“Щоб побачити, потрібен час” (To See Takes Time). Так називається виставка графічних серій легендарної американської художниці Джорджії О’Кіфф. Вона відкривається 9 квітня у Музеї сучасного мистецтва (MoMA) у Нью-Йорку. Експерти вважають цю експозицію значною подією у культурному житті мегаполісу. Востаннє персональна виставка О’Кіфф проходила у стінах MoMA у 1946 році. І це перша виставка, присвячена серіям малюнків на папері.
Усього на виставці демонструються близько 120 робіт, виконаних на різних типах паперу вугіллям, графітом, аквареллю та пастеллю. Стилістичний спектр надзвичайно широкий: від натуралістичних студій до чистої абстракції. Деякі з аркушів були свого роду підготовчими начерками до мальовничих робіт. Але багато хто з них існує у вигляді незалежних серій. Частина з них вперше зустрілися саме на цій виставці.
«Виставлені разом ці серії наочно демонструють напружений креативний процес художниці, – сказала на прес-прев’ю куратор виставки Саманта Фрідман. – Ми бачимо результати її пошуку, зокрема й ретельний вибір матеріалів та паперу».
Абстракція та реалізм
У листі другові, датованому 1915 роком, О’Кіфф пише: “У тебе колись виникало бажання висловитися і відчуття, що цілої стіни не вистачить для цього, а потім ти сідаєш на підлогу і намагаєшся всі ці відчуття передати на аркуші паперу за допомогою вугілля?»
На думку куратора, Джорджія О’Кіфф є «широко відомою, але мало вивченою художницею». І ця виставка дозволяє відвідувачеві проникнути у творчу лабораторію майстра та наблизитися до розуміння її ідей та мотивацій.
Давно вкоренилося стереотипне уявлення про Джорджію О’Кіфф як про автора великоформатних метафізичних натюрмортів із квітами та черепами тварин. Показана на виставці графіка свідчить, як зазначила куратор, про набагато ширше та різноманітніше поле її творчого пошуку, важливою частиною якого, окрім органічних та біоморфних форм, були абстракція та портрети. Вона використовувала такі ефектні, але примхливі матеріал, як вугілля, і любила експериментувати з аквареллю.
Як пояснила куратор, роботи представлені у хронологічному порядку та охоплюють п’ять десятиліть кар’єри художниці. Особливий акцент робиться на 1915-1918 голах, які вважаються періодом творчого піку Джорджії О’Кіфф.
Можливість побачити серії «наскрізь», а не окремі їх складові, мимоволі змушує задуматися про глибокі творчі імпульси, які змушують художницю обирати той чи інший стиль. Деякі серії віддають данину абстрактному експресіонізму, інші зберігають прихильність до традиційного фігуративізму.
Три малюнки, що збереглися, на папері з серії 1916 року вперше «зустрілися» за роки свого існування. Перший, «Сині лінії», зробив вугіллям, другий, «Чорні лінії», зроблений чорною аквареллю, і, нарешті, третій, «Сині лінії X», синьою аквареллю та олівцем.
На думку Фрідман, це найрадикальніша серія у творчій спадщині художниці, яка тут використовувала мінімалістську мову.
Показово, що у центрі експозиції відвідувач побачить графічну серію «Вечірня зірка». У 1917 році художниця зняла захід сонця в Техасі на восьми аркушах. Відчутно обережний рух у бік фігуративізму, за збереження умовності концепції. А поводження з кольором близьке до бачення одного з основоположників абстрактного експресіонізму Марка Ротка.
Водночас, відповідаючи на запитання кореспондента Російської служби «Голосу Америки» про природу бачення художниці, Саманта Фрідман не погодилася з тезою про дуалістичність її стилістики.
«Вона була дуже цільною натурою, – сказала куратор, – і у її виборі способів репрезентації не було раціональної усвідомленості. Вона наслідувала свою інтуїцію, і абстракція була для неї такою ж інформативною, як і реалізм. Вона любила повторювати, що потрібно довго і багато разів дивитися на об’єкт, чи то пагорб, річка, букет квітів чи людина. Звідси й назва виставки».
На окремому стенді зібрані матеріали, з якими працювала майстер, включаючи олівці, вугільні стрижні, пастельні олівці, акварельні фарби, пензлі. Все акуратно розкладено, ніякого художнього безладдя, що іноді трапляється з геніями. О’Кіфф відрізнялася перфекціонізмом, і її любов до порядку та педантизм помітні в цій частині виставки.
«Як художниця, вона надзвичайно уважна до вибору певного типу паперу, – зауважила Фрідман. – Нічого випадкового у цьому виборі немає».
Земля в ілюмінаторі
Джорджія О’Кіфф народилася 1887 року в містечку Сан-Прейрі, штат Вісконсін. Батьки її – фермери угорсько-ірландського походження. Жила у Вірджинії, навчалася у Чикаго та Нью-Йорку. У 1908 році в Нью-Йорку познайомилася з фотографом і галеристом Альфредом Стігліцем, з яким пізніше одружилася. Стігліц став ключовою фігурою пікторіалізму, який зблизив фотомистецтво з живописом. Він зробив близько 300 фотографій О’Кіфф.
Вона працювала ілюстратором, викладала у Вірджинії, Техасі та Південній Кароліні. З 1923 року за підтримки Стігліца почали активно виставлятися і здобула популярність. У 1929 році О’Кіфф переїхала до штату Нью-Мексико, зачарована краєвидами пустелі. У 1943 відбулася ретроспектива її робіт в Інституті мистецтв Чикаго, в 1946 – в MoMA.
У 1959 році О’Кіфф вирушила до тримісячної навколосвітньої подорожі. Під час численних авіаперельотів, дивлячись у ілюмінатор, вона робила замальовки ландшафтів. Для цього вона використовувала блокноти, які безкоштовно надають постояльцям готелі. Ці начерки вона використовувала для створення графічних аркушів та мальовничих робіт.
Оглядова виставка О’Кіфф у Музеї американського мистецтва Вітні у 1972 році знову пожвавила інтерес до неї у нового покоління поціновувачів. Останніми роками у неї погіршився зір. Вона зайнялася керамікою та написала автобіографію. Померла 1986 року в Санта-Фе у віці 98 років. Там у 2001 році було відкрито її музей.
Куратору та її колегам у MoMA довелося чимало попрацювати, щоб отримати роботи у 85 музеїв, галерей та приватних зборів.
«Якби не співпраця з музеєм О’Кіфф у Санта-Фе, то цієї виставки не було б», – зазначила Саманта Фрідман.
Виставка закриється 12 серпня 2023 р.
