До програми найбільшого в Америці фестивалю документального кіно у Нью-Йорку (DOC NYC) його організатори включили новий фільм польського режисера Лідії Дуди “Ліс” (Forest), знятий у співдружності з Чехією. Він присвячений одній із найгостріших проблем Польщі та інших країн Європи – нелегальній імміграції.
Закінчивши навчання в університеті, Ася та Марек купили старий будинок і створили райський куточок на лоні дикої природи. Вони думали, що тут, у лісовій тиші на краю Біловезькій пущі, їм вдасться ростити своїх трьох дітей, Марисю, Ігнація та Франека, у безпеці та далеко від проблем сьогоднішнього світу. Але одного чудового дня велика політика постукала у двері їхнього будинку. І все пішло не так, як вони хотіли.
Як виявилося, недалеко від їхньої оселі у лісовій гущавині проходять стежки, якими через кордон на польську територію з Білорусі перебираються сотні, а може, й тисячі нелегалів, що втекли з неблагополучних країн, розорених релігійно-етнічними чварами, війнами та корупцією. Незважаючи на нові закони Польщі, які забороняють громадянам країни допомагати таким біженцям, багато людей з ризиком для себе рятують їх від голоду та холоду, дають притулок та їжу.
Нова реальність змінює і свідомість дітей Марека та Асі. Якщо раніше вони грали в лицарів та принцес, то сьогодні вони грають у біженців та прикордонників.
«Я не цікавлюся великою політикою, – йдеться у заяві Лідії Дуди, присвяченій показам у Нью-Йорку, – мене більше цікавить, як вона впливає на життя звичайної людини, на етичні та моральні рішення, які вона приймає в тій чи іншій ситуації. Мій антигерой – страх перед біженцями, страх перед політичною кризою, перед війною та травмою».
Лідія Дуда – режисер документальних фільмів, удостоєних багатьох премій міжнародних кінофестивалів. Є членом Асоціації польських кінематографістів, Польської кіноакадемії Гільдії режисерів-документалістів Польщі.
Режисер Лідія Дуда відповіла на запитання кореспондента Російської служби «Голосу Америки» із сервісу Zoom.
Олег Сулькін: Як ви знайшли цю чудову родину – Марека, Асю та їхніх трьох дітей?
Лідія Дуда: Знайти їх було нелегко Це сталося восени 2021 року. На кордоні Польщі та Білорусі було створено спеціальну зону. Польський уряд посилав ясний сигнал – допомагати біженцям заборонялося. Заборонний режим підтримували військові. Нікому не дозволялося перебувати у прикордонній зоні, зокрема й журналістам. Але це не могло зупинити медиків та волонтерів, які проникали до цієї зони, щоб допомагати біженцям. Звісно, вони боялися репресій з боку прикордонників та військових. Але це не зупиняло багатьох людей.
О.С.: Ви тоді познайомилися з Мареком та його родиною?
Л.Д.: Так, через друзів наших друзів Спочатку вони тримали дистанцію. Але крига розтопила те, що я вирішила для фільму сфокусувати увагу на їхніх дітях і сказала їм про це. Батьки дали нам зрозуміти, що якщо дітям сподобається бути героями документального фільму, вони теж скажуть своє «так». Я сказала хлопцям: це чудово, що ви будете нашими провідниками в лісі, який ви знаєте краще, ніж будь-хто. Їм ця ідея сподобалася.
О.С.: Фоном історії ви обрали величну Біловезьку пущу, найбільший в Європі лісовий заповідний масив Коли я побачив на екрані стадо бізонів (зубрів), мимоволі згадався Єллоустонський національний парк… Біловезьку пущу знято дуже виразно вашим чудовим оператором Сузанної Закара-Хассаїрі. Цікаво, чим відрізняється знімальний процес у величезному лісовому масиві?
Л.Д.: Спочатку я погано уявляла собі дику природу заповідника. Цим я була схожа на звичайного туриста. Тільки згодом я звикла до того, що в лісовій гущавині живе безліч тварин і птахів. Лісові простори настільки величезні, що в них легко заблукати. А яке біженцям? Очевидно, їм легко потрапити в халепу.
О.С.: На мій погляд, вам вдалося створити атмосферу саспенсу та страху показом дикої природи певними прийомами зйомки та монтажу. Ці прийоми нагадують інструментарій творців фільмів жахів. Зокрема, у мене виникли асоціації з фільмами Найта Шьямалана «Деревушка» (у російському прокаті «Таємничий ліс») та «Відьма з Блер». Як і в цих хорор-фільмах ліс постає у вас як щось незрозуміле та зловісне. Але це не документальне, а ігрове кіно, як і нещодавній фільм Агнешки Холланд, що викликав чималі суперечки, «Зелений кордон», де поневіряння біженців на польсько-білоруському кордоні показані набагато масштабніше і різкіше, ніж у вашій картині. Як ви самі позиціонуєте свою роботу?
Л.Д.: Я ставила собі завдання показати одну сім'ю у розпал гуманітарної кризи. І я намагалася дотримуватись цієї концепції. Якоїсь миті політика, яка була десь далеко, вторгається в життя звичайної родини. Ми побачимо обриси фігур біженців, що ховаються в гущавині і йдуть кудись лісовою стежкою. За кадром ми чуємо чийсь шепіт. Усе це створює відчуття страху. Але цей хорор виникає з реальності, а чи не з фантазії. Це політичний хорор.
О.С.: Ви зафіксували момент імміграційної кризи на кордоні Польщі та Білорусі, коли більшість біженців складали вихідці з країн Африки та Близького Сходу. Щось змінилося із початком повномасштабної війни в Україні?
Л.Д.: Фактично нічого не змінилося. Криза продовжується. Новий уряд Польщі поки не знайшов розумного виходу. Вони перекрили можливості для біженців домагатися політичного притулку. Поки що ж на кордонах йде будівництво загороджень та стін з колючим дротом. Але, очевидно, ці перешкоди не зупиняють потоки біженців. Думаю, що цю проблему треба вирішувати на глобальному рівні. Для мене головне – етичний вибір. Чи готові ми допомагати тим, хто потрапив у біду, чи ні? Цей вибір постає перед протагоністами фільму.
О.С.: Чи реально очікувати від більшості людей етичного вибору на користь гуманності та милосердя? Що вам кажуть глядачі у різних країнах після переглядів?
Л.Д.: Ми показували фільм у Китаї, Румунії, Італії, Ісландії, інших країнах Резонанс був загалом позитивний. Людей явно зачіпає гуманітарний аспект того, що відбувається на кордоні. Кожен приміряє ситуацію на себе. А як я вчинив би в цій ситуації? Чи я готовий пожертвувати чимось, щоб допомогти нещасним людям? Чому ми маємо навчати наших дітей? Загалом світ змінюється, і ми теж повинні змінюватися.
О.С.: Чи бачили фільм ваші герої? І якщо так, то яка їхня реакція?
Л.Д.: Так, вони бачили фільм ще до його світової прем'єри на фестивалі у Салоніках Нам було особливо важливо, щоб наші герої не мали юридичних проблем. Адже в Польщі карається кримінально допомагати нелегальним іммігрантам, навіть якщо це суто гуманітарна допомога. Під цим кутом зору ми переглянули кожен кадр фільму, щоб ніщо не могло бути пред'явлене як речовий доказ у суді. Ми також змінили зовнішність всіх біженців, використовуючи технологію deepfake. Фільм став для сім'ї Асі та Марека справжньою терапією. Адже під час зйомок фільму вони зазнали сильних почуттів, коли бачили в лісі, через що проходять нелегали. Їхні особи зараз використовуються в інформаційній кампанії «Допомога не знає кордонів». Марек, Ася та їхні діти сьогодні як ніколи відчувають свою затребуваність. Вони розуміють, що потрібні людям і це вселяє в них надію на краще.
(Від редакції: як повідомляв «Голос Америки», польські політики попереджають, що Москва і Мінськ продовжують робити всі зусилля для того, щоб розколоти Євросоюз. У травні 2024 року прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск і міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш, заявили про те , що країна повертає 200-метрову буферну зону і спрямовує нові підрозділи на кордон з Білоруссю.
200-метрова буферна зона на польському кордоні діяла у 2021-2022 роках. Вона була встановлена на тлі міграційного тиску на кордоні. Доступ до неї стороннім особам було заборонено. Дональд Туск підкреслив, що немає жодних сумнівів, що агресія мігрантів є невипадковою і наростає. За його словами, це методи гібридної війни, спрямовані на дестабілізацію Польщі та усієї Європи.
Широкий резонанс у польському суспільстві викликав нещодавній інцидент на білорусько-польському кордоні, коли під час спроби затримати нелегального мігранта польський прикордонник отримав ножове поранення, від якого він згодом помер.
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що відповідальність за ситуацію на кордоні з Білоруссю несе Росія. “90% цих людей (нелегальних мігрантів) мають російські візи. Їх спеціально заохочують і навіть цілеспрямовано набирають в Азії та Африці, привозять до Росії, відправляють на кордон до Білорусі з метою атаки ЄС. І ми розуміємо причину: йдеться про допомогу радикальним силам ЄС, що має особливий вимір під час виборчої кампанії до Європарламенту. Польща з усією серйозністю ставиться відповідальність за захист кордонів Шенгенської зони серйозно», – наголосив глава польського МЗС.
