Скромна за бюджетом антиутопія «Громадянська війна» (Civil War) приблизно за місяць вийшла на вражаючий рубіж, зібравши у світовому кінотеатральному прокаті понад сто мільйонів доларів. Як вважають експерти, це найбільше творче та комерційне досягнення режисера Алекса Гарланда (Alex Garland) та другий зі зборів фільм для незалежної студії A24.
Як повідомляють кіновидання, у прокаті США фільм Гарланда зібрав понад 65 млн. доларів, а в інших країнах – понад 42 млн. доларів. І це ще не все. Фільм продовжує робити збори, завдяки позитивним відгукам критиків та «сарафанному радіо».
Як повідомив «Форбс» із посиланням на компанію-дистриб'ютора A24, фільм «Громадянська війна» 24 травня буде випущений на дигітальних платформах Prime Video, AppleTV+ та Fandango at Home (відомій як VUDU), а також інших. У Росії фільм отримав назву «Падіння імперії».
Ходіння по муках
Що сприяло несподіваному успіху «Громадянської війни» у США та світі? На думку більшості оглядачів, стрічка вчасно і прицільно відповіла на актуальний суспільний запит, втіливши у форматі жорстокого трилера тривожну фантазію – розпад країни на окремі штати в результаті нової громадянської війни.
За жанром це класичний роуд-муві. У країні, що роздирається міжусобною війною, група журналістів вирушає на мінівен з табличкою «преса» з Нью-Йорка до столичного Вашингтона, щоб взяти інтерв'ю у президента країни. Під час поїздки вони знімають на фото вуличні заворушення в Нью-Йорку, бачать жертв кривавої розправи над мародерами, відвідують табір біженців, натикаються на репортерів-конкурентів, їх самих захоплюють ультраправі націоналісти, і, нарешті, вони виявляються першими журналістами, хто потрапляє до Білого будинок разом із передовими частинами армії сепаратистів.
У центрі сюжету – світило військової фотожурналістики Лі, яку стримано та на півтонах грає Кірстен Данст. Її партнер із ризикованої наміру інтерв'ювати обложеного президента молодший аматор авантюр Джоел (Вагнер Моура). Джоел, який працює на агентство Reuters, багато разів виходив сухим із води.
До бойового прес-квартету, крім них, входять дуже різні люди. Це Семмі (Стівен Маккінлі Хендерсон), колишній ментор Лі – важкий ветеран з «Нью-Йорк таймс», що страждає на задишку, і юна фанатична фотоаматорка Джессі, яка обожнювала Лі, прибула до цих трьох високих професіоналів. Її грає Кейлі Спейні, яка стрімко набирає популярності і зіграла Прісцілу Преслі в нещодавньому байопіку поп-кумира.
Прообразом Лі стала легендарна американська військова фотожурналістка Другої світової війни Лі Міллер. До речі, біографічна ігрова драма про неї під назвою «Лі» (Lee) із Кейт Уінслет у головній ролі вийде на світові екрани у вересні.
Нік Офферман, який зіграв президента, який переживає критичний момент свого правління, рішуче відмілив припущення, що основою характеру його героя покладено колишнього президента Трамп. За його словами, ця думка ніколи не спадала йому на думку. Про це актор сказав в інтерв'ю кіносайту Deadline.
«Фільм ніяк не пов'язаний із сучасною політикою, як у нашій країні, так і за кордоном, – зазначив Офферман. – Це ніби я зіграв бейсболіста, а люди б питали, чи думав у роботі над роллю про свою улюблену команду «Чикаго Кабс», а я б відповідав, що це все просто здорово придумано».
«Портлендські маоїсти»
Багато хто звернув увагу, що Гарланд старанно уникає згадки Демократичної та Республіканської партій і взагалі будь-яких прямих посилань до нинішньої політичної боротьби у США. Знайомлячи глядачів із різними групами, залученими до кривавої усобиці, він не озвучує їхні політичні погляди. Звичайно, з окремих деталей про них можна здогадатися. Так, в одному з найбільш шокуючих епізодів захопленим у полон журналістам влаштовує допит озброєний садист-відморозок, що впивається владою. Чудова, хоч і маленька роль Джессі Племмонса, гідна, мабуть, «Оскара» за кращу роль другого плану. Цей ультранаціоналіст, який смакував убивати мирних жителів, допитується у полонених, хто з якого штату родом, а почувши, що один із репортерів іноземець, тут же пускає в нього кулю.
Схоже, що збройну боротьбу в країні ведуть чотири основні угруповання. Про це говорять по радіо та ТБ. Втім, миттєво згадуються і деякі «портлендські маоїсти», і це натякає на те, що розбрід і хитання досягли критичної точки. Герої фільму, журналісти, опиняться в найгарячішій зоні конфлікту, – між лоялістами, тобто групою штатів, що підкоряються президенту США, і альянсом Каліфорнії і Техасу, що відколовся.
Критики фільму вважають, що його автори припустилися помилки, промовивши про причини збройного конфлікту, що розколов країну. Можна сказати, що цю роботу за них зробив колумніст Нью-Йорк таймс Росс Доутат. У своїй недавній колонці він запропонував кілька можливих причин: поразка у війні з Китаєм, що спричинила економічну кризу, пандемія, яка змусила штати закрити свої кордони, нові технології, такі як «штучний інтелект», та кліматична катастрофа.
У цьому зв'язку аналітики запитують: а яку реакцію викликав би прямий відсилання фільму до реалій сьогоднішнього протистояння двох партій? Френк Баррі, оглядач Bloomberg, вважає, що Гарланда негайно затаврували б упередженого голлівудського ліберала.
«Але замість цього, – розмірковує Баррі, – він (Гарланд) відчиняє двері опонентам Трампа, даючи їм шанс розширити дискусію про політичне насильство і про ті жахливі деструктивні наслідки, які воно може принести тим людям, які вирішуватимуть долю листопадових виборів».
Бюджет «Громадянської війни» у 50 млн доларів вважається сьогодні середнім, але для студії A24 він став найдорожчим. За зборами він поступається лише одному проекту цієї студії – фантасмагоричній комедії «Все скрізь і відразу» (Everything Everywhere All at Once), яка зібрала у національному бокс-офісі 77 млн. доларів, а у світовому прокаті – 140 млн. доларів. Цими феноменальними касовими досягненнями картина Деніела Шайнерта та Дена Квана багато в чому завдячує оскарівському тріумфу, який приніс їм премії у семи номінаціях, у тому числі за найкращий фільм. Чи повторить цей успіх «Громадянська війна»? Сказати важко: «Оскари-2024» нещодавно пройшли, до наступної церемонії ще багато часу, і початковий шоковий ефект від прем'єри може послабшати.
Англійському режисеру, письменнику та кінодраматургу Алексу Гарланду 26 травня виповнюється 54 роки. Популярність йому приніс роман «Пляж», пізніше перетворений на фільм з Леонардо Ді Капріо, а також сценарії, які він писав для Денні Бойла. Його режисерський дебют Ex Machina (2014) приніс йому оскарівську номінацію за найкращий сценарій. Другий його фільм, «Знищення» (Annihilation, 2018) – адаптація роману під тією самою назвою – також виявився успішним. Пізніше він продюсував мінісеріал “Розробники” (Devs) і поставив хорор “Рід чоловічий” (Men).
Сила застереження
Наскільки фантастичним є сценарій фільму Гарланда? Згідно з недавнім опитуванням Rasmussen Reports, 41 відсоток американців вірять, що в найближчі п'ять років у країні може початися друга громадянська війна. Нагадаємо, що Громадянська війна (1861-1865) між Північчю та Півднем завершилася перемогою сіверян і скасуванням рабства.
Стало вже загальним місцем твердження про прірву, що поглиблюється, між двома головними партіями Америки. Опитування Геллапа констатувало зростання розбіжностей між республіканцями та демократами щодо ключового питання контролю за зброєю. Аналогічним чином Америка розколота з питань абортів і ролі федерального уряду. І, звичайно, штурм Капітолію 6 січня 2021 року є недвозначним свідченням того, що реальність може затьмарити будь-яку фантазію.
Джон Блейк, аналітик CNN, опублікував велику статтю, в якій розглянув політичний та культурний контекст, в якому «Громадянська війна» зовсім не існує в гордій самоті. Він наводить список недавніх фільмів-антиутопій, у яких демократія гине під гусеницями танків.
«Немає нічого поганого у трилерах-дистопіях, – зазначає Блейк. – Вони є застереженням і так само старі як Одкровення Іоанна Богослова (Апокаліпсис). Але їхній меседж може бути небезпечнішим за насильство, що показується на екрані: що крах демократії неминучий. Американці ніколи не позбудуться трайбалізму. Опір йому надто слабкий».
Оглядач «Нью-Йорк таймс» Ісмаїл Мухаммад вважає, що недомовленість заважає зрозуміти зміст фільму. Джессі, протеже Лі, згадує подію, яку дівчина називає «Різня Антифи». Але зовсім не зрозуміло, зазначає критик, чи Антифа ріже своїх ворогів, чи її ріжуть вороги.
«Режисер навмисно затуманює політичні та соціальні контури війни, – продовжує Мухаммад. – Виходить, що для Гарланда ідеологічний вимір не такий важливий».
Цікаво, що критик Нью-Йорк таймс проводить паралелі з антивоєнною драмою радянського режисера Елема Клімова «Йди і дивися», знятою сорок років тому.
«Сила «Йди і дивися» полягає в образах, – пише Мухаммад, – які демонструють безправ'я, яке приносить війну, з жорстокою ясністю пророцтва. Десятихвилинна сцена представляє карнавал насильства, яке вчиняють німецькі солдати. Вони заганяють мирних жителів у комору, щоб спалити їх живцем. Гарланд досягає схожого ефекту… Він ніби шепоче глядачеві: таке може статися і тут…».
