та збройні сутички з поліцією відбувалися у жовтні-листопаді 2005 року). А минулого літа через вбивство поліцейськими юнака алжирського походження Нахеля Мерзука в Нантері (передмістя Парижа) країною прокотилася хвиля протестів та актів насильства. Зрозуміло, що насильством не вирішити гострих соціальних проблем. Цього погляду дотримується героїня фільму Хабі, вона є принциповим противником насильства.
О.С.: Кого із сучасних режисерів ви цінуєте вище за інших? Чиєю творчістю надихаєтесь?
Л.Л.: Мабуть, я нікого не можу назвати. Я знаходив натхнення у реальному житті. Просто дивився на всі боки.
О.С.: Але я можу припустити, що ви надихалися Віктором Гюго, його знаменитим романом… Та й як післямову до першого вашого фільму ви взяли його фразу – цитую по пам’яті – про те, що не буває поганих людей, а є лише погані вихователі.
Л.Л.: Так, з цією думкою письменника я згоден.
О.С.: Фільми «Знедолені» та «Небажані», безперечно, є дилогією. Чи маєте ви плани зняти ще один фільм, щоб вийшла трилогія?
Л.Л.: Так, такий задум я виношу з часу роботи над першим фільмом. Сподіваюся, незабаром засяду за новий сценарій.
О.С.: Чи можете розповісти, про що буде новий фільм?
Л.Л.: Перша картина торкалася подій 30-річної давності, друга – відрізок часу від 2005 року до сьогодні. Третя частина занурить у 90-ті роки минулого століття. І вона буде, думаю, найрадикальнішою та вибуховою.
О.С.: У програму цьогорічного огляду в Нью-Йорку включено як авторські фільми, так і комерційні. Чи готові ви спробувати себе у комерційному, жанровому кіно?
Л.Л.: Чому б і ні? Усі типи кіно затребувані глядачами. Так вийшло, що мої два перші фільми не вимагали великих вкладень. У мене в планах є кілька дорогих проектів. Хто знає, може я і зніму великобюджетне кіно.
О.С.: На яку реакцію публіки ви розраховуєте?
Л.Л.: Було б чудово, якби люди відчули правду життя мешканців паризького передмістя у всіх її деталях.
