Проте жодної масованої наступальної операції українці досі не відбулися. Скоріше йдеться про активізацію локальних боїв. Чи, коли і де відбудеться вирішальний удар української армії, залишається загадкою. Поки що українці заявляють, що чекають кращої погоди і замінюють виснажені боями війська на Донбасі на свіжі, набрані зі звільненої Херсонщини.
Порівняно з попереднім звітом, поступ українців у районі Кремінного важко побачити на більшій карті. Мова йде про, можливо, кілька кілометрів по прямій, але стовідсоткової впевненості щодо поточного курсу лінії фронту немає. Місто Кремінна з жовтня є одним із ключових російських опорних пунктів у регіоні. Її швидке зміцнення відбулося, коли українці захопили Лиман, розташований приблизно за 30 кілометрів на захід. Росіяни вчасно подбали про це, щоб у далеких околицях Кремінного зупинити подальше просування української армії на схід. Донині це одна з ключових російських точок опору в цьому регіоні.
Рідкісні кадри танкової дуелі з близької відстані. Українська машина б’є і запалює російську.
З того початку жовтня українцям не вдалося істотно змінити ситуацію в околицях міста. Однак за останній тиждень щось мало сіпнутися. Українці значно посилили артилерійський вогонь по російських позиціях і мали наступати на північ і південь від міста, не атакуючи росіян фронтально, а намагаючись загрожувати їхній міцній обороні з флангів. На півдні вони мали вичистити більшу частину лісів вздовж Дінця. На півночі вони мали підійти до села Червонопопівка. Росіяни, зі свого боку, стверджували, що тут вони завдали потужної контратаки і прорвали українські позиції приблизно на 10 кілометрів, дійшовши до села Невське. Однак доказів цьому немає. Незабаром самі росіяни почали повідомляти, що після нібито вдалої атаки російські війська повернулися на вихідні позиції.
Район Бахмута (нижня частина карти) та Кременного (верхня). Навколо цього міста можна побачити опуклість фронту фото. militaryland.net
Карта вищої роздільної здатності
Як правило, прориву немає з обох сторін. Все ще відчувається український тиск і місцями певний прогрес. Якщо ті під Кремінним будуть продовжені, вони можуть обернутися більшим успіхом для українців. Проте судити ще зарано. Подібна ситуація на всій північній ділянці фронту. Обидві сторони розділяють близько 5-10 кілометрів нічийної землі, де всі міста буквально зрівняні з землею. Іноді росіяни чи українці пробують обмежені атаки, але зазвичай вони нічим не закінчуються. Можлива невелика корекція передньої лінії.
Обстріл росіянами одного з сіл, а точніше того, що від нього залишилося, на згаданій нічийній території.
Подібна ситуація і південніше, на Донбасі. Тільки ролі поміняні місцями. Росіяни продовжують чинити потужний тиск у районі Бахмута. Тактика завжди однакова: сильний артилерійський вогонь, удари з літаків, що наближаються на мінімальній висоті, фронтальна атака з масами майже ненавчених колишніх в’язнів тощо, а за цим живим щитом невеликі групи добре навчених і екіпірованих найманців, які , у взаємодії з важким озброєнням, триматися в тилу, завдавати реальної шкоди ослабленим українським позиціям. Зазвичай це закінчується великими втратами першої хвилі, зривом атаки та повторним відтворенням. Проте українці теж зазнають втрат, інколи їх викидають з позиції, і, мабуть, росіянам цього достатньо. Повторення описаної раніше Верденської битви.
Проте за останній тиждень хід лінії фронту в районі Бахмута суттєво не змінився. Не рахуючи косметичного прогресу росіян, який обчислюється сотнями метрів. Незважаючи на постійні напади. Українці кажуть, що стабілізували ситуацію після важких тижнів раніше. На цьому напрямі мали вступити у бій свіжі українські війська, які перед тим звільнили Херсон. Серед іншого, з передової мала бути виведена 93-я механізована бригада, яка стала одним із найвідоміших українських підрозділів, спочатку прославившись боями в районі Ізюма, нині Бахмут. Українці припускають, що нещодавнє чітке просування росіян було в основному результатом цієї ротації, яка тимчасово спричинила замішання та послабила оборону. Важко, однак, сказати, чи не було навпаки, що саме війська, виснажені боями та розбиті під натиском росіян, довелося швидко зняти й замінити свіжими, які зуміли контролювати ситуацію.
Бахмутський район крупним планом. Росіяни атакують практично по всьому фронту, але цього тижня явного прогресу немає фото. militaryland.net
Карта вищої роздільної здатності
Ротація мала відбутися і на інших ділянках фронту на Донбасі, який загалом стабільний. У районі Донецька росіяни систематично атакують із, здавалося б, фіксованими цілями: спробувати відрізати укріплене місто Авдіївка та відкинути українців далі на північ і захід від Донецька. Офіційно, щоб не дати українським військовим бомбити місто терористами. Ефекти настільки ж стабільні, як і цілі та методи, чого за останній тиждень практично немає. Можливо, кілька кварталів у місті Мар’їнка на захід від Донецька, де місяцями тривають важкі бої в місті, або більша частина села Водяне поблизу Донецького аеропорту.
Проте втрат зазнають не лише росіяни. Українці місцями проводять невеликі контратаки, а також втрачають людей і техніку. Як ті три бронемашини «Мастіф» біля згаданого Водіана.
Село – руїна, яку близько двох місяців контролювали росіяни та українці. Нещодавно, скоріше колишня, і, судячи з усього, українська спроба контратаки закінчилася погано. Проте жодних примар прориву української оборони чи створення загрози оточення десь немає. Так само, як і на початку війни, тобто російська голова б’ється об стіну.
Донецька обл. Прогрес Росії за останні тижні в цьому масштабі практично непомітний. Описане в тексті Водяне знаходиться на північний захід від Донецька фото. militaryland.net
Карта вищої роздільної здатності
На решті фронту далі на захід у бік Запоріжжя така ж стабільна ситуація. Взаємні артилерійські обстріли та невеликі локальні атаки, які не призводять до значних успіхів на землі. Минулого тижня українці особливо похвалилися ракетними ударами із західних систем HIMARS/M270 по російській глибинці по містах Мелітополь і Токмак. Це головні міста на напрямку можливого наступу України на південь. Це може бути елементом тривалої підготовки до його запуску, а може бути й просто використанням сприятливих можливостей для нанесення втрат росіянам.
Наслідки однієї з російських обмежених атак на Запорізькій ділянці (номінально ще Донецька область, район міста Велика Новосілка). П’ять BWP-2 і один Т-80 знищено. Крім того, трансляція з фронту на український командний пункт через Google Meet.
Серйозного українського наступу ніколи не було. Є багато ознак того, що найближчим часом очікувати нічого. Після короткочасних морозів на схід України повернулися плюсові температури та мокрий сніг із дощем. Тому умови для пересування в полі поки що погані, бо це поєднання бруду та снігу. Це не заважає вести бойові дії, але суттєво ускладнює більш широкий наступ із застосуванням механізованих військ. Міністр оборони України Олексій Резніков під час зустрічі зі шведським колегою публічно заявив, що чекає на кращу погоду. Тобто тривалі морози, які скують землю.
Росіяни явно намагаються захиститися у разі українського контрнаступу і, де це можливо, будують лінії укріплень. Навіть у тилу військ штурмували район Бахмута. Водночас, однак, вони, здається, повторюють свою помилку пізньої весни та початку літа. Вони витрачають величезні ресурси на атаку на міцно укріплені українські позиції на Донбасі. Вони досягають незначних успіхів, вбивають багато українців і знищують їхню техніку, але, мабуть, самі зазнають ще більших втрат і споживають, серед іншого, тисячі тонн цінних артилерійських боєприпасів (з якими у Росії теж проблеми), проводячи масові, але не дуже точні вогонь. Таке штовхання стінки, без урахування витрат, раніше призвело до того, що восени українці змогли перехопити ініціативу. Просто виснажені окупацією шматка Донбасу росіяни вже не могли ефективно захищати весь фронт, і українська армія скористалася цим, атакувавши ослаблену ділянку Харкова.
Цей сценарій точно не повториться, адже з початку осені на фронті багато чого змінилося. Навіть по появі навіть понад сто тисяч мобілізованих. Але загалом росіяни роблять те ж саме, тобто витрачають сили та засоби на штурм найбільш опорних пунктів української оборони. Українці знову стоять прикуті до землі і приймають удари, хоча вже показали, що можуть набагато більше. Тож українське командування, очевидно, вважає таку ситуацію прийнятною.
