Від дивовижної історії порятунку єврейських дітей під час Голокосту до сучасної психологічної драми про сім’ю емігрантів, від довоєнного мюзиклу на ідиш до байопиків уславлених коміка та модельєра – таке жанрово-тематичне охоплення Єврейського кінофестивалю в Нью-Йорку (NYJFF).
33-й щорічний огляд єврейського кіно відбувається у ці дні в кінозалі Лінкольн-центру (Film at Lincoln Center), який виступив організаторами фестивалю спільно з Єврейським музеєм (The Jewish Museum). Фестиваль триватиме до 24 січня.
NYJFF є одним із найвпливовіших майданчиків у світі, де демонструються документальні, ігрові, короткометражні та анімаційні фільми на єврейську тему з різних країн, включаючи, звичайно, Ізраїль.
Глядачі, які прийшли на перегляди фестивалю до Лінкольн-центру, можуть побачити 10 ігрових, 11 документальних та 7 короткометражних стрічок.
«Британський Шиндлер»
Фестиваль відкрився історичною драмою “Одне життя” (One Life). Це ігровий дебют досвідченого британського режисера Джеймса Хоуза, який багато працює на телебаченні. Життєвому подвигу головного героя фільму сера Ніколаса Вінтона раніше були присвячені мемуарна книга його дочки Барбари та документальний фільм «Сім’я Ніккі» (Nicky’s Family). В ігровій версії реальні події відтворені дуже акуратно. Двічі лауреат премії «Оскар» сер Ентоні Хопкінс зіграв Вінтона у літньому віці з усією силою свого драматичного таланту.
Історія “британського Шиндлера” не може не хвилювати. Скромний і лагідний лондонський фінансист і ринковий брокер Ніколас Вінтон на самому початку Другої світової війни організував порятунок 669 переважно єврейських дітей з окупованої Німеччиною Чехословаччини, де їм загрожувала відправка до нацистських концтаборів. У напруженій і часом небезпечній взаємодії з нацистською бюрократією та пошуку фінансування цього безпрецедентного гуманітарного проекту Ніколасу допомагала його безстрашна мати Бабетт, яку у флешбеках переконливо зіграла Хелена Бонем Картер.
У грудні 1938 року 29-річний Ніккі Вінтон приїжджає до Праги. Він бачить, у яких жахливих умовах живуть ті, хто втік з Австрії, Німеччини та Судет у таборах для біженців. І розпочинає операцію з порятунку єврейських дітей під егідою Британського комітету з біженців із Чехословаччини. До початку Другої світової війни 1 вересня 1939 йому вдається відправити вісім залізничних транспортів з дітьми з Праги до Лондона, де їх розселяли в британських сім’ях як прийомних дітей. Більшість їхніх батьків загинули у роки Голокосту.
Багато років Вінтон із природної скромності приховував свою участь в операції з порятунку дітей. Лише 1988 року під тиском своєї дружини Грете (у фільмі її грає шведська актриса Олена Олін) розібрав свій архів і оприлюднив щоденник, де він скрупульозно описував події 1939 року. Актор Джонні Флін зіграв Вінтона в молодому віці. І треба сказати, що він виглядає гідно у партнерстві з Хопкінсом.
Кульмінацією фільму можна вважати відтворення відомого епізоду британської телепрограми “Це життя!” 1988 року, коли запрошеному Вінтонові автори шоу влаштували неймовірний сюрприз. Вони розшукали та запросили до студії всіх врятованих ним дітей, тепер уже людей поважного віку.
У 2003 році королева Єлизавета II присвятила його в лицарі Британської імперії, а в 2014 році він був удостоєний президентом Чехії Мілошем Земаном ордена Білого Лева першого класу – найвищої нагороди країни. Він помер у віці 106 років.
Ден Фрідман у єврейській газеті Forward наводить теглайн фільму: «Рятуючи одне життя, ти рятуєш увесь світ», і звертає увагу на тривожний контекст фестивальної прем’єри фільму про Вінтона. А саме на «сплеск антисемітизму, війну, що йде в Європі, намір британського уряду відправити іммігрантів до Африки та обіцянку кращого кандидата в президенти США від Республіканської партії встановити свою диктатуру».
«Хоча дія коливається між 30-ми і 80-ми роками, – вказує Фрідман, – фільм за дотичною адресується до світу 30-х років нашого століття, що народжується».
Подорожі у часі
Крім «Одного життя», ще кілька ігрових та документальних стрічок безпосередньо чи опосередковано стосуються теми Голокосту, Другої світової війни та доль світового єврейства.
Письменник, історик та громадський діяч Хезер Дюн Макадам, яка живе у США та Англії, зняла документальну стрічку “999: забуті дівчата” (999: The Forgotten Girls), засновану на її власній книзі. У березні 1942 року приблизно тисячу молодих євреїв зі Словаччини, переважно підлітків, депортували до Аушвіца, що стало першим офіційним транспортом до нацистського табору смерті. Словацька влада обманом заманила дівчат у поїзд, запевнивши їх, що після прибуття вони отримають роботу як волонтери. Макадам розповідає історії кількох дівчат, які зазнали неймовірних страждань у таборі та дивом вижили.
Німецький документальний фільм “Книги, які він не спалював” (The Books He Didn’t Burn) його автори Клаус Бреденброк та Яша Ханновер присвятили маловідомій стороні особистості Адольфа Гітлера. Ватажок третього рейху, відповідальний за загибель мільйонів людей, був, виявляється, затятим книголюбом. Його приватна бібліотека складалася приблизно із 16 тисяч томів. 1200 з них зберігаються у Бібліотеці Конгресу США та є предметом пильного вивчення експертами-істориками. Нарратор фільму, лауреат «Оскара» актор Джеремі Айронс слідує за американським істориком Тімоті Рібаком, який пояснює значення бібліографічних переваг Гітлера для формування його расистських та антисемітських поглядів.
Пошук коренів став для Ренді Шенберга найважливішим життєвим проектом. Разом із 18-річним сином Джоуї він вирушає з Малібу, де живе багато років, до Європи. Режисер Метью Мішорі у документальній стрічці “Фіоретта” (Fioretta) протоколює цю хвилюючу подорож у часі та просторі, яка відкриє багато нового для Ренді. Його дідусь Арнольд Шенберг – знаменитий австро-американський композитор та диригент єврейського походження, який помер у 1951 році. Він був найбільшим представником музичного експресіонізму та основоположником нової віденської школи. Ренді вдалося знайти документальні свідчення, що стосуються життя кількох поколінь сім’ї Шенбергів. Кропіткі пошуки приведуть його до Австрії, Чехії, а потім і до Венеції, де на єврейському цвинтарі спочивають предки його родини, які тоді, 500 років тому, мали прізвище Фіоретта.
«Anyuka» – по-угорськи “мама”. Так назвала свій 20-хвилинний фільм художниця з Бостона Майя Ерделі, яка відзначена багатьма нагородами за свої незвичайні анімаційні проекти. Вона розповідає історію своєї коханої бабусі, уродженки Угорщини, колишньої в’язниці Голокосту. Анімацію Майя комбінує з аматорськими відео та архівними роликами, щоб поміркувати про свою національну ідентичність, про причетність до єврейської діаспори, про імміграцію та материнство.
Сімейний ракурс
Центральною подією організатори огляду обрали реалістичну мелодраму з життя іммігрантів “Валерія виходить заміж” (Valeria Is Getting Married) ізраїльського режисера Міхаль Вінік, зняту спільно з Україною, вже показану на кінофестивалях у Венеції та Торонто. Історія двох сестер, які в різні часи приїхали до Ізраїлю з України як «наречених поштою», виявляє неминучі проблеми адаптації до нових соціальних та культурних норм. Якщо старша сестра задоволена шлюбом і своїм ізраїльським чоловіком, то для молодшої сестри такий досвід виявляється складним і конфліктним.
Ізраїльське ігрове кіно також представлене сімейною мелодрамою «Моя дочка, моє кохання» (My Daughter My Love) режисера Ейтана Гріна. В ізраїльсько-французькій копродукції дія відбувається в Парижі, куди відвідати свого старого друга, який переніс серцевий напад, і свою дочку Алму приїжджає з Ізраїлю її батько Шимон (чудова акторська робота Сассона Габая). Шимон засмучено бачить, що шлюб дочки з її чоловіком Дорі тріщить по швах. Простих рішень у таких конфліктах немає. Шимон усвідомлює, що батьківський контроль над дорослою дочкою має природні обмежувачі.
Безперечний інтерес представляє показ відреставрованої 35мм копії класичної чорно-білої музичної мелодрами 1939 року “Нінішні матері” (Mothers of Today) режисера Генрі Лінна. У ньому знялася американська зірка радіоефіру 30-х років Естер Філд, відома тодішнім слухачам під псевдонімом “А ідише мамі”. Фільм служить прикладом жанру шунд – простеньких сентиментальних історій, орієнтованих на єврейських «синіх комірців». Філд грає главу сім’ї, яка намагається зберегти домінуючу роль щодо дітей, які прагнуть жити своїм розумом, ігноруючи єврейські традиції та мораль.
Спіноза, Уайлдер та інші
На закритті буде показаний фільм-оммаж чудовому американському акторові-коміку “Згадуючи Джина Уайлдера” (Remembering Gene Wilder). Він виріс у єврейській родині в Мілуокі, його батько та батьки матері були родом із Росії. Його ставлення до життя та професії багато в чому сформувалося саме в дитинстві та юності. Режисер Рон Франк включив у наратив інтерв’ю з Аланом Алда, Мелом Бруксом, Рейн Прайор та вдовою актора Карен Вайлдер. Широку популярність йому принесли ролі в таких культових фільмах, як «Продюсери», «Віллі Вонка і шоколадна фабрика», «Молодий Франкенштейн», «Висякаючі сідла», «Срібна стріла». Уайлдер був як актором, а й письменником, автором кількох романів і мемуарних книжок.
Документальний портрет Габі Аг’єн, засновниці французького будинку моди Сhloé
зняла режисер Ізабель Коттансо Легендарний модельєр єврейського походження, яка приїхала до Європи з Єгипту, стала героїнею фільму “У пошуках Chloe” (Looking for Chloe). Її клієнтами були Бріжит Бардо, Джекі Кеннеді та Марія Каллас. Вона змінила концепцію високої моди, запропонувавши мільйонам жінок доступну альтернативу як pret-a-porter. Габі прожила велике драматичне життя, вона померла у Парижі у віці 93 років.
Ізраїльський режисер Давид Офек поринув у сиву історію Європи, знявши фільм-дослідження «Спіноза: Шість причин для відлучення філософа» (Spinoza: Six Reasons for the Excommunication of the Philosopher). На запитання, за що в 1656 був відлучений від єврейської громади Амстердама видатний філософ Нового часу Барух Спіноза, автор фільму відповідає однозначно: за вільнодумство. Лідери громади визнали єрессю його роздуми про природу божественного та дослідження тексту Біблії. Його ідеї, як наголошуються у фільмі,…
