Минулими вихідними в Нью-Йорку в 31-й раз пройшов найбільший світовий ярмарок ар-брюта та мистецтва аутсайдерів, художників-маргіналів та самоучок Outsider Art Fair. Цього року на виставці було понад 60 учасників-павільйонів із 8 країн та 28 міст, десятки легенд мистецтва аутсайдерів – і вся арт-публіка Нью-Йорка, яка традиційно захоплюється неінституціалізованими художниками, захопленими в чіпкі обійми галерейного бізнесу вже часто після смерті.
За чотири дні виставки можна було як пригорнутися до стовпів ар-брюта – подивитися на маленьких сміливих дівчаток Генрі Дарджеращо так і не дізнався, що він великий художник, зворушливих страшненьких звірів Білла Трейлора та тунельні фантазії Мартіна Раміреза – так і просто поринути у фантастичний, часто незатишний світ справжніх художників, що задає некомфортні питання. Мова про людей, які творять тому, що не можуть цим не займатися, а не тому, що непогано було б потрапити до престижної галереї певного куратора, виставитися в потрібному місці, випити з правильними людьми, якось пролізти в бієнале – загалом. , підтримувати правильне соціальне життя сучасного художника, який намагається пролізти в вушко голки арт-інституцій. А ще про тих, для кого творчість – єдине віконце у світ, яке виявилося непідйомним і неможливим для сприйняття та існування в його тісних рамках: мова про людей з ментальними розладами.
Останнім часом комерціалізація ар-брюта зростає – картини аутсайдерів можуть дозволити лише найбагатші колекціонери. Чому це мистецтво стає ринковим, адже митці, яких воно популяризує, ніколи не прагнули монетизувати свій арт? Більше того – багато з них і мистецтвом свою творчість не вважали – тому і здобули визнання тільки після смерті. Можливо, тому майже кожна історія такого художника трагічна вже від початку.
Нав’язливі мотиви гранично деталізованих НЛО, що викрадають людей і корів, дивні дерев’яні ляльки з американського Півдня, картини-схеми, картини-тексти, картини-піктограми, босховські істоти, напівзвірі-напівмеханізми, біографія Елвіса Преслі у вигляді гігантських картин – як це взагалі? Як чудову кунсткамеру чи як похід до музею сучасного мистецтва? Ми спробуємо пояснити, як ставитися до мистецтва аутсайдерів та як дивитися на нього під правильним кутом.
Що таке мистецтво аутсайдерів та чому це важливо?
Термін «мистецтво аутсайдерів» використав уперше у 1972 році арт-критик Роджер Кардиналале взагалі це англомовний аналог слова «ар-брют», яким описувалися роботи таких художників, як Жан Дюбюффе – сам він, нехай і дружив із сюрреалістами та навчався живопису, надихався саме ар-брютом: творчістю душевнохворих, дитячими малюнками, спонтанною творчістю. Саме він почав збирати, можливо, першу у світі колекцію мистецтва ар-брют у 1948 році. Тоді цим словом називали мистецтво, що існує поза офіційною культурою. І це не тільки люди, що перебувають у психіатричних клініках (хоча і до них на той час була пильна увага – того ж Дюбюффе надихнула монографія «Живопис душевнохворих» 1922 року), а й самітники, художники-візіонери – ті, хто усвідомлено през комерціалізацію творчості і віддали від суспільства, продовжуючи творити для вищих сфер.
Але й раніше інтерес до такого мистецтва існував. Наприклад, його досліджувала мюнхенська арт-група експресіоністів Der Blaue Reiter (Синій вершник), заснована Василем Кандінським та Францом Марком. Художники думали про те, як позбутися кліше академічного живопису – і закономірно почали досліджувати творчість дітей, душевнохворих, селян. У 1912 році «Синій вершник» видав альманах подібних робіт.
Паралельно у Німеччині спостерігався і клінічний інтерес до творчості людей, які перебувають у ментальних інституціях. Дослідженням девіантної креативності займалися Ганц Принцхорн (автор вищезгаданої монографії) та доктор Вальтер Моргенталер, який написав історичну книгу «Психіатричний пацієнт як художник», присвячену Адольфу Вельфлі – великому художнику-аутсайдеру, який практично не залишав меж клініки. Вельфлі малював, щоб заспокоїтись – але заспокоїтися в принципі не міг. Тому йому вдалося створити більше 25 тисяч малюнків, 1600 ілюстрацій, 1500 колажів та кілька графічних музичних творів, які через кілька десятиліть вдалося втілити в оркестровці – вийшло урочисто та незатишно; можливо, це найнекомфортніша музика у світі.
Мистецтвом аутсайдерів надихалися провідні майстри світу – не лише Дюбюффе, а й Пікассо, Далі, Дюшан, дадаїсти, кубісти та сюрреалісти. Більш-менш систематизувати його було непросто – це і ар-брют, і фолк-арт (його ж у Європі називали «селянське мистецтво» – більш декоративне, пов’язане з міфологією та народними мотивами), візіонерське мистецтво (у Балтіморі, штат Меріленд, є цілий окремий музей візіонерського мистецтва, відкритий 1995 року), наївне мистецтво.
Проте, з 90-х – багато в чому завдяки ярмарку Outsider Art Fair та появі перших арт-журналів, присвячених цьому феномену, ар-брют став комерціалізуватися та систематизуватися. Ним зацікавилися критики, з’явилися інші ярмарки, почали виникати спеціалізовані галереї та музеї. Про цих художників почали знімати фільми – In the Realms Of The Unreal про Генрі ДарджереThe Electrical Life Of Louis Wain про Луїсі Уейне, який малював котиків, поки в нього прогресувала шизофренія – її розвиток можна простежити по поступовій зміні котиків та перетворенню їх на сяючі фрактали. У МоМА у Нью-Йорку проходить велика виставка художника-самоучки Джозефа Йоакума під назвою «Що я бачив» – Джозеф все життя малював пейзажі місць, де побував, проте вони не схожі на одне місце з тих, що бачили звичайні люди. У Нью-Йорку ж із 1961 року існує музей, присвячений «народній творчості» – Folk Art Museum. Нехай часом він і виставляє зворушливі народні квілти, загалом це один із найкращих у світі музеїв аутсайдер-арту. Саме в ньому проходили величезні виставки Морріса Хіршфілда та Генрі Дарджера – основний архів останнього також зберігається у цьому музеї.
Останні 20-30 років творчість художників-маргіналів – величезний сегмент арт-ринку. Жоден великий захід в арт-світі не проходить без представників ар-брюта – від Венеціанської Бієнале до виставок, що щорічно змінюються, в музеях сучасного мистецтва у провідних містах світу. І дозволити собі це мистецтво можуть далеко не всі – наприклад, у 2020 році на аукціоні Christie’s картини художника-самоучки Білла Трейлора знову побили рекорди – роботу під умовною назвою «Людина і чорний собака» було продано за $507 000 – черговий світовий аукціонний рекорд художника, який помер за 70 років до свого трагічно запізнілого тріумфу.
На кого варто звернути увагу?
У мистецтві аутсайдерів є свій «пантеон» улюблених та шанованих митців – однак кожен дослідник подібної творчості наполягатиме на власній ієрархії. Тому ми коротко розповімо вам про тих, чиї імена у будь-якому випадку важливо знати.
Генрі Дарджер (1892-1973). Великий американський письменник і художник, який так і не дізнався про себе. Прожив трагічне життя – дитинство у притулку, юність в інтернаті для розумово відсталих (звідки він кілька разів намагався втекти – цей досвід він багаторазово відображав у своїй творчості), робота санітаром у лікарні протягом 50 років. Ні друзів, ні сім’ї він не мав. Він чув голоси, вів затворницьке життя, жив на допомогу, помер у будинку для літніх людей, куди його здали сусіди. Після його смерті виявилося, що все життя Генрі писав книгу-колаж, щось на кшталт гігантського багатотомника арт-коміксів – Story of the Vivian Girls, What is known as the Realms of the Unreal, of the Glandeco-Angelinnian War Storm, Caused by the Child Slave Rebellion – “Історія дівчаток Вівіан в країні, відомої як царство Нереального, або Гландеко-Ангелініанська Війна, викликана повстанням дітей-рабів”. У книзі – 15 тисяч сторінок. Кожна – величезний краєвид-колаж, часто з батальними сценами (дуже жорстокими). Книга розповідає про маленьких дівчаток на дальній планеті, що повстали проти злісних мучителів. Дівчаток ловлять і катують солдати, дивитись на це важко, дівчата-воїни часто оголені, але статеві органи у них, як у хлопчиків – це тому, що Дарджер ніколи не бачив оголених дівчаток і не знав, чим вони відрізняються від хлопчиків. Нічого еротичного в цих роботах, втім, ні – судячи з тексту, Дарджер просто хотів підкреслити, наскільки невинні та чисті дівчатка.
Книгу виявив у підвалі власник будинку, в якому митець жив до будинку для людей похилого віку. Викинути її він не міг, рука не підвелася. Він спробував поговорити про неї з художником, але той наказав усе викинути. Однак домовласник, сам фотограф і творча людина опублікував частину робіт – після цього до Дарджера прийшла світова слава. Дарджер уже помер. Дослідники його творчості вважають, що митець страждав на ПТСР після життя у притулку – тому й придумав собі дівчаток-захисниць. За кількістю персонажів та складністю сюжету його книгу порівнюють з «Грою престолів» та «Хроніками Нарнії».
Білл Трейлор (прибл. 1853-1949). Чорношкірий художник-самоучка, що народився ще в епоху рабства в США, вважається титаном американського фолк-арту. Нині його дивні, вицвілі картини з людьми та звірами оцінюються у сотні тисяч доларів. Художник був змушений важко працювати на полях та фабриках, а за часів Великої Депресії був бездомним, спав на картонках та жив на допомогу. На щастя, Трейлор прожив 95 років і зумів застати світанку своєї слави, незважаючи на те, що малювати почав за кілька років до смерті – до його робіт миттєво виник інтерес. Але реальний успіх до нього прийшов після смерті. Цікаво, що один із ранніх фільмів Спілберга, «Кольори лілові полів» (The Color Purple), знятий за книгою Еліс Уокер про бідну чорношкіру дівчину з Джорджії (її зіграла молода Вупі Голдберг) і номінований на цілий розсип «Оскарів» – кос Трейлором і зі скандальним продажем картини за півмільйона доларів. Ця картина із собачкою була колись подарована Стівеном Спілбергом авторці книги, за якою він і вирішив знімати фільм.
Найважливіше у роботах Трейлора – незважаючи на їхню наївність – те, як вони відображають його реальний досвід і пам’ять: це проекції його найважчого життєвого шляху та важлива частина глобального загальноамериканського дискурсу про руйнівну та моторошну роль рабства у формуванні…
