Вшосте нові ігрові та документальні фільми з країн Балтії демонструвалися в Нью-Йорку. Щорічний фестиваль кіно Латвії, Литви та Естонії (скорочено NYBFF) завершується у Скандинавія-хаус – культурному центрі країн Північної Європи на Парк-авеню.
Культурні різночитання
Фестиваль його організатори розбили на два формати. З 8 по 12 листопада фільми показувалися живою аудиторією, а з 10 по 19 листопада – віртуально, через стрімінгову платформу. У програмі – вісім ігрових стрічок, три документальні та один телесеріал. Новину підкреслює та обставина, що майже всі покази виявилися прем’єрними, з них дві прем’єри міжнародні, шість північноамериканських та одна нью-йоркська.
На відкритті фестивалю показали литовську картину «Не забувай моргати» (Remember to Blink) режисера-дебютантки Аустеї Урбайте (Austėja Urbaite). Леон і Жаклін, молода французька пара, виховують Рітіса та Кароліну, двох прийомних дітей з Литви. Господарі просторого будинку, що стоїть самотньо в лісистих мальовничих горах, не говорять литовською і як перекладачка, а заодно й почасти бебісітера, наймають Габріель, юну литовську студентку. Спочатку всі сторони задоволені один одним, але з часом наростає напруженість, що загрожує серйозним конфліктом.
Діти ставляться до Габріеля як до старшої сестри, що дратує Жаклін. Остання вирішує дати дітям французькі імена замість литовських і вимагає від перекладачки розмовляти з підопічними лише французькою.
Оглядачеві сайту Cineuropa цей наратив представляється особливо цікавим як приклад нової та незвичайної форми «неоколоніалізму», що затверджується у сімейному середовищі. Етнічні та культурні різночитання можуть призвести до найважчих наслідків, про що тактовно та без перетиску свідчить фільм Урбайте.
Приблизно в такій же ненав’язливій стилістиці побудовано камерну історію відносин молодої танцівниці сучасних танців з перекладачем з мови жестів у драмі «Повільно» (Slow). Фільм литовського режисера Марії Кавтарадзе (Marija Kavtaradze), яка народилася у Вільнюсі, простежує непросту колізію почуттів, у якій жертовність – мабуть, єдине, що може врятувати їхні стосунки від краху. На початку року світова прем’єра цього фільму, знятого спільно кінематографістами Литви, Іспанії та Швеції, відбулася на кінофестивалі Санденс.
Ще один «випускник» Санденса, документальна стрічка «Сестринство лазні по-чорному» (Smoke Sauna Sisterhood), знято естонським режисером Анною Хінт (Anna Hint). Це програмно-феміністський погляд на споконвічну естонську традицію – колективний похід у димну сауну, інакше звану лазнею по-чорному. У спекотному напівтемряві жінки діляться своїми турботами та секретами, полегшуючи тим самим душу.
«Сестринство» стало першим естонським фільмом, який виборов за найкращу режисуру в документальній категорії на фестивалі Санденс. Не дивно, що Естонія висунула його на здобуття премії «Оскар» у категорії «Міжнародний фільм».
Ціна компромісу
Телесеріали – досить рідкісний гість на неспеціалізованих кінофестивалях. І одна ця обставина викликає підвищений до них інтерес. Мінісеріал «Розслідування злочинів для початківців» (Crime Solving for Beginners) латвійського режисера Армандса Звірбуліса (Armands Zvirbulis) перенесе глядача в 1995 рік, коли Латвія, яка отримала нещодавно незалежність, все ще відчуває наслідки радянського минулого. Досвідчений слідчий та його молодий, але амбітний співробітник розпочинають розслідування жорстокого вбивства помічниці популярного депутата сейму. У ході слідства проступають обставини заплутаної та зловісної політичної змови, в якій не останню роль відіграє КДБ, що просуває на політичну авансцену пострадянської Латвії своїх таємних ставлеників.
Оглядачі побачили у міні-серіалі, знятому спільно з Литвою, ознаки жанру, який називають балтійський нуар. Латвія показана як країна, яка переживає складний перехідний період. Старі закони вже не діють, а нові ще не ухвалені. Хтось у владних структурах дотримується радянської парадигми, інші намагаються вкоренити нові демократичні норми та принципи ринкової економіки. Одну з головних ролей, запеклого карного злочинця, пов’язаного з мафіозними структурами, зіграв відомий український актор Олексій Горбунов. У Скандинавія-хаус показали на великому екрані два перші епізоди із семи, а потім весь перший сезон виставили на стрімінг-платформі фестивалю.
До радянського тоталітарного минулого, у період одразу після Другої світової війни, звернено литовську соціальну ретродраму «Поет» (The Poet) режисерів Гедрюса Тамошявічуса (Giedrius Tamosevicius) та Вітаутаса Ландсбергіса (Vytautas V. Landsbergis). В анотації зазначається, що герої фільму вигадані, але більшість подій ґрунтуються на реальних свідченнях учасників та очевидців подій післявоєнної ери.
Головний протагоніст – талановитий літератор (актор Донатас Жельвіс), якого виключають із спілки письменників Литви за «антирадянські» публікації. НКВС пропонує йому стати таємним агентом в обмін на відновлення його колишнього елітного статусу в письменницькому середовищі та вільне життя. Влада вимагає від нього встановити контакт із партизанами-націоналістами, які ведуть збройну боротьбу з радянськими окупантами, щоб розгромити підпілля. У 1947 році його відправляють учителем до глухого села, де на уроках він читає школярам свої вірші, що вихваляють радянську владу. Але коли старий друг проведе поета-конформіста до підземного бункеру до «лісових братів», йому доведеться зробити болісний вибір.
Латвія радянської доби – місце дії ігрової стрічки «Радянське молоко» (Soviet Milk) режисера Інари Колмане. Уродженка Риги, яка навчалася в Петербурзі, Колман відома як режисер документального фільму про Олену Бонер «Мій чоловік Андрій Сахаров» (2006). Нова картина Колмане, знята Латвією спільно з Бельгією, розповідає про лікаря на ім’я Айстра, яка відмовляється грати за правилами тоталітарного режиму. Це вимагатиме від неї піти на жертви і багато чого змінити у своєму професійному та особистому житті.
«Радянське молоко» – екранізація роману «Молоко матері» латвійської письменниці Нори Ікстени, який став на батьківщині бестселером. Героїня книги та фільму відмовляється годувати свою дитину грудьми, щоб не передати їй разом із молоком токсичну сутність совкового менталітету.
Солідарність з Україною
Незвичайною подією для балтійського фестивалю у Нью-Йорку став показ естонського документального короткометражного фільму “Що б ви взяли з собою?” (What Would You Take?) режисера Хейлікі Пікков (Heilika Pikkov), який став промовистим проявом солідарності кінематографістів країн Балтії з Україною, що протистоїть агресії Росії. Режисер розпитала 12 мешканців України, які через війну були змушені спішно покинути свої будинки та квартири. Кожна з розказаних історій неминуче викликає гостру емоційну реакцію глядачів, але, мабуть, історія одного з біженців, який багато кілометрів ніс на плечах коханого собаку, виявився очевидним фаворитом. Фільм став результатом творчого альянсу режисера із відомим естонським фотохудожником Каупо Кіккасом. Фотографії з фільму демонструвалися у жовтні на виставці в Українському інституті у Лондоні.
Під час панельної дискусії після перегляду Хейліка Пікков розповіла про труднощі, з якими сьогодні стикаються документалісти, які працюють в Україні, та механізм фінансово-організаційної допомоги з боку європейських фондів. Модератором дискусії став Ендрю Хородіскі (Andrew Horodysky) із Українського інституту Америки. У ній також взяли участь художниця Леся Хоменко (Lesia Khomenko) та арт-історик та куратор виставок Кетрін Карл (Katherine Carl).
У рамках фестивалю глядачі познайомилися із творчістю естонського композитора-авангардиста та саксофоніста Марії Фауст (Maria Faust). Їй присвячений документальний фільм Machina Faust режисера Каупо Круусіаука. Марія, переконана феміністка, чесно розповідає про сімейну травму, яка наклала відбиток на її життя та творчість.
Документальна стрічка «Колектив» (Collective) є антологією мікроновел про шістьох учасників Вселатвійського свята пісні та танцю — традиційного та улюбленого народом заходу, що проводиться в Латвії вже багато років.
Щорічний кінофестиваль країн Балтії у Нью-Йорку було засновано у 2018 році. Його головний організатор, культурний центр Скандинавія-хаус, проводить його у співпраці з представництвами Естонії, Литви та Латвії в Нью-Йорку, а також консульством Латвії у Вермонті, Фінансову підтримку фестивалю надають кіноорганізації країн Балтії, а також низка комерційних фірм та культурних організацій цих країн.
