Український благодійник і пастор Геннадій Мохненко, який присвятив своє життя реабілітації безпритульних дітей, розмістив у соцмережах звернення до матерів Росії, присвячене початку нового навчального року.
«Ваших синів, тепер уже масово, у широкомасштабній війні, можуть кинути сюди до нас, у пекельну бійню, затіяну Кремлем, – йдеться у зверненні. – У цьому випадку навіть у мене, священика, не лишиться вибору. Я змушений стати на захист своїх дітей і також взяти зброю в руки. Тому вирішив звернутися до вас і просити… Зробіть, що можете, поки що не пізно. Заявіть свою позицію. Здійміть голос. Виступіть проти цього безумства!»
Мохненко зазначає, що він – російський українець, що його мати – з-під Пітера, а батько – з Курської області. «Російська – моя рідна мова, – пише він далі. – Я виріс на Достоєвському, Чехові, Булгакові та Солженіцині».
У Геннадія Мохненка та його дружини Олени – троє біологічних та тридцять п’ять прийомних дітей. Мохненко керує найбільшим у колишньому СРСР дитячим реабілітаційним центром для безпритульних «Республіка Пілігрим» у Маріуполі. За його даними, понад 4000 неблагополучних дітей, зокрема з наркотичною залежністю, пройшли через центр. Він надає бездомним дітям притулок, чистий одяг, нормальне харчування та надію на те, що вони зможуть відмовитися від наркотиків та алкоголю та повернутися до нормального життя. Деякі з хлопців у минулому – наркомани зі стажем, які заражені СНІДом. Мохненко відомий як ініціатор громадської антинаркотичної акції «Обридло!»
Надихаючи людей усиновлювати сиріт, він кілька років тому разом зі своїми вихованцями здійснив навколосвітню подорож на велосипедах, об’їхавши навколо планети, в тому числі через всю Росію від Курська до Владивостока. Велопробіг називався «Світ без сиріт».
На міжнародному кінофестивалі Трайбека у Нью-Йорку у 2015 році демонстрував документальний повнометражний фільм «Крокодил Геннадій» (Crocodile Gennadiy), присвячений Мохненку та його гуманітарній діяльності. Його зняли американці: режисер Стів Хувер (Steve Hoover) та продюсер Денні Йорд (Danny Yourd). Одним із виконавчих продюсерів став культовий американський режисер Теренс Малік (Terrence Malick). Остаточна версія фільму в американському прокаті отримала назву “Майже святий” (Almost Holy).
У фільмі розповідається про яскраву та складну фігуру пастора «альтернативної» «Церкви добрих змін» Геннадія Мохненка, який відкрив у Маріуполі притулок для безпритульних та «проблемних» дітей та підлітків, причому притулок діє незалежно від державних органів охорони здоров’я та опіки над дітьми.
У первісній назві фільму обігрується образ Крокодила Гени із серії анімаційних фільмів про Чебурашку. Сам Мохненко іноді жартівливо представляється новим хлопцям, яких привозить до притулку, як «Крокодил Гена», прагнучи розтопити кригу недовіри.
На одному з показів картини, де був присутній автор цих рядків, коли екраном пішли заключні титри і в залі запалилося світло, глядачі в єдиному пориві встали і довго аплодували. Перед екраном з’явилися режисер фільму Стів Хувер та Геннадій Мохненко, який тоді приїхав спеціально на прем’єру до Нью-Йорка.
«Дивне почуття, що ви, глядачі, потрапили до мене, – сказав Мохненко. – Ви потрапили всередину мого життя, мого болю та моїх надій. Це все спресовано о півтори години екранного часу. Зараз в Україні триває війна, моє місто Маріуполь – прифронтове. Дуже спекотний час. Це диво, що Стів та його колеги, які знімали фільм, залишилися живими. Вони були на один крок від трагедії.
У розмові з кореспондентом Російської служби «Голосу Америки» Стів Хувер пояснив, що зйомки в Україні для американської кіногрупи обернулися серйозним випробуванням. Дізнавшись, що група приїхала з Америки, їх атакували сепаратисти-хулігани з бітами і балончиками зі сльозогінним газом.
«Момент був украй тривожним, – згадував Хувер. – Наше життя було явно у небезпеці. Громили намагалися розкачати наш мікроавтобус та порізати шини, але нам вдалося вирватися та виїхати. Я не говорю російською, і мені важко належним чином оцінити обстановку. Але хто знає, що сталося б, якби їм удалося нас затримати».
Один із глядачів запитав Мохненка, чому він із такою ворожістю говорить у фільмі про комуністичну епоху, про комуністів.
«Комунізм – мій особистий ворог, – відповів той. – Сталін, КДБ та інші символи тієї епохи досі мають своїх прихильників. Багато проблем України виростають із тієї проклятої епохи. Підлітком прочитав Солженіцина і зрозумів, що комунізм, соціалізм – антилюдська система».
«Я – антипорадник з юності, – наголошує Мохненко у нинішньому зверненні до матерів Росії. – Ненавиджу все, що пов’язане з поняттями СРСР, КДБ/ФСБ та КПРС. Але… я продовжую вважати себе людиною російської культури і вірити в те, що ми переживемо божевілля кремлівських негідників і побачимо винесення Путіна з Кремля та Леніна з Мавзолею».
«Нехай глядач дає оцінку Геннадію та його справам, – наголосив режисер фільму Стів Хувер, – Ми зовсім не наполягаємо, що він ідеальний… В одному фільмі неможливо показати героя у всій повноті».
«Дякую, Стіве, тобі і твоїй чудовій команді, – писав Мохненко режисеру фільму понад два роки тому, – за те, що розповів нашу історію усьому світу! Не здавайтеся вірусам та приїжджайте до нас, в Україну. Звичайно, приїжджайте після війни, якщо, як ми сподіваємось, ми будемо живі. Я обіймаю вас від імені всіх дітей центру «Пілігрим».
Сьогодні, у розпал великої війни, яка прийшла на українську землю, Геннадій Мохненко віддає усі сили на допомогу фронту. Це для нього незаперечний пріоритет. Його сторінки в соцмережах дають деяке уявлення про його конкретні справи. Він також використовує їх, коментуючи перебіг війни.
«Щодня працюємо на фронті, – пише Мохненко у «Фейсбуку». – Продовжуємо евакуювати людей, що підвозимо необхідне для захисників України. Підтримуємо тих, хто опинився у критичних умовах у зоні воєнних дій. Останні два дні служив із однією з наших капеланських команд на східному фронті».
А ось запис у Мохненку «Твіттері»: «Робота в зоні рашистських обстрілів та божевільних руйнувань. Слалом дорогами між стирчать з них, що не розірвалися російськими «градами» та мінами. Доставили необхідну допомогу старим, які півроку живуть у зруйнованих будинках, по підвалах».
І знову «Фейсбук»: «43-й пішов! Черговий автомобіль, у рамках проекту «100 АВТО для ЗСУ»! (Збройні сили України) передано нами захисникам України. Величезне спасибі сім’ї Юлії та Кіма Лаурітсен за чудовий пожертвуваний транспорт… Цей підрозділ на старій, роздовбаній «Таврії» вивезло двадцять поранених із поля бою. Машини для армії – це питання життя героїв… Дякую всім учасникам проекту!»
«На жаль, деякі мої прийомні сини, колишні безпритульні, вже солдати, – пише Мохненко у зверненні до матері Росії. – Один із них, у свої 25 років, поховав п’ятьох друзів на цій війні, яку принесла до нашого дому Росія. Одного з них, 19-річного пацана, вбив ваш російський снайпер. Мій син намагався реанімувати друга, поки не зрозумів, що витирає мозок з його обличчя. Загиблий був єдиною дитиною у ній. Після розмови з його батьками я не міг ні спати, ні їсти, приходячи до тями».
«Варвари з Московії напередодні 1 вересня літаковими бомбами вдарили двома школами у Дружківці (Донецька область), – повідомляє Мохненко у «Фейсбуці». – Жодних військових там не було і близько. Жодних хаймерсів і абрамсів. Просто по школах. Просто авіабомбами. З днем знань вас, рашисти! Вам доведеться дізнатися, що означають слова “репарації”, “трибунал”, “деокупація”… »
«Батьки та Матері в Новосибірську, Єкатеринбурзі, Владивостоці, Пітері та Москві, у кожному російському місті, НЕ МОВЧИТЬ, – йдеться у зверненні Мохненка до матерів Росії. – Зупиніть кремлівських людожерів! Не відправляйте своїх дітей до м’ясорубки. …У ці тривожні дні я, як і багато моїх співгромадян і земляків, записуюся в ряди територіальної оборони мого міста. Українці, якщо Кремль не зупиниться, захищатимуть своїх дітей та свою Свободу. Ціна може виявитися дуже великою. Але Свобода ніколи не дається задарма».
«Ви просто не залишите нам вибору, якщо не зупините путінських самодурів із їхньою імперською авантюрою, – зазначає автор звернення. – Зробіть це. Не надсилайте ваших синів в Україну!»
