Кримінальний трилер “Святих немає” (There Are no Saints), що російською перекладають і як “Святим тут не місце”, вийшов на екрани США.
Можна вважати рекордом ті десять років, що брутальний і амбітний бойовик з Тімом Ротом і Роном Перлманом пролежав на голлівудській полиці, чекаючи на дистриб’ютора цього фільму, який, очевидно, не вписується в стандарти мейнстриму.
Всій цій історії надає значущості та пікантності те, що сценарій фільму «Святих немає» був написаний нині 75-річним Полом Шредером, сценаристом таких видатних фільмів Мартіна Скорсезе, як «Таксист», «Скажений бик», «Остання спокуса Христа», номінантом на «Оскара» за «Щоденник пастиря», та видатним теоретиком кіно.
Мексиканський режисер Альфонсо Пінеда Ульоа, який багато працював на ТБ, поки що не може похвалитися будь-якими регаліями. Але він впевнений в одному: те, що Пол Шредер десять років тому вибрав його як постановник сценарію «Святих немає» – великий успіх і подарунок долі.
Преса повідомила, що восени Полу Шредеру на Венеціанському кінофестивалі буде вручено почесний приз «Золотий Лев». Так буде відзначено його внесок у світове кіномистецтво. Директор фестивалю Альберто Барбера назвав Шредера “ключовою фігурою Нового Голлівуду”.
Як відзначають критики, сценарій «Святих немає» в його екранному втіленні насичений натуралістичним насильством, яке вразливому глядачеві може видатися надмірним. Колишній найманий убивця Нето (актор Хосе Марія Яспік) на прізвисько Єзуїт (так спочатку називався фільм), вийшовши з в’язниці, має намір розпочати нове життя. Але йому не вдається залишити за гріхами минулого: Нето переслідують і правоохоронці, і наркомафія. Йому доводиться знову братися за зброю, коли бандити під проводом лютого боса наркокартеля (Рон Перлман) викрадають його маленького сина.
«Нью-Йорк Таймс», розповівши цю незвичайну для Голлівуду історію багаторічної консервації цього фільму, виносить свій вердикт: «це і не колосальна аварія, і не незрозумілий шедевр, а скоріше прямолінійний трилер про квест, що повністю обчислюється, з метою помсти».
«Шредер написав гарний сценарій, який став для мене платформою для дослідження важливих тем, – йдеться у заяві режисера Ульоа. – Одна з найгостріших тем – взаємини між релігією та правосуддям. Наприклад, наскільки справедливий сьогодні біблійний принцип “око за око”? Наскільки доречно сповідувати стародавні цінності, що ґрунтуються на протиборстві Добра і Зла?.. У людській душі є темні закутки, і іноді нам подобається обживати їх, забуваючи про совісті та співчуття».
Кореспондент Російської служби «Голосу Америки» поговорив із режиссером Альфонсо Пінеда Ульоа з Zoom.
Олег Сулькін: Є російське прислів’я: «Старий кінь борозни не псує». Чи можна участь Пола Шредера у цьому проекті охарактеризувати таким твердженням?
Альфонсо Пінеда Ульоа: У Мексиці і, здається, в Америці говорять так: “Старий пес, молодий мисливець”, що можна і перевернути для нашого випадку – “Старий мисливець, молодий пес”. Я був щасливий працювати з Полом, і, звичайно, дуже хвилювався. Він відібрав мене із запропонованих йому продюсерами кількох мексиканських режисерів. Не забути кількох зустрічей із Полом, на яких ми обговорювали різні сторони сценарію. Він розповідав мені, що для нього важливо, а що другорядне, а я пропонував шляхи для візуальних рішень. Якщо буває ідеальний ментор, то він, Пол. І я тріумфував, коли він, подивившись остаточну версію, сказав, що йому сподобалося. Це було надзвичайно важливо для мене, адже фільм вийшов жорстким, шорстким і, як би це сказати, не дуже елегантним. Така молода мексиканська режисура.
О.С.: Відомо, що рівень насильства та злочинності у Мексиці дуже високий. Жорсткість та шорсткість фільму є відображенням реальності?
О.У.: Звичайно, реальність багато диктує. Потрібно створювати уявну історію максимально правдиво та відчутно правдиво передавати відчуття провини та психічної травми. Тим більше, коли наш герой – кілер – порушує моральний кодекс і змушений за це платити.
О.С.: Коли ви обговорювали з Полом Шредером сценарій, чи торкалися ви ступеня натуралістичності у показі жорстокості та тортур? У вашому фільмі графічність цих сцен може викликати в деяких глядачів збентеження та відчуження.
О.У.: Це свідоме рішення. Єдине, що нас у цьому плані турбувало, це бажана швидкість зміни кадрів із графічними деталями. Ми як хірурги: швидко зробили операцію та вмили руки. Головна характеристика Нето – він швидко приймає рішення та швидко їх здійснює. Він має бути гранично жорстоким, інакше в цьому світі йому не вижити. Ти переїжджаєш кордон між США та Мексикою, і всі напрацьовані звички та вистави можеш викинути у вікно. Це інша реальність, де правлять не закони, а ватажки наркокартелів.
О.С.: Жанровий канон екзистенційного трилера майже завжди висуває на перший план героя-одинака, який кидає виклик усьому світу. Глядач за визначенням покликаний співпереживати такого героя. Чому це відбувається? Як працює жанрова формула?
О.У.: У нашому випадку ми не надавали великого значення дотримання формули. Нето трощить ворогів, порушуючи правила, у тому числі й закони кримінальної спільноти. Він амбівалентний, брутальний і не напрошується на компліменти. Якщо ж говорити про кореляцію з реальністю, то про неї можна забути – адже для нас документальність не така важлива, як магія характеру «падшого ангела». Обставини, в яких він виявляється, звичайно, важливі, адже вони сильно відрізнялися б, якби його кривава епопея відбувалася в Америці або, скажімо, в Канаді. У Мексиці діє один негласний закон: кожний за себе.
О.С.: Розкажіть трохи про зйомки та кастинг. Як вам вдалося зацікавити таких затребуваних акторів, як Тім Рот та Рон Перлман?
О.У.: Спочатку ми вибрали актора на головну роль Нето. Хосе Марія Яспік відомий за серіалом “Нарко”. Потім Пас Вега, яка грає його дружину, напоумила нас запропонувати роль адвоката Тіму Роту. Потім ми зв’язалися з Роном Перлманом. Обидва вони, і Тім, і Рон дуже люблять Мексику та мексиканське кіно. Тім нещодавно зіграв у «Заході» Мішеля Франка, дія якого відбувається в Акапулько. А Рон дуже давно улюблений актор Гільєрмо дель Торо. Якось усе само собою склалося. Зняли ми фільм досить швидко – за шість тижнів.
О.С.: Ви згадали Гільєрмо дель Торо. Він разом із Алехандро Гонсалесом Іньярріту та Альфонсо Куароном складає блискучу тріаду сучасних мексиканських режисерів, визнану у всьому світі. Що сприяло, на вашу думку, їхньому феноменальному успіху? І як ви позиціонуєте себе самого – як представника нового покоління мексиканської школи кіно?
О.У.: Кожен із цієї трійки має свій спосіб кінооповідання. Я не став би говорити про школу. Вони всі дуже різні. Але сьогодні правила гри змінюються. Дедалі більше фільмів виходять одразу на стрімінгових платформах, минаючи звичний формат фестивальних показів та кінопрем’єр у кінотеатрах. Стрімінг спрямовано різні сегменти аудиторії. Ти вибираєш фільми як книги в бібліотеці, за інтересами та жанровими уподобаннями. Мені здається, що ми на порозі важливих змін у кінопроцесі.
О.С.: Поговоримо про жанрові переваги. Мені здається, ваш фільм націлений на любителів жорстких похмурих трилерів. Ви згодні?
О.У.: Я не думаю, що треба заганяти фільм у якусь одну нішу. У моїх дитинстві та юності, які припали на 90-ті роки, я полюбив
фільми 70-х із їхніми амбівалентними героями, «добрими поганими хлопцями». То були класичні антигерої. Вони і сьогодні знову затребувані, що, звісно, розширює аудиторію глядачів. Наш Нет у цьому сенсі близький родич героям 70-80-х. Потрібно мати особливі якості, щоб пройти всі кола пекла і зберегти людську гідність і віру в середовищі, в якому життя людини не коштує і п’ятицентовика. Ми намагалися зробити нашого героя схожим на Джона Вейна. Він так само мовчазний, так само стоїчно переносить біди та випробування. Я тримав у пам’яті свого дідуся, який багато чого побачив у своєму житті.
О.С.: Кола пекла ми нещодавно бачили в антиутопії Мішеля Франка «Новий порядок», де влада безжально розправляється з людьми. У тій картині є пряме посилання до життя в тоталітарному суспільстві. У вас, як на мене, більш відчутна жанрова природа видовища. Ми бачимо на екрані жахи і, звичайно, не можемо не реагувати на них, одночасно усвідомлюючи, що це все вигадано, вигадано і взагалі є розвагою. Ви погоджуєтесь з такою оцінкою?
О.У: Загалом, вірно. Я тільки хочу наголосити, що намагався уникнути канонів «експлуатаційного кіно», які передбачають цинічне і не обумовлене сюжетом милування насильством, сексом, наркотиками. Мені здається, мій фільм доречно порівнювати із саспенс-трилером «Кривавий алмаз» із Леонардо Ді Капріо (фільм режисера Едварда Цвіка 2006 року). Там є кадри, від яких мені стає погано, скажімо, насильство з боку зовсім юних солдатів, практично дітей, які воюють в армії бунтівників. Там дія відбувається в Африці, і екзотичний локейшн ніби дозволяє більш відвертий показ того, що було б неприйнятним на інших територіях.
О.С.: Традиційне питання щодо планів на майбутнє.
О.У.: Я працюю із двома проектами. Один – щось близьке до фільму «Святих немає», екранізація роману у стилі «нуар» 50-х. І другий – занурення у культуру підпільних мотогонок.
