Тривожні гуркіти війни в Україні відгукуються в таких суто мирних сферах, як діяльність художніх музеїв та галерей. Спочатку в Європі, а потім і в США куратори великих музеїв змінюють у підписах до творів мистецтва як у виставкових залах, так і на своїх сайтах національну приналежність деяких художників, що народилися на території сучасної України.
Нюанси атрибуції
Минулого року Національна галерея в Лондоні змінила підписи під пастелями імпресіоніста Едгара Дега, що зображають жінок, що танцювали. Замість «Російських танцівниць» вони тепер називаються «Українськими танцівницями».
Деякі онлайн-джерела наводять інформацію про те, що українська художниця Міріам Найєм у 2016 році, відвідавши лос-анджелеський музей Гетті, виявила, що роботи Дега із серії з танцівницями, одягненими в українські костюми, представлені під назвою «Російські танцівниці». Також називаються картини з цієї серії та інших зборах. Повідомляється, що художниця звернулася в музей Гетті, музей Метрополітен (Нью-Йорк) і Лондонську Національну галерею з проханням змінити назви картин Дега, що зберігаються в них. І в березні 2022 року вона отримала першу позитивну відповідь із Лондона.
«Питання атрибуції знаходяться у зоні постійної уваги арт-експертів, – пише Едвард Хелмор у британській газеті «Гардіан». -Але їм рідко супроводжує така гаряча полеміка в США та в Європі, яка супроводжує зараз рекласифікацію творів, які раніше вважалися російськими».
Слідом за Лондоном після довгих обговорень музей Метрополітен у Нью-Йорку перейменував пастель Дега «Російські танцівниці» на «Танців в українському вбранні». Дега створив цю роботу у 90-х роках 19 століття.
«Куратори та експерти Мет постійно досліджують твори, що зберігаються в нашій колекції, – йдеться в заяві директора музею Макса Холляйна, – з метою визначити найбільш правильні та точні способи їх каталогізації та експонування».
Макс Холляйн підкреслив зростання інтересу до культури та історії України з моменту початку широкомасштабної агресії Росії в лютому 2022 року.
Суперечка культур
Великий суспільний резонанс викликало рішення Мет рекласифікувати видатних майстрів живопису Архіпа Куїнджі, Іллю Рєпіна та Івана Айвазовського до «українських художників». Багато років у музейних матеріалах вони значилися як «російські художники».
Нагадаємо: Ілля Рєпін народився 1844 року в містечку Чугуєві тодішньої Харківської губернії. У 19 років поїхав навчатися до Академії мистецтв у Петербурзі. Більшу частину життя прожив у Фінляндії, у дачному селищі Куоккала, де й помер 1930 року. Рєпіна вважають однією з ключових постатей російського реалізму. Досить назвати його портрети та картини «Іван Грозний та син його Іван 16 листопада 1581 року», «Хресна хода в Курській губернії», «Не чекали», «Бурлаки на Волзі». Проте своєю батьківщиною Рєпін вважав Україну. Широко відомі його картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану», проникливі українські пейзажі.
Пейзажист Архіп Куїнджі народився 1841 року в Маріуполі в сім’ї приазовських греків. На сайті Третьяковської галереї його названо «русифікованим греком». Жив у кримсько-татарському районі на околиці Маріуполя. Навчався у Феодосії у Івана Айвазовського. Переїхав до Одеси, а потім до Петербурга, де навчався в Академії мистецтв. Став одним із представників російського пейзажного живопису лірико-романтичного спрямування, брав участь у виставках передвижників, брав активну участь у художньому житті Москви та Петербурга. Повернувся до Маріуполя, пізніше переїхав до Криму. Є автором поетичних українських краєвидів. Помер у Петербурзі. У березні 2022 року музей Куїнджі в Маріуполі був розбомблений російськими військами.
Один із найпростіших випадків для лаконічної атрибуції – знаменитий мариніст Іван Айвазовський. Народився він у Феодосії у 1817 році у вірменській родині. Його справжнє ім’я Ованс Айвазян. Він може вважатися чинною фігурою відразу кількох культур – Росії, Вірменії, України, і, можливо, Туреччини. Більшу частину життя прожив в Україні, у рідній Феодосії, де він помер у 1900 році і де розташована Національна художня галерея, яка носить його ім’я. Багато пейзажів Айвазовського звеличували бойові нагороди військово-морського флоту Російської імперії. Він був дійсним таємним радником, академіком та почесним членом Імператорської Академії мистецтв у Петербурзі.
Спочатку Мет рекласифікував Айвазовського як українського художника, але, як повідомляють онлайн-видання, після скарг з боку вірменської громади США музей Мет погодився на таке визначення: «Айвазовський – вірменин, який народився в Російській імперії (зараз Україна)».
Активісти вірменської громади також звернулися до керівництва музею MoMA у Нью-Йорку, щоб аналогічно переатрибутувати американського художника-абстракціоніста Аршила Гірки як вірменина за національністю. Гірки у матеріалах музею фігурує як «американець», який «народився у провінції Ван Оттоманської імперії (сьогодні Туреччина)».
Де народився, а де став у нагоді
На думку істориків мистецтва, подібні зміни можуть торкнутися біографічних довідок і про інших художників 20-го століття, які народилися на території сучасних України та Білорусі, які раніше входили до складу Російської імперії. Йдеться таких великих майстрів, як Казимир Малевич, Олександра Екстер, Натан Альтман, Соня Делоне-Терк і Луїза Невельсон.
Українська історик мистецтва та журналіст Оксана Семеник побувала на стажуванні у Музеї Зіммерлі на кампусі Університету Ратгерс у Нью-Брансоїці (Нью-Джерсі). Про її заокеанську одісею минулого місяця написала Оксана Расулова на українському сайті Бабель.
Оксана Семеник вивчила багату колекцію робіт нонконформістів зі зборів Нортона Доджа, що зберігається в Зіммерлі. Гостя перекваліфікувала з росіян до українців близько 70 із приблизно 900 художників.
Сайт Бабель повідомив, що в березні 2022 року Оксана Семеник разом зі своїм нареченим провела два тижні в підвалі окупованої російськими військами Бучі і потім з ризиком для життя евакуювалася гуманітарним коридором, пройшовши пішки два десятки кілометрів. За кілька місяців вона приїхала до США. Коли Оксана побачила, скільки, на її думку, українських художників фігурують в американських музеях як російські, вона у Твіттері розпочала кампанію за перейменування, яку «клікнули» сотні тисяч відвідувачів. Про неї почали писати медіа різних країн як про ентузіаст музейної «деколонізації».
Простих рішень щодо рекласифікації немає і не може бути, вважають експерти. Одна з них, досвідчений музейний куратор Алла Розенфельд, науковий консультант відомої американської колекції Меррілла Бермана (Авангард XX століття), в бесіді з кореспондентом Російської служби «Голосу Америки» навела приклад художника-авангардиста єврейського походження Натана Альтмана. Є спроби назвати його українським художником, маючи на увазі місце його народження – Вінницю у тодішній Подільській губернії. Альтман навчався в Одесі, виставлявся і навчався і в Парижі, постійно жив у Парижі, починаючи з 1928 року. Повернувся до СРСР наприкінці 1935 року. Другу половину життя прожив у Ленінграді, де й помер 1970 року.
Алла Розенфельд вважає, що в даному випадку найправильніше давати інформацію приблизно в такому форматі: «Натан Ісаєвич Альтман. Народився 1889 року у Вінниці (зараз Україна, тоді Подільська губернія, Російська імперія)».
Є художники, біографії яких «опираються» на однозначну класифікацію. Одна з них – Соня Делоне-Терк, одна із основоположниць абстракціонізму. Вона народилася в єврейській родині в Одесі та частину дитинства провела у Полтавській губернії. У 18 років поїхала вчитися до Німеччини, потім, у 1905 році, перебралася до Парижа, який і став містом, де вона прожила більшу частину свого довгого життя (померла у 1979 році). Жодного прямого впливу на українське мистецтво вона не надала і завжди вважала себе насамперед французькою художницею. Отже, мабуть, доречно називати Соню Делоне-Терк «французькою художницею єврейського походження», а якщо є можливість розширити інтродукцію, можна додати: «народжена в Україні, яка тоді входила до складу Російської імперії».
З художників зі світовою славою, що народилися в Україні, характерний приклад Іллі Кабакова, уродженця Дніпропетровська (нині Дніпро). Його можна назвати російським та американським художником, представником московського концептуалізму. Він прожив у Москві 30 років, після чого переїхав до США, де й мешкає донині. Зважаючи на його висловлювання, він ніколи не позиціонував себе як український художник.
Культура як шафа
За право вважати «своїм» засновника супрематизму Казимира Малевича давно сперечаються Україна, Польща та Росія. Музей Стеделік в Амстердамі, де зберігається приблизно двісті робіт Малевича, нещодавно рекласифікував його як українського художника.
Малевич – одна з культових постатей авангарду 20-го століття. Він народився у Києві 1879 року в українсько-польській шляхетській католицькій родині. Навчався у художній школі у Києві. Викладав у Київському художньому інституті. На нього сильний вплив мало українське народне мистецтво. За свідченням друзів, любив співати українських народних пісень. Його найвідоміша супрематична картина “Чорний квадрат” була вперше виставлена в Петербурзі в 1915 році. Радянська влада заборонила йому їздити за кордон. Восени 1930 року його було заарештовано ОГПУ та звинувачено у шпигунстві. У грудні того ж року було звільнено. Тяжко захворів і помер у 1935 році.
Дуже непроста атрибуція і у випадку Олександри Екстер, одного з піонерів українського авангарду. Народилася вона у 1882 році у польському місті Білосток. Навчалася у художній школі у Києві. 1907 року вирушила до Парижа, де зацікавилася кубізмом. У 1918 році, рятуючись від більшовиків, поїхала до Одеси, а через шість років емігрувала до Франції. Три роки прожила в Росії та тридцять років у Києві. Померла 1949 року у Франції. Музейні куратори ламають голову: як правильно та лаконічно атрибутувати національну приналежність художниці?
Побувавши в Нью-Йорку, в Музеї сучасного мистецтва (MoMA), Оксана Семеник звернула увагу на те, що Малевич і Екстер фігурують там як російські художники. Вона закликає цей музей, як і інші музеї Америки «відновити справедливість та вивести українських художників із тіні Росії».
«Мене злить недооціненість наших художників і те, що Росія…
