У Вільнюському районі Ужупіс завершується виставка «Заборонене мистецтво».
Район, який нерідко порівнюють з паризьким Монмартром, розташований у найстарішій частині литовської столиці, тут розташовані художні майстерні та галереї, у тому числі популярний в останній рік Reforum Space.
Це – один із мережі ресурсних центрів, які призначені для художників, які виїхали з Росії та Білорусі через свою антивоєнну позицію та через можливе переслідування за свої опозиційні політичні погляди. Тут же знайшли притулок біженці з України, які змушені залишити свою країну після початку повномасштабної агресії російської армії.
Центри Reforum Space працюють у Берліні, Вільнюсі, Таллінні та Тбілісі – містах, де сформувалася активна російськомовна антивоєнна спільнота.
«Під ковзанку репресій потрапляють прості люди»
Ініціатором виставки «Заборонене мистецтво» став Андрій Пугачов, який разом із дружиною з 15 березня минулого року живе у Клайпеді. У розмові з кореспондентом Російської служби «Голосу Америки» він розповів, що у Москві він мав зв’язки з командою Іллі Яшина, а переправити картини з Росії з Литву допомогли знайомі білоруси.
Спочатку Андрій планував організувати виставку в портовому місті, яке стало його домом. Тим більше, що Клайпеда значною мірою – російськомовне місто.
«Але мої знайомі у Клайпеді казали: “Все класно, але це російські художники, тож давай (влаштуємо виставку) після війни», – розповів Андрій Пугачов.
Тоді у нього виникла ідея зробити виставку у Вільнюсі, і з цією метою він став домовлятися з представниками товариства «Меморіал», які перебралися сюди. За словами Пугачова, тут все вирішилося за один день – було знайдено місце в символічному районі литовської столиці і почалася підготовка.
На виставці представлено близько 20 картин, причому, як тих художників, які емігрували з Росії, так і тих, хто з низки причин залишається у своїй країні. Тому на частині робіт немає підпису авторів.
Андрій Пугачов також із жалем констатував, що «Забороненим мистецтвом» зацікавилися лише іноземні ЗМІ. “Українська тема хвилює більше, ніж щось пов’язане з Росією”, – пояснює він.
Усі представлені роботи виставлені на аукціон, який відбувається у режимі онлайн. А отримані кошти призначені для підтримки сімей російських політичних в’язнів.
При вході на виставку погляд одразу впирається у картину з назвою «Хто наступний?», написану, ймовірно, під враженням направлення на війну ув’язнених із в’язниць та колоній. Відповідь читається на нашивці на в’язниці, де зазвичай пишеться прізвище ув’язненого – «Ти».
Один із художників, чиї роботи виставлені в Ужупісі, зараз перебуває в Росії, тому розмовляючи з кореспондентом Російської служби «Голосу Америки» він попросив називати його Серафимом.
Насамперед він зазначив, що політичні ув’язнені в Росії – найнезахищеніші люди. «Під ковзанку репресій потрапляють прості люди. На цій виставці є картини з надією, і глядач розуміє, що є шанс на порятунок, те, що можна щось змінити», – охарактеризував художник загальну атмосферу експозиції в просторі Reforum Space.
За словами Серафима, всі його картини, виставлені в Ужупісі, були написані досить швидко: «Прокидаєшся, читаєш новини та перше, що є на порядку денному – транслюється на полотно».
До речі, для того, щоб полотна пропустила білоруська митниця, організатори «Забороненого мистецтва» скористалися хитрістю, покладеною в основу одного з епізодів популярного в СРСР серіалу «Слідство ведуть ЗнаТоки», коли поверх однієї картини, що представляє цінність, малюється інша, яка не викликає підозр. працівників «відповідальних органів». Звичайно, певний ризик був при цьому. Серафим підкреслює: «Важливо, щоб справжня картина не постраждала і довелося розробити щось середнє між простим і складним. Написання поверхневих картин було теж швидким – день, або два. А під час роботи я дотримувався принципу “візьмемося за руки, друзі” – це надає сили».
Його картина найстрашніша з представлених і називається «Син повернувся». На думку художника, це квінтесенція того жаху, жорстокості та величезної трагедії, в які путінський режим призвів не лише Україну, а й Росію – замість молодого хлопця, який має попереду все життя, залишається безформне місиво.
«Накопичилися не найкращі емоції, які потрібно було виплеснути»
Ще один учасник виставки – Олександр Горохов представився повним ім’ям, а його супутниця назвала лише своє ім’я – Надія. Насамперед вона сказала, що «Заборонене мистецтво» стало для неї своєрідною терапією. «Мені потрібний був вихід, куди б я могла виражати свої емоції та переживання, за рахунок чого я могла б переробляти все те, що в мене в голові. Для мене творчість – варіант впоратися з тим внутрішнім болем, який у нас є. Для мене це спосіб висловити біль через художні роботи», – зізналася вона.
Для Олександра все виявилося прозаїчніше: «Я ще й журналіст, і виявився я тут тому, що продовжувати роботу в Росії було неможливо — це загрожує кримінальними справами – терміном або чимось подібним».
Олександр Горохов прокоментував представлений на виставці триптих «Втомився». Це одна й та сама фігура на різних фонах, у різних ситуаціях. Фігура силовика, який вирішив звести рахунки із життям. Він втомився від роботи, яка вимагає бити людей, від дітей з якими немає часу та бажання грати, від відпустки у строго регламентованих місцях, які вже набридли. Якось уночі я прокинувся від пекучого почуття. Нагромадилися не найкращі емоції, які треба було виплеснути. Таке вже було у 2019 році, я працював кореспондентом із висвітлення всіх московських протестів, я бачив жорстоку поведінку поліції, був на засіданнях судів у кримінальних справах проти протестувальників», – згадує Олександр.
Про свої професійні здібності Горохів відгукується з гумором: «Малювати я ніколи не вмів, і навряд навчуся. Є багато проектів, які хотілося б здійснити, вони спрямовані на фіксацію радянського та пострадянського побуту, що вислизає. Того, чого вже не буде. Але дуже складно знайти на цей час, коли йде війна, і це – величезне навантаження».
Надія зазначила, що у своїх роботах вона використовує фольклорні мотиви, зокрема ті, що пов’язані зі слов’янськими елементами. «Я намагаюся у своїх роботах знаходитися просвіти, і у мене на тлі мороку, розбитих вікон і темряви завжди буде елемент того, на що хочеться сподіватися, що даватиме паростки, які ми може бути ще не бачимо, але настане весна і станеться що- щось хороше», – наголосила художниця.
“Ми думаємо, що без зміни ситуації в Росії не зможе бути гарантована глобальна безпека України”
Член правління міжнародної асоціації «Меморіал» Сергій Кривенко зазначив, що заборонена в Росії організація підключилася до підготовки виставки буквально в останній момент і багато в чому завдяки ініціативі Андрія Пугачова. «У “Меморіалу” традиційно були два напрямки – історико-просвітницький (збір та документалізація свідчень про злочини радянських часів, їх осмислення). А друга частина – правозахисна. У тому числі – надання статусу політичних ув’язнених людям, яких зараз засуджують у Росії за участь у протестних акціях та іншу опозиційну діяльність», – зазначив Кривенко у розмові з кореспондентом Російської служби «Голосу Америки».
Свої враження від виставки у просторі Reforum Space він описав так: «Який час, такі й картини. Саме час настільки шокуючий і неймовірний. Раніше тільки в маренні можна було уявити, щоб на порожньому місці можна було розв’язати повноцінну війну заради якихось незрозумілих ідей та цілей керівництва Росії». І додав: «Це – неймовірний час з погляду мирного сприйняття».
На запитання, чи представляє він, як до цієї виставки можуть поставитися представники української діаспори, Кривенко відповів, що, безумовно, перша допомога має йти Україні, на підтримку ЗСУ, та на мінімізацію тієї шкоди, яку російська армія завдає жителям України. «Але ми як представники громадянського суспільства Росії думаємо і про те, що без зміни ситуації в Росії не зможе бути гарантована глобальна безпека України. Перше завдання – припинити війну, щоб Україна перемогла, вийшла на свої кордони. А друге завдання – забезпечити безпеку України в майбутньому. І вирішення цього завдання пов’язане із зміною ситуації всередині Росії. І це, зокрема, завдання російського громадянського суспільства, яке зараз перебуває під загрозою репресій», – переконаний Сергій Кривенко.
«Військова підтримка України – наш обов’язок і борг»
Підсумувати результати виставки у просторі Reforum Space кореспондент Російської служби «Голосу Америки» попросила керівника незалежного правозахисного проекту «Підтримка політв’язнів. Меморіал» Сергія Давидіса.
«Сама ідея видається абсолютно позитивною, яку неможливо не підтримати. З іншого боку, те, що за межами Росії художники надають підтримку політв’язням усередині країни, демонструє тісний зв’язок між тими, хто в самій Росії піддається репресіям і тими, хто зміг виїхати з Росії і теж підтримує політв’язнів», – наголосив правозахисник. І додав, що вважає ініціативу Андрія Пугачова дуже важливою.
Сама ідея підтримки російських політв’язнів та членів їхніх сімей стала однією з тих ідей, навколо яких вибудовується громадянське суспільство як в еміграції, так і всередині країни. «Зрозуміло, що одним із таких стрижнів є військова підтримка України — це наш моральний та психологічний обов’язок і обов’язок», – вважає Сергій Давівіс.
На думку правозахисника, виставка в центрі Вільнюса – елемент якоїсь конструкції, за якою велике майбутнє в умовах політичних гонінь, що посилюються всередині Росії. «А ця акція – лише невелика цегла, з яких складається будівля протистояння путінізму», – завершив свій коментар Сергій Давидіс.
