«У сутінках» (In the Dusk), напружена ігрова драма про протистояння литовських патріотів радянським окупаційним військам наприкінці 40-х років, познайомить американських глядачів із маловідомою сторінкою повоєнної історії Литви.
Компанія Film Movement Plus, що спеціалізується на незалежному та зарубіжному кіно, 26 травня випускає фільм литовського режисера Шарунаса Бартаса на стрімінгових платформах. Це північноамериканська прем’єра фільму «У сутінках», який американські кінокритики називають «атмосферним трилером».
«Складна історія»
Литва, 1948 рік. Друга світова війна закінчилася, але литовські міста і села все ще у руїнах. Антирадянський литовський опір пішов у підпілля.
У центрі фільму – 19-річний партизан Унте (актор Марюс Еліас Мартиненко). Йому багато що доводиться пережити. Його батька застрелили радянські окупанти, мати спилася і наклала на себе руки. Унте бачить, що довкола насильство, голод, смертельні небезпеки. Він шукає моральні зразки, але моральні норми розмиті, а загроза зради навіть у ближньому колі соратників відчутна. Він знаходить реальну опору від імені літнього селянина, кидаючого виклик окупантам. Його грає актор-ветеран Арвідас Дапшис.
Унте, свідок та учасник трагічних подій, задається важкими питаннями, на які він не має відповіді. Але хлопець не готовий змиритися з насильством та несправедливістю.
«У сутінках» – перша історична драма Бартаса, яка переносить глядача в один із найтрагічніших періодів національної історії Литви. За його словами, він виношував ідею цієї картини понад п’ятнадцять років. У створенні фільму йому та його студії Kinema допомогли колеги із Франції, Чехії, Сербії, Португалії та Латвії.
«Я вагався, братися за цей проект чи ні, – сказав Шарунас Бартас в одному з інтерв’ю. – Складна історія, у тому числі й з виробничої точки зору, адже треба було автентично відтворити атмосферу того часу».
Готуючись до зйомок, Бартас ознайомився із щоденниками колишніх партизанів, з історичними архівами, а також зі спогадами своїх батьків, бабусь, дідусів. Сценарій він писав разом із молодим драматургом Аушрою Гедрайтите.
Як підкреслював режисер, персонажі, події та місця дії мають великою мірою композитний характер.
«Фрагменти будівель тієї епохи ще де-не-де збереглися, – зазначав Бартас, – але завжди додається щось нове, чи то дах будинку, чи прибудований гараж. Тож багато чого довелося спеціально будувати для фільму. Навіть вівці на селі зараз іншої породи. Нам довелося вдатися до допомоги фахівця-тварини, щоб знайти овець саме тієї породи, яку розводили тоді, у 40-ті роки».
Світло та тіні
«Хоч фільм рухається у бік цілком традиційної для військового фільму розв’язки, – пише в «Скрін дейлі» кінокритик Джонатан Ромні, – він все-таки може вважатися насиченим атмосферним і навіть поетичним дослідженням характерів та обставин. Вдумливий ритм дії та зачарованість середовища, що оточує нечисленних героїв фільму, апелює до творчості раннього Бартаса. Можна знайти схожість і з сучасним румунським кіно, і з «Туринським конем» Бели Тарра, але найбільше він схожий із похмурою військовою драмою Сергія Лозниці «У тумані».
Шарунас Бартас народився 1964 року в Шауляї (Литва). Закінчив ВДІК у Москві, його майстрами були Віктор Лісакович та Іраклій Квірікадзе. У 1989 році створив «Кінема» – першу незалежну кіностудію у Литві. Кінокритики різних країн високо оцінюють його режисерську майстерність та індивідуальний стиль. Його восьмий ігровий фільм «Іній» (Frost) показувався у програмі «Двотижневик режисерів» Каннського кінофестивалю 2017 року. Роком раніше у Центрі Помпіду в Парижі пройшла ретроспектива фільмів та фотографій Бартаса.
Серед його стрічок – «Пам’яті минулого дня», «Три дні», «Коридор», «Будинок», «Свобода», «Євразієць», «Спокій нам тільки сниться». У кількох фільмах, у тому числі в «Полі Ікс» Леоса Каракса та «Славних ублюдках» Клер Дені, він виступив як актор.
«Партизанський рух – дуже важлива частина колективної пам’яті нашого народу, – сказав Бартас в інтерв’ю кореспонденту європейського кінопорталу Cineuropa Калему Афтабу. Розмова відбулася на кінофестивалі у Сан-Себастьяні, де фільм демонструвався у конкурсі.
«Це була жорстока боротьба, – зазначив режисер. – Дуже багато патріотів загинули в нерівній сутичці з радянськими агресорами, багато хто був замучений і був убитий в ГУЛАГу, в таборах Сибіру».
Кореспондент поцікавився особливостями використання світла у картині. Багато епізодів знято в напівтемряві, звідси, ймовірно, і назва «У сутінках».
Як пояснив режисер, до війни у незалежній Литві здійснювалася земельна реформа, і наділи землі передавалися від великих власників незаможним селянам. На цих наділах нові власники будували собі житлові будинки. У цих будинках не було електрики, вони освітлювалися за допомогою свічок та олійних ламп. За задумом Бартаса, тьмяне, сутінкове світло має передавати світлову естетику реальності.
Страх як константа
«У початковий період повоєнного партизанського руху радянська армія виявляла певну слабкість, – зазначив Бартас. – Нещодавно завершилася велика війна. Вони (радянські окупанти) погано знали нашу країну, все їм було незнайомо – і мову, і релігія. Вони мали освоїти територію, знайти колаборантів. Згодом вони створили необхідну для ефективної окупації інфраструктуру».
До цієї інфраструктури найважливішим елементом входили колабораціоністи та інформатори. У фільмі Бартаса їм приділено чимало місця, що викликало критику з боку деяких оглядачів, коли цієї весни картина вийшла на литовські екрани.
«Я думаю, люди хочуть побачити чистих героїв, – пояснював режисер. – У мене не було політичного порядку денного. То був критичний момент у житті країни. Обставини змушували людей відкривати свою суть, а вона виявлялася далеко не завжди гарною. Війна, голод, розруха, повсюдне насильство змінювали багатьох, і люди часом втрачали людську подобу».
«Страх перед Росією – константа литовської самосвідомості, і це абсолютно зрозуміло, – наголошував режисер. – І Російська імперія, і Радянський Союз захоплювали Литву та інші країни Балтії не тому, що потребували нових земель, а тому, що ті займають стратегічне становище на Балтиці, звернувшись до Заходу. Ніхто не знає, що станеться у майбутньому. Адже за кілька днів до початку війни Росії проти України ніхто не міг уявити, що таке може статися».
Як відомо, до Другої світової війни Литва протягом двох десятиліть зберігала суверенітет, але період незалежності виявився недовгим. Починаючи з 1944 року, коли радянські війська знову увійшли до Литви, звільнивши її від гітлерівських військ, по всій території республіки розгорнулася масштабна партизанська війна.
Перевагою партизанів були гарне знання сільської місцевості та лісових масивів, а також активна підтримка місцевого населення. Радянська влада методично атакувала партизанів, підрозділи держбезпеки жорстоко придушували будь-які прояви протесту. Партизанська війна тривала ще довгий час, приблизно до середини 50-х. За даними литовського історика Міндаугаса Поцюса, якого цитує ВВС, більше тисячі партизанів було засуджено до страти, близько 20 тисяч убито в боях. Тисячі були заарештовані та відправлені до таборів.
У своїй книзі «Інший бік місяця» Поцюс пише, що за співпрацю з радянською владою партизани вбили близько 9 тисяч цивільних осіб. Атмосферу страху перед народною відплатою, в якій жили колабораціоністи, виразно передано у знаменитому радянському «вестерні» «Ніхто не хотів помирати» режисера Вітаутаса Жалакявічюса, знятому в 1965 році, звичайно ж, за радянськими ідеологічними лекалами. За сюжетом фільму «лісові брати» одного за одним убивають кількох голів сільради.
«Важливо не забувати події історії, – сказав Бартас. – По-перше, тому що вони мають безпосереднє відношення до того, що відбувається сьогодні. Хто сказав, що у світі тріумфує світ? Поряд з нами, в Україні, вирує війна. У світі війни справжні, не холодні і гібридні. Майже всі країни поспішно вкладають гроші у зброю та боєздатність військ».
