Днями у Нью-Йорку пройшла світова прем’єра гостросоціального трилера «Гарний хлопець зі зброєю» (Good Guy with a Gun). Його показали у програмі «виїзної сесії» популярного фестивалю незалежного кіно «Танці з фільмами» (Dances with Films, скорочено DWF). Вже 25 років він щорічно проводиться у Лос-Анджелесі, останніми роками у знаменитому «Китайському театрі» на Голлівудському бульварі. Фестиваль DWF входить до десятки найкращих кінооглядів Північної Америки згідно з опитуванням читачів газети USA Today.
Жанр фільму «Гарний хлопець зі зброєю», знятий режисером Джоном Моссманом (John Mossman), критики визначають як «сільський нуар».
У новій стрічці ми знайомимося з Тессою (Тіффані Бедуелл) та її сином Віллом (Бек Нолан), які з великого міста переїжджають у глуху місцевість, де улюбленим проведенням часу молоді є тусовка на імпровізованому стрільбищі. Тут доблесть людини визначається її вмінням вправно поводитися зі стовбурами і потрапляти у мішені, якими служать порожні банки з-під пива. Чоловік Теси, батько Вілла, намагався завадити злочинцю і був застрелений на вулиці. Глибока моральна травма, пов’язана із застосуванням зброї, продовжує затьмарювати їхнє життя. Вілл і його приятель Джон заводять дружбу зі слизькими типами старших за них і виявляються залучені до підготовки теракту, що, зрозуміло, загрожує їм вкрай неприємними наслідками. Події приймають зловісний оборот.
Як відзначають критики, фільм відкидає примітивну концепцію, що протиставляє «хороших» і «поганих» хлопців (звідси й полемічну назву фільму) і прагне вдивитись у «сіру зону», де характери героїв далеко не однозначні та зіткані з протиріч.
Тессу та Вілла можна вважати метафорою середньої американської родини, яка поступово втрачає віру у майбутнє. Фільм можна віднести до «адреналінового» кіно, де звучать постріли та ллється кров, і в той же час історія головних героїв перейнята сентиментальністю. Адже йдеться про драму неповної сім’ї та труднощі дорослішання підлітка.
Джон Моссман відомий як актор серіалів, продюсер, режисер та сценарист. Він родом із містечка Барабу (штат Вісконсін), відомого своїм цирком та давніми «індіанськими пагорбами». Джон є співзасновником театру «Артистичний дім» у Чикаго та програми підготовки акторів. Він поставив кілька спектаклів, які викликали великий резонанс у театральній спільноті Чикаго. Викладає театральну режисуру в Колумбія-коледжі та кіношколі Харолда Раміса. Його документальне кінодослідження “Немає такої речі як божевілля” (There’s No Such Thing As Crazy) про проблеми психіки у підлітків отримало низку нагород. Попередній його режисерський фільм, хорор-трилер “На поминках” (Into the Wake), був удостоєний премії Industry Choice.
Режисер Джон Моссман відповів на сервіс Zoom на запитання кореспондента Російської служби «Голосу Америки».
Олег Сулькін: Як я розумію, ваше ставлення до зброї змінювалося з роками. Що спонукало вас зробити цю тему ключовою для нового фільму?
Джон Моссман: Ви питаєте про ставлення до зброї? Під час зйомок багато моїх колег по знімальній групі охоче розповідали мені, як вони ставляться до зброї, як на них самих вплинула, наприклад, купівля першого пістолета або рушниці. І я зрозумів, що з цією темою потрапив у крапку. Вона всіх жваво цікавить. Я виріс у невеликому містечку, де кожен мешканець мав рушницю. Дехто мав і пістолети 22 калібру, але це більшості здавалося дивним. Жодної пристрасті до автоматичної зброї не спостерігалося. Потрібно було пройти курси безпечного поводження зі зброєю, які проводила Національна стрілецька асоціація (NRA). Пам’ятаю, я відвідував такі курси у підвалі церкви, що саме собою дуже виразно.
О.С.: Місцевість, яку ви показуєте, досить похмура. Обшарпані будинки, глухі путівці, занедбані будови та пустирі. Чи немає тут якогось зв’язку з любов’ю жителів до зброї?
Д.М.: Ми спеціально обрали такі ландшафти. Вони символізують те, що повна зайнятість та гідний рівень життя залишилися в минулому, а зараз стало дуже багато безробітних, які знаходять втіху в наркотиках, алкоголі та тусовці на стрільбищі. Все це досить типово для штатів «іржавого поясу» (частина Середнього Заходу та Сходу США, які з 70-х років минулого століття переживають затяжну кризу, пов’язану з постіндустріальною революцією. – О.С.). Люди втрачають реальні життєві орієнтири, і звідси зростає культ зброї. Безпорадність та страх змушують поклонятися зброї. Звичайні люди купують стовбури, багато стовбурів, багато в чому через побоювання, що уряд конфіскує їх як міру боротьби з нескінченною низкою масових вбивств. Це все схоже на божевілля.
О.С.: Багато хто вважає ситуацію порочним колом, яке дуже складно розірвати. Ви, напевно, знаєте цитату з Чехова: «Якщо в першому акті п’єси на стіні висить рушниця, то вона обов’язково вистрілить».
Д.М.: Так звичайно! Але на відміну від театру, де це спосіб підтримувати драматичний драйв вистави, насправді накопичення гігантських запасів стволів звичайними людьми створює у суспільстві величезну психологічну напругу. Зброя легко доступна, і не дивно, що стрілянина відбувається в країні щодня.
О.С.: Ви безпосередньо пов’язуєте у фільмі «культуру зброї» із домашнім тероризмом. Ваших юних героїв залучають до змови для організації вибуху. Це нагадало мені страшний теракт середини 90-х – підрив адміністративної будівлі в Оклахома-Сіті, здійсненої двома молодими білими американцями вкрай правих поглядів. Вони, як і ваші герої, закуповували компоненти потужного вибухового пристрою у звичайних супермаркетах.
Д.М.: Задля справедливості згадаю, що теракти з вибухами відбувалися не тільки вкрай правими, а й вкрай лівими активістами. Причому вже досить давно, починаючи з кінця 60-х, що пов’язано з масовими протестами проти війни у В’єтнамі. Так що передісторія домашнього терору в нашій країні, на жаль, багата. Звичайно, теракт 11 вересня 2001 продемонстрував реальну загрозу ісламського тероризму. Але те, що відбувається зараз, підтверджує думку, що домашній тероризм більш небезпечний, ніж міжнародний. З’являються «маньчжурські кандидати», яким так промивають мізки, що готові піти на будь-який злочин. Розмовляючи в соцмережах із прихильниками зброї, я поставив якось одному з них запитання: навіщо вам для полювання скорострільна автоматична зброя? На що я отримав багатозначну відповідь: а хто вам сказав, що воно для полювання? Ви знаєте, мені дуже подобається стріляти з базуки. Але чи хочу я володіти базукою? Ні, чорт забирай, не хочу. Коли я ставлю в четрумах цим хлопцям питання «а навіщо вам така потужна зброя», зазвичай запанує радіомовчання.
О.С.: Зрозуміло чому. Тут пряма ниточка йде до подій 6 січня, чи не так?
Д.М.: Абсолютно! Я багато про це думав. І коли відбулася inaugurrection (з’єднання двох англійських слів – «інавгурація» та «повстання» – Г. А.) на Капітолії 6 січня 2021 року, всі ниточки з’єдналися. Меншість те, що трапилося, сподобалося, але більшість американців, включаючи мене, жахнулася. Тоді, гарячим слідом події, я сів і за три дні закінчив сценарій цього фільму. Розіслав його потенційним інвесторам, отримав схвалення і машина закрутилася.
О.С.: Хочу запитати вас про Національну стрілецьку асоціацію (NRA). Вони, як і раніше, активні, у них багато прихильників. Опоненти продовжують звинувачувати асоціацію, і в її обличчі потужне лобі зброї, у щоденних масових стрілянинах, які затьмарюють життя американцям. Ви погоджуєтесь з критикою на адресу NRA?
Д.М.: Вони всіляко ухиляються від будь-якої відповідальності. Це їхня багаторічна тактика. Згадую, як у 1995 році обурений реакцією керівництва NRA на теракт в Оклахома-Сіті президент Джордж Буш-старший порвав свій членський квиток NRA. У фандрейзинговому листі та в заявах для преси лідери асоціації тоді порівняли агентів ФБР, які в 1993 році атакували ранчо релігійної секти в Уейко, із «озброєними терористами-ніндзя». Багато американців вважають, що асоціація тією чи іншою мірою відповідальна за багато інцидентів із застосуванням вогнепальної зброї. У будь-якому випадку їхня позиція, на мій погляд, погана.
О.С.: Як би ви охарактеризували свою позицію щодо зброї сьогодні?
Д.М.: Гадаю, я ліберал, але мої погляди співзвучні з поглядами республіканців 70-х років. Можна сказати, що я дотримуюсь 50-ярдової лінії (в американському футболі це середина поля, розташована за 50 ярдів від будь-якої лінії воріт – О.С). Я виступаю за заборону окремих типів зброї, за посилення заходів перевірки біографії покупців. Мене вважають супротивником зброї, але це не так. Я обожнюю стрілянину по цілях, отримую від цього величезне задоволення.
О.С.: Все описане у фільмі взято із життя? Ваша особиста історія також знайшла відображення?
Д.М.: Майже все. Це шматочки різних історій. І головна з них – історія Вілла, який виявляється залученим до небезпечних справ білих супрематистів. У мене також був у молодості досвід спілкування з правими екстремістами. Це було у Шотландії, в одному барі. Мене не залишало почуття небезпеки. Вони пили, говорили тости, відпускали расистські жарти, лізли в бійку і наполягали на тому, щоб я пишався тим, що я – WASP (білий протестант англосаксонів). Я не знаю, як я звідти ноги забрав.
О.С.: Іноді такий тип людей називають ріденьками. Ви комфортно почуваєтесь, коли при вас вживають це слово?
Д.М.: Ви знаєте, в якомусь сенсі я теж ріденька, щоправда, урбанізована. Я люблю картаті сорочки та ковбойські чоботи. Між городянами та «сільщиною» завжди була конкуренція, завжди була заздрість. Ти від’їжджаєш на 50 миль на південь від Чикаго, і вже розрізняєш невеликий акцент. Я виріс у Вісконсіні, і для мешканців глибинки там навіть вигадали образливе слівце. Місцеві жителі побоюються великих міст, вважаючи, що там небезпечно жити: ти живеш у Чикаго, там можуть убити… Слухайте, я живу в Чикаго більшу частину життя. Це чудове місце для життя.
О.С.: Не можу не запитати вашу думку щодо заходів безпеки на знімальному майданчику. Йдеться про трагічний інцидент у Нью-Мексико, коли актор Алек Болдуін вистрілив у жінку-оператора з пістолета, зарядженого помилково бойовими кулями, і вбив її. Поділіться вашим досвідом.
Д.М.: Спочатку ми хотіли на зйомках стріляти неодруженими патронами. Але страхова компанія сказала “ні”. Стрілянина холостими дуже небезпечна. Був випадок у 80-ті роки, коли один актор, дуріючи на зйомках, приставив до скроні пістолет і спустив курок. Так він позбавив себе життя. Після того випадку було ще багато таких інцидентів.
