У Нью-Йорку завершився 60-й міжнародний кінофестиваль, який традиційно організовує Кінотовариство Лінкольн-центру (скорочено NYFF-60).
Нью-Йоркський фестиваль неконкурсний, без журі та премій. Ігрові, документальні та короткометражні фільми показувалися у кількох секціях. Перегляди та зустрічі творців фільмів із глядачами проходили не лише у Лінкольн-центрі, а й у кіноконцертних залах усіх п’яти боронь Нью-Йорка. На обговорювані фільми квитки були розпродані миттєво.
Вперше за останні два роки покази йшли наживо, а від гібридного варіанту, що включає стрімінг, організатори огляду відмовилися, йдучи в цьому за фестивалями в Канні, Венеції та Торонто. З ковидних пересторог залишилися маски, які глядачі не повинні знімати під час переглядів.
“Давай, дитинко, задай їм!”
У списку фестивальних фаворитів, як критики, так і публіки, опинився фільм-викриття “Вона сказала” (She Said) – справжня історія падіння великого кінопродюсера Харві Вайнстіна, викритого в багатьох випадках сексуального насильства. Журналістки газети New York Times Меган Туї та Джоді Кантор переконали жертв сексуального насильства продюсера публічно розповісти про ці інциденти. Незважаючи на всі зусилля всемогутнього кіномагнату, дівчатам-репортерам вдалося вивести його на чисту воду. Журналістська команда за серію сенсаційних публікацій була удостоєна Пуліцерівської премії. Сценарій за їхньою книгою-бестселлером написала Ребека Ленкевич.
Зої Казан грає Джоді Кантор, а Кері Малліган – Меган Туї. Постановником фільму «Вона сказала» стала німкеня Марія Шрадер, відома акторка та режисер. У 2021 році вона поставила науково-фантастичну комедію “Я – твоя людина” (I’m Your Man), що стала міжнародним хітом. А дебютувала вона як режисер у 2007 році, коли зняла в Ізраїлі картину “Любовне життя” (Love Life).
Перша публікація Кантор і Туї в Нью-Йорк таймс про злочини Вайнстіна з’явилася в жовтні 2017 року. На той момент лише кілька ймовірних жертв магната погодилися говорити з репортерами відкрито під запис. Через кілька років до групи жертв, які звинувачують Вайнстіна, увійшли понад 80 жінок, які дали публічні свідчення проти нього. Грандіозний скандал викликав повну аварію кар’єри голлівудського продюсера, співзасновника компанії Miramax, і став відправною точкою глобального правозахисного руху #MeToo.
На самому початку фільму ми дізнаємося, що дві героїні мають проблеми, які змушують їх буквально розриватися на частини. Меган у виконанні Малліган, справляє враження дуже зібраної та вольової людини. Вона вагітна першою дитиною, і неминучі емоції накладаються на складності журналістського розслідування сексуальних домагань сильних світу. Їм дзвонять, їх ображають, їм загрожують.
Джоді у виконанні Казан набагато більш чутлива до неприємностей та атак. Їй доводиться витримувати та давати відсіч не рідше, ніж її партнерці. У критичні моменти Джоді може заплакати, що, втім, не заважає їй і далі діяти рішуче і сміливо.
Марія Шрадер фокусує увагу на маловідомих жертвах магната, зокрема, на десятках асистенток та секретарок студії Miramax. Втім, серед перших жертв, які дали свідчення, ми побачимо і зірок. Акторка Ешлі Джадд грає у фільмі саму себе. Ім’я іншої зірки Гвінет Палтроу часто згадується у розмовах. Самого Вайнстіна (його грає Майк Х’юстон) режисерка вирішила показувати тільки зі спини. Але його голос звучить часто. Деколи він впадає в істерику, усвідомлюючи, в яку глибоку прірву летить.
У фільмі відтворено зустріч Ешлі Джадд із Джоді Кантор. Тоді вона розповіла журналістці, що Вайнстін піддав її сексуальному насильству під час зйомок фільму 1997 року «Цілуючи дівчат» (Kiss The Girls). Актриса погодилася, щоб її ім’я згадувалося у публікації «Нью-Йорк таймс», що фактично зрушило лавину зізнань інших жертв.
Під час світової прем’єри картини на NYFF-60 Ешлі Джадд вийшла на сцену разом із творцями фільму та кількома жертвами Вайнстіна. Зал підвівся і довго аплодував.
Під час бесіди з глядачами після прем’єри Джадд розчулилася, згадавши про смерть минулої весни її матері, співачки кантрі Наомі Джадд.
«Я згадую, як я все розповіла моїй мамі, – зауважила Ешлі Джадд, – і вона сказала: давай, дитино, задай їм! Вона була захоплена моєю рішучістю, як мені пізніше розповіли друзі».
Під час зустрічі з глядачами Джадд та Казан відзначили позитивні зміни, які вони спостерігають у Голлівуді через зростання впливу руху #MeToo. Так, на телебаченні та на знімальних кіномайданчиках з’явилися координатори, які допомагають в організації зйомок відвертих сцен, щоб унеможливити саму можливість сексуального харасмента, а також анонімні гарячі лінії, де учасники зйомок, включаючи акторів, можуть повідомляти про етичні порушення.
У Лондоні, де трохи пізніше за Нью-Йорк відбулася європейська прем’єра фільму, на неї прийшли, крім учасників знімальної групи, колишня асистентка Вайнстіна Зелда Перкінс і її колега Ровена Чіу, також жертви домагань продюсера.
«Мене охоплюють емоції, – сказала, зокрема, Чіу. – Є почуття смутку, є лють, є гнів. І, звичайно, неймовірне почуття солідарності, адже так багато людей співпереживають та співчувають нам».
Нагадаємо, що Вайнстін заперечував у суді винесені йому звинувачення. У березні 2020 року він був засуджений до 23 років ув’язнення за сексуальні злочини щодо двох жінок. Його адвокати подали апеляцію. Наразі його судять у Каліфорнії за додатковими звинуваченнями. Він не визнає себе винним.
Компанія Universal Pictures випустить стрічку «Вона сказала» у США та інших країнах 18 листопада.
Дистанція для чесності
«Час Армагеддону» (Armageddon Time) – так називається новий фільм режисера Джеймса Грея, відомого з кількох реалістичних драмах про емігрантів із Росії та Східної Європи, починаючи з «Маленької Одеси» з Тімом Ротом. Світова прем’єра фільму відбулася у травні на Каннському кінофестивалі.
Нова стрічка вперше для Грея майже повністю автобіографічна. Батьків режисера грають Енн Хетуей та Джеремі Стронг, а їх 11-річного сина Пола Граффа – Бенкс Репета. Час дії – 1980 рік, передвиборна кампанія Рональда Рейгана. Ентоні Хопкінс зіграв Аарона Рабіновіца, дідуся Пола.
“Час Армагеддону” – давній проект Грея, який він виношував майже тридцять років. На прес-конференції він говорив, що йому потрібна була тимчасова дистанція, достатня для того, щоб зробити чесне та неприємне кіно. Можна сказати, що майже у всіх фільмах Грей так чи інакше стосувався теми еміграції. Про це його перша картина, “Маленька Одеса”, про це дві стрічки з Хоакіном Феніксом – “Господарі ночі” (We Own the Night) та “Коханці” (Two Lovers). «Імігрантка» з Маріон Котійяр.
Прихильність до його емігрантської тематики не повинна дивувати. З батьківського боку сім’я Грея з Києва, з материнського – з Мінська. Його дід та бабуся приїхали до Америки у 1924 році, пройшовши через Елліс-Айленд. Справжнє прізвище його діда Якова – Грейзерштейн, при в’їзді до США він скоротив важке прізвище до Gray. Жили вони у бруклінському районі Бедфорд-Стайвесант. Потім переселилися до Квінсу, купивши будинок у Рего-Парку. По-англійськи не говорили, а тільки ідиш і російською. У дитинстві Джеймс Грей непогано малював, збирався стати художником. Але передумав і під враженням від фільмів Копполи обрав режисерський шлях.
«Я зовсім не прихильник повзучого реалізму, – говорив Грей в інтерв’ю, взятому у нього вашим кореспондентом у 2009 році. – Ландшафти моїх фільмів дещо фантасмагоричні, бо для мене головне – створення емоційно зарядженої атмосфери».
«Чому я взявся за (автобіографічний) проект саме зараз? – сказав Грей на прес-конференції. – Може тому, що я старію і в мене болить спина? Не знаю. Але гадаю, важлива дистанція, яка дозволяє чесно дивитися у минуле… Так, це нелегко, це важкий виклик».
На нью-йоркській прем’єрі Енн Хетуей зізналася журналісту IndieWire, що робота з Греєм повністю перевернула її уявлення про акторську професію.
«Боже мій, Джеймс дуже допоміг мені як актрисі, – сказала вона. – Я розумію, що це звучить гіперболою, але це правда. Він не дозволяв мені зупинятися на півдорозі, задовольнятися середнім результатом. Він наполегливо вимагав від мене повної правди… Мені так подобалося, що він завжди прагнув до досконалості, вибиваючи мене з моєї зони комфорту».
Напрошуються аналогії ще з одним хітом передоскарівського сезону – з вільною екранною автобіографією Стівена Спілберга «Фабельмани». І там, і тут показані складності дорослішання єврейського хлопчика в ту еру, коли концепція «американської мрії» дуже часто стикалася з проявами расизму та антисемітизму. У Спілберга місце дії – Арізона, у Грея – Квінс. Але проблеми, які їм доводилося долати у дитинстві та юності, дуже схожі. Підлога, прототип Грея, стикається з ними, коли заводить дружбу з єдиним чорношкірим однокласником Джонні (Джейлін Вебб). Вчитель ставиться до Джонні з презирством, як до людини другого гатунку. Той мріє стати першим чорношкірим астронавтом, але його піднімають на сміх.
Зйомки проходили у Нью-Джерсі, а оператором Грей запросив свого давнього соратника Даріуса Хонджі, француза іранського походження.
Компанія Focus Features випускає “Час Армагеддону” в обмежений прокат 28 жовтня, а широкий американський реліз піде 4 листопада.
Ланцюгова реакція прощення
Фільмом урочистого закриття NYFF-60 організатори вибрали дебютну психологічну драму «Інспекція» (The Inspection) режисера-афроамериканця Елеганса Браттона.
Як розповів Браттон кіновиданню Variety, він став бездомним у 16 років, коли мати прогнала його з дому за те, що він гей. Він жив у притулку для безпритульних, а у 25 років записався до корпусу морської піхоти.
«Я тоді мало що розумів і навряд чи усвідомлював, чого реально прагну, – згадує він. – В армії мені надали неформальний титул «Бойова камера», і це було перше найменування, яке гарно звучало. Я хотів змінити своє життя, і воно справді змінилося».
2005 рік, розпал війни в Іраку. Елліс Френч (Джеремі Поуп) приїжджає до своєї матері Інез (Гебріел Юніон), до її будинку в Джерсі-Сіті, щоб повідомити їй, що він записався в морпіхи. Він хоче відновити стосунки, але мати несхвально відгукується про його намір, переконана, що військові викинуть його зі служби через його «стиль життя». Джеремі Поуп – прототип Браттона, а Гебріел Юніон втілила Інез,…
