Після довгої вимушеної паузи, спричиненої пандемією COVID-19, музей Зіммерлі у Нью-Брансуїці (Нью-Джерсі) повертається до активної виставкової діяльності ретроспективною експозицією легендарних митців-нонконформістів Олександра Меламіда та Віталія Комара.
До багнета прирівняли абсурд
Виставка «Комар та Меламід: Урок історії» (Komar and Melamid: A Lesson in History) – найбільша виставка цих художників, що зібрала понад сто експонатів, включаючи картини, фотографії, графіку, інсталяції, а також документацію їх відомих перформансів та ранніх виставок.
«Ця виставка дає можливість новому поколінню любителів мистецтва по-новому поглянути на творчість Комара та Меламіда, – сказала на відкритті виставки Мора Райлі, директор музею Зіммерлі. – Їхнє дисидентське мистецтво, яке відкрито атакує репресивну практику влади, офіційну історію і мовчання, до якого примушували радянських громадян, сьогодні набуває нової актуальності, одночасно висвічуючи недоліки американського капіталізму, який часом виходить з-під контролю».
Крім власної колекції Зіммерлі, на виставці представлені роботи, отримані з Центру Помпіду в Парижі, музею Тейт Модерн у Лондоні, музею мистецтв Нашера при університеті Дюк, музею мистецтв університету Мічигану, музею мистецтв Ульріха в Вічіто в Канзасі, а також з приватних колекцій.
Комар та Меламід працювали разом понад три десятиліття, з 1972 по 2003 рік. Обидва вони – уродженці Москви, де й розпочали свій шлях у мистецтві. Він виявився тернистим з першого кроку – в офіційну радянську культуру їх концептуальні твори не вписувалися. У 70-ті роки вони придумали та розробили ефективний спосіб художньої рефлексії на радянський авторитаризм епохи брежнєвського застою. Цей напрямок з їхньої легкої руки отримав назву «соц-арт». Вони дотепно використовували іронію та абсурд як головні інструменти осмислення «соціалістичного» буття.
Комар та Меламід зуміли таємно вивезти з СРСР частину своїх робіт, які у 1976 році були показані на їхній першій виставці на Заході. Партійні цензори розпізнали в їхніх екзерсисах найлютішу крамолу і всіляко заважали їхній творчій самореалізації. Їм чинили перешкоди з від’їздом на Захід та випустили з країни не одразу. Вони емігрували спочатку до Ізраїлю, потім до США. Незабаром відкрили студію у Манхеттені, на Канал-стріт. Велика американська преса не обділила їхньою увагою, про них писали провідні газети та журнали, вони з’являлися на телебаченні. У 80-90-ті роки Комар та Меламід стали популярними та знаковими фігурами космополітичної арт-громади Нью-Йорка. Їхні виставки у Бруклінському музеї та Фонді Dia Art викликали інтерес критики та публіки.
“Важливо усвідомлювати, що вони живуть довше в США, ніж вони жили в Росії”, – пише Мора Райлі в прес-релізі виставки і додає, що Комар і Меламід “створили неймовірно потужні політичні висловлювання як реакцію на репресивний тоталітарний режим”.
Музей Зіммерлі, розташований на кампусі Університету Ратгерс у Нью-Брансуїку, з середини 90-х є сховищем найбагатшої колекції мистецтва художників-нонконформістів з Радянського Союзу, зібраної меценатом та економістом Нортоном Доджем та його дружиною Ненсі та подарованою ними Уні. До найважливіших експонатів колекції можна віднести і роботи Комара і Меламіду.
Атака на скрижалі
«Творчість Комара та Меламіда критична стосовно тоталітарного режиму і висміює радянську ідіосинкразію та пропаганду, – сказала на відкритті Юлія Туловська, куратор цієї виставки та головний куратор колекції нонконформістів Нортона Доджа. – Їх відрізняє плюралістичне бачення світу, тоді як багато інших художників обирали якийсь один відомий стиль, вони взяли на озброєння весь спектр ідей та перспектив».
Представляючи художників присутнім, Туловська помітила з усмішкою, що вони «залишилися такими ж клюваннями, якими були в 70-ті роки».
«Поп-арт був породжений надвиробництвом продуктів споживання та західним консьюмеризмом, а соц-арт був породжений надвиробництвом радянської ідеології та агітпропу, – казав Віталій Комар в одному з попередніх інтерв’ю автору цих рядків. – Але у своїх художніх проявах ці дві течії напрочуд схожі».
Виставка Комара та Меламіду у Зіммерлі організована хронологічно та поділяється на дві окремі секції.
Перша секція присвячена радянському періоду їхньої творчості, ознаменованому зухвалою фронтальною атакою на скрижалі соцреалізму за допомогою таких дієвих інструментів, як іронія та пародія. Йдеться про «картини» Апеллеса Зяблова, персонажа арт-містифікації Комара та Меламіда, який нібито жив у 18-му столітті в Російській імперії та був винахідником абстрактного живопису. Серія саркастичних портретів відобразила видатних мислителів минулого Карла Маркса, Гегеля, Достоєвського та інших.
Друга секція демонструє роботи тандему, створені після їхнього переїзду до США у 1978 році. У новій їм реальності вони переналаштували оптику на критичну рефлексію щодо американського капіталізму, у якому виявили деякі спільні риси з радянською системою.
Першим їхнім американським проектом став концепт «Ми купуємо та продаємо душі», для якого вони зареєстрували компанію, створили рекламні оголошення та пропонували таким особам, як Енді Уорхол та Нортон Додж, продати їм їхні «душі». Інший проект націлився на створення творів мистецтва «спільно з тваринами», включаючи мавп та слонів, що мало позначити непросте ставлення митців до самого принципу співпраці.
Не змилосердилися насмішники і таку сакральну особистість американської історії, як Джордж Вашингтон. В іронічній серії «Американська мрія» вони зобразили його у стилі «соцреалізму».
15 хвилин та вічність
Окрім спільної творчості, митці отримали можливість показати сольні роботи, створені ними після 2003 року.
Віталій Комар, по батькові українець, який дитиною проводив літні місяці в Києві, звичайно ж, не міг не відреагувати на російську агресію проти України. Він представив серію із п’яти нових картин. На одній із них, створеній зовсім недавно, зображений ведмідь, який атакує птаха.
«Я сприймаю цю війну не лише як атаку на загальновизнані кордони, а й як небезпечну спробу зруйнувати візуальні символи соціальної та політичної рівноваги», – йдеться у заяві Комара, який своїми сольними роботами відреагував і на інші катаклізми нашого часу, включаючи теракти 11 вересня та пандемію COVID-19
«Ви мене питаєте, чи є ця виставка підбиттям підсумків? – сказав Віталій Комар в інтерв’ю кореспондентові Російської служби «Голосу Америки». – Для мене кожна робота – підбиття підсумків. Звичайно, за ці десятиліття багато чого в моєму ставленні до мистецтва змінилося. Зникла епатажність як мотивація. Адже раніше ми вважали себе подразниками громадського смаку, спадкоємцями дадаїстів. Сьогодні те, що я роблю, я волію називати анархічною еклектикою».
Що стосується Олександра Меламіда, то в сольній секції він представив серію «Алекс Меламід та «Беззв’язні»: тіні, ляльки та політика». У ній він надихнувся зібраними у Зіммерлі роботами Incoherents – групи паризьких художників кінця 19-го століття, яких вирізняла сатирична нешанобливість до всього світу.
В інтерв’ю кореспондентові Російської служби «Голосу Америки» Олександр Меламід нагадав висловлювання Енді Воргола, що кожна людина має право на 15 хвилин слави.
«У залах цієї виставки ви можете побачити наші з Віталієм 15 хвилин слави, – сказав Меламід. – Так, ми ще не навчилися повертати час назад. Колись такий момент настане. Але вже без нас. Мені 77 років, Віталію 79. Люди мають вмирати вчасно. Жахливо дивитися на людей похилого віку, які намірилися жити вічно. Ми були революціонерами, ідеалістами, хотіли змінити світ довкола нас. Сьогодні місія художника – припинити безумство».
Перформанс без міліції
Наступного дня після вернісажу в музеї пройшла бесіда куратора виставки Юлії Туловської та мистецтвознавця Роберта Сторра. Потім було відтворено перформанс Комара та Меламіду «Мистецтво належить народу». Вперше цей перформанс пройшов у Москві 1974 року і закінчився тим, що його розігнала міліція. Потім він був повторений у Нью-Йорку у центрі авангардного мистецтва The Kitchen у 1984 році. У нинішній третій реітерації перформансу звичайні відвідувачі виставки малювали фарбами на великих полотнах під керівництвом Комара та Меламіду.
У планах організаторів виставки – серія бесід за участю художників, кураторів та кілька воркшопів.
Так, на 9 березня призначено зустріч із Надією Толоконниковою з гурту Pussy Riot, яку як модератор проведе журналістка «Нью-Йоркера» Маша Гессен. А 21 травня художниця Ліз Лейзер та медіум Лорен Тібодо обіцяють навчити відвідувачів викликати духів, а Лоренс Краузер та Ольга Окуньова проведуть перформанс, використовуючи ляльки Меламіду.
«Надихаюча нова виставка показує, як два російські художники використовували державну машину пропаганди проти Кремля». Так називається стаття арт-критика Джонатона Кітса в електронній версії журналу “Форбс”.
Розмірковуючи про історичне призначення спадщини дуету Комар-Меламід як основоположників соц-арту, Кітс дійшов висновку, що абсурдизм і сатира після десятиліть сприймається сьогодні як дуже серйозний інструмент рефлексії як художньої, так і соціологічної. Відноситися до їхньої творчості як до жарту вже не вийде, зауважує Кітс, бо «вони завжди сміятимуться останніми».
Виставка триватиме до 16 липня.
